ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАїНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.11.2002 Справа N 9/209
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційні скарги Товариства з обмеженою
відповідальністю “Авто-стоп-2” на постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 15.01.2002р.,
Багатогалузевого підприємства “Авто-стоп-2” на постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 03.09.2002р.
у справі № 9/209 господарського суду Херсонської області
за позовом Багатогалузевого підприємства “Авто-стоп-2”
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-
стоп-2”
про стягнення 445293,95грн.
за участю представників:
Багатогалузевого підприємства “Авто-стоп-2” – Долгополов О.В. за
дов. від 01.10.2002р.;
ТОВ “Авто-стоп-2” – Бузін О.В. за дов. від 08.11.2001р. № 489
В С Т А Н О В И Л А :
Багатогалузеве підприємство “Авто-стоп-2” звернулося до
господарського суду Херсонської області з позовом та просить
зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Авто-стоп-
2” поставити пально-мастильні матеріали на загальну суму
445293,95грн. (т.1 а.с.2,53).
До вирішення даного спору по суті, відповідач, користуючись
правом, наданим йому в силу ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
змінив підстави заявленого позову. У поданій заяві БП “Авто-стоп-
2” просить стягнути з відповідача 445293,95грн. посилаючись на
те, що зазначені кошти отримані ТОВ “Авто-стоп-2” від БП “Авто-
стоп-2” без достатніх на те підстав, оскільки договір від
01.11.96р. є неукладеним (т.4 а.с.578).
Рішенням господарського суду Херсонської області від
28.11.2001р. заявлений позов задоволено. Відповідно до рішення
суду з ТОВ “Авто-стоп-2” на користь позивача стягнуто 445293грн.
(т.4 а.с.526-527).
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
15.01.2002р. рішення господарського суду Херсонської області від
28.11.2001р. залишено без змін (т.4 а.с.539-540).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ “Авто-
стоп-2” звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою та просить їх скасувати, а провадження у
справі припинити. У поданій касаційній скарзі скаржник
посилається на те, що судом першої інстанції невірно застосовані
до спірних правовідносин:
- ст. 161 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки договір від
01.11.96р. не містить положень щодо порядку та строків виконання
зобов’язань;
- ст. 245 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, т.я. договір від 01.11.96р.
за своєю правовою природою не відноситься до договору поставки;
- ст. 231 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, тому що ним визнано договір
від 01.11.96р. неукладеним.
Крім того, скаржник вважає, що судом першої інстанції допущено
порушення норм процесуального права, зокрема, ст. 84 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої суд повинен зазначити
законодавство, яким він керувався при прийнятті рішення.
02.04.2002р. ТОВ “Авто-стоп-2” звернулося до господарського суду
Херсонської області з заявою про відстрочку виконання рішення
господарського суду Херсонської області від 28.11.2001р. (т.4
а.с.551).
Ухвалою господарського суду Херсонської області від
15.04.2002р., яка залишена без змін постановою Одеського
апеляційного господарського суду від 03.09.2002р., виконання
рішення господарського суду Херсонської області від 28.11.2001р.
відстрочено до 01.09.2002р. та з метою забезпечення позову
заборонено ТОВ “Авто-стоп-2” здійснювати будь-які дії щодо
відчуження рухомого та нерухомого майна (т.4 а.с.578, 603-605).
Не погоджуючись з ухвалою господарського суду Херсонської
області від 15.04.2002р. та постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 03.09.2002р., БП “Авто-стоп-2” подало до
Вищого господарського суду України касаційну скаргу та просить
їх скасувати, а у задоволенні поданої відповідачем заяви про
відстрочення виконання рішення суду відмовити.
У поданій касаційній скарзі скаржник зазначає, що при прийнятті
оскаржуваних судових актів судами апеляційної та касаційної
інстанції невірно застосована ст. 121 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а
судом апеляційної інстанції порушено ст. 104 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу ТОВ “Авто-стоп-2” такою, що підлягає частковому
задоволенню, а касаційне провадження за касаційною скаргою БП
“Авто-стоп-2” таким, що підлягає припиненню.
Так, вирішуючи спір, який є предметом розгляду у даній справі,
суд першої інстанції встановив, що 01.11.96р. між БП “Авто-стоп-
2” та ТОВ “Авто-стоп-2” підписано договір, відповідно до умов
якого відповідач взяв на себе зобов’язання поставляти позивачу
бензин, дизпальне та запасні частини. На виконання зазначеного
договору позивач перерахував відповідачу 12606546грн., а
відповідач - поставив товарно-матеріальних цінностей на загальну
суму 12161252,29грн.
