ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5.11.2002 Справа N 12/194
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кочерової Н.О.
суддів : Рибака В.В.
Уліцького А.М.
за участю представників сторін:
від позивача Діонісьєв І.М. доруч. № 26 від 18.06.2002
від відповідача Сміховський М.М. доруч. № 35670/10 від
02.10.2002
розглянув Державної податкової інспекції у м. Рівне
касаційну скаргу
на постанову від 19.06.2002
Львівського апеляційного господарського суду
у справі № 12/194
господарського Рівненської області
суду
за позовом дочірнього підприємства “Рівнеагроекспорт-
Сервіс”
До Державної податкової інспекції у м. Рівне
Про відшкодування податку на додану вартість
В С Т А Н О В И В:
В квітні 2002р. дочірнє підприємство “Рівнеагроекспорт-Сервіс”
пред’явило в суді позов до Державної податкової інспекції про
відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість в
сумі 15855 грн. за лютий 2002р., обґрунтовуючи вимоги податковою
декларацією по податку за лютий 2002р., яка була подана
відповідачу 07.03.2002 і станом на час звернення до суду
(09.04.2002) не відшкодована.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 29.04.2002
(суддя Шарапа В.М.) позов задоволено.
Зобов’язано Державну податкову інспекцію у м. Рівне відшкодувати
з державного бюджету дочірньому підприємству “Рівнеагроекспорт-
Сервіс” податок на додану вартість в сумі 15855 грн.
Задовольняючи позов, господарський суд виходив з вимог ст. 7 п.
7.7 пп. 7.7.3 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
19.06.2002 (судді: Кузя В.Л. - головуючий, Бойко С.М., Онишкевич
В.В.) рішення залишено без змін.
В мотивувальній частині постанови вказано, що позивач здійснював
операції з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за
межі митної території України (експорт) і подає розрахунок
експортного відшкодування за наслідками податкового місяця, має
право на отримання такого відшкодування протягом 30 календарних
днів з дня подання такого розрахунку в порядку, передбаченому
ст. 8 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а не ст. 7 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, як
послався господарський суд, і що є неправильним і підлягає
виключенню.
В касаційній скарзі Державна податкова інспекція просить
скасувати постанову апеляційного господарського суду і прийняти
нове рішення, яким в позові дочірньому підприємству
“Рівнеагроекспорт-Сервіс” відмовити, посилаючись на те, що судом
невірно застосовано п. 8.1 ст. 8 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, бо виходячи з обставин справи ДП
“Рівнеагроекспорт-Сервіс” набувало права на відшкодування на
підставі ст. 7 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки з
декларацією з податку на додану вартість подало розрахунок
частки бюджетного відшкодування, а не розрахунок експортного
відшкодування з додатками.
Після подання декларації була здійснена її перевірка і
відповідно до пп. 7.7.4 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
прийнято розпорядження про зменшення
бюджетного відшкодування на 16179 грн., бо позивачем не надано
туристичного ваучера, який є фінансовим документом
підтверджуючим надання туристичних послуг.
Слухання справи з 01.10.02 було відкладене на 05.11.02.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту
встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі, коли за результатами
звітного періоду сума, визначена згідно з пп. 7.7.1 цієї статті,
має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику
податку з Державного бюджету України протягом місяця наступного
після подання декларації.
Згідно пп. 6 п. 7 Положення про Державне казначейство,
затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 590 від
31.07.95 ( 590-95-п ) (590-95-п)
, відділення Державного казначейства у
районах, містах, районах у містах здійснюють за поданням
державних податкових інспекцій повернення за рахунок державного
бюджету зайво сплачених або стягнених податків, зборів та
обов’язкових платежів.
Господарським судом Рівненської області відділення Державного
казначейства, яке здійснює відшкодування податку, до участі у
справі залучено не було і відшкодування податку покладено на
державну податкову інспекцію, а не на відділення Державного
казначейства, як того вимагає закон.
Задовольняючи позов про відшкодування податку на додану вартість
за лютий 2002р. в сумі 15855 грн., суд не забезпечив всебічний,
повний і об’єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин
справи у їх сукупності, як цього вимагають правила ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи,
11.02.2002 між дочірнім підприємством “Рівнеагроекспорт-Сервіс”
та товариством з обмеженою відповідальністю “ФІДО” було укладено
договір, відповідно з яким позивач придбав два туристичних
ваучера.
15.02.2002 на підставі договору, укладеного в м. Москві (Росія)
ці ваучери було продано фірмі “Glenview Technologies
Corporation” (США), кошти в сумі 16370,00 дол.США надійшли на
розрахунковий рахунок дочірнього підприємства “Рівнеагроекспорт-
Сервіс”.
Згідно з пп. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
за нульовою ставкою
оподатковуються операції з надання послуг з туризму на території
України у разі їх продажу за межами України безпосередньо або
при посередництві нерезидентів із застосуванням безготівкових
розрахунків.
Така операція за своєю економічною суттю прирівняна до експорту
послуг, хоча їх споживання і здійснюється на митній території.
При здійсненні експорту послуг у суб’єкта туристичної діяльності
виникає право на експортне відшкодування.
Заперечуючи проти позову, податкова інспекція посилалась на
відсутність у позивача третього примірника туристичного ваучеру.
Судові інстанції в порушення ст. 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
доводам відповідача
оцінки не дали.
Дійсно, згідно ст. 19 Закону України “Про туризм” ( 324/95-ВР ) (324/95-ВР)
підставою для отримання туристичних послуг є туристичний ваучер.
Відповідно п. 1.2 Методичних рекомендацій щодо використання
туристичного ваучера, схвалених наказом Держкомтуризму України
від 16.08.96 № 40 ( v0040309-96 ) (v0040309-96)
, ваучер є фінансовим
документом для розрахунків між направляючим та приймаючим
туристичними підприємствами, які співпрацюють на підставі
укладених між ними угод.
При новому розгляді справи суду необхідно з’ясувати, яким чином
наявність ваучера впливає на відшкодування ПДВ.
Враховуючи, що судом неповно з’ясовані обставини справи, які
мають значення для правильного вирішення спору, допущено
порушення норм матеріального і процесуального права,
постановлені судові рішення підлягають скасуванню.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і
вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами
закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Рівне
задовольнити частково.
Постанову від 19.06.2002 Львівського апеляційного господарського
суду та рішення від 29.04.2002 господарського суду Рівненської
області у справі № 12/194 скасувати, справу направити на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Н.Кочерова
Судді В.Рибак
А.Уліцький