Отже, судом встановлено, що договір від 01.11.96р. є підставою
виникнення зобов’язань, а саме: зобов’язання відповідача щодо
поставки матеріальних цінностей, позивача - по перерахуванню
коштів.
Разом з тим, при розгляді даної справи, суд першої інстанції
встановив, що договір 01.11.96р. є неукладеним, оскільки
сторонами не досягнуто згоди по всіх його істотних умовах.
Поряд з цим, задовольняючи заявлені позивачем вимоги, суд першої
інстанції керувався положенням ст. 231 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що
регулює відносини купівлі-продажу, і відповідно до якої, якщо
продавець на порушення договору не передає покупцеві продану
річ, покупець вправі вимагати передачі йому проданої речі і
відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, з
своєї сторони, відмовитись від виконання договору і вимагати
відшкодування збитків.
Однак, зазначена норма регулює зобов’язання, які виникають з
певного юридичного факту – договору, а суд вказує у цьому ж
рішенні про відсутність факту укладення сторонами договору.
Вказані суперечності щодо встановлених судом першої інстанції
обставин справи не усунуті судом апеляційної інстанції, який
прийняте рішення залишив без змін.
При цьому, суд апеляційної інстанції до спірних правовідносин
застосував ст. 440 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Між тим, вказана норма встановлює загальні підстави
відповідальності за заподіяння шкоди.
За змістом зазначеної норми, підставою для виникнення
відповідальності є неправомірна юридична дія – цивільне
правопорушення, до складу якого входять наступні елементи:
шкода, протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду;
причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою; вина
особи, яка заподіяла шкоду.
Враховуючи, що в якості підстав позову позивач вказує не на
заподіяння йому шкоди внаслідок протиправної винної поведінки
позивача, а на безпідставність отримання відповідачем за його
рахунок майна (грошових коштів), не встановлення судом
апеляційної інстанції складу цивільного правопорушення, яке є
підставою виникнення зобов’язань у відповідності з главою 40 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, застосування вказаної норми до спірних
правовідносин є помилковим.
Крім того, розглядаючи спір по суті, ні суд першої, ні
апеляційної інстанцій не витребував та не дослідив платіжні
доручення, відповідно до яких позивачем здійснювалось
перерахування коштів відповідачу. Разом з тим, підставою
заявленого позову є безпідставність отримання цих коштів
відповідачем.
В силу ст. 469 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, особа, яка одержала майно за
рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої
законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно
придбане майно цій особі.
Отже, до предмету доказування у цій справі входять наступні
обставини, які повинні бути встановлені для правильного
вирішення даного спору:
- набуття спірних коштів відповідачем за рахунок позивача;
- відсутність підстав для цього, встановлених законом або
договором.
Таким чином, суду необхідно було не лише дослідити реєстр
платіжних доручень, але й з’ясувати: чи виконані банком ці
платіжні доручення; що в платіжних дорученнях зазначено в графі
“призначення платежу”; чи дійсно відсутні підстави, встановлені
законом або договором, для перерахування коштів за ними.
Не з’ясування вказаних обставин призвело до порушення наступних
норм процесуального права.
Так, відповідно до ст. 4 7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судові
рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин
справи.
Принцип об’єктивної істини, тобто відповідності висновків,
викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи
реалізується також положеннями:
- ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка зобов’язує
господарський суд не обмежуватись поданими документами і
матеріалами, а витребувати від підприємств та організацій
незалежно від їх участі у справі документи і матеріали,
необхідні для вирішення спору, у разі недостатності поданих
сторонами документів;
- ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої
господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім
переконанням, що грунтується на всебічному, повному і
об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом.
Зазначені порушення, допущені судом першої інстанції, які не
усунуті судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті
судом касаційної інстанції, оскільки в силу ст. 111 7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних обставин
справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна
інстанція, в силу ч. 2 зазначеної норми, не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним,
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про
перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
додатково перевіряти докази.
Разом з тим, неповне з’ясування обставин справи, що має місце у
зв’язку з порушенням вказаних норм процесуального права,
позбавляє підстав вважати, що судом дана правильна юридична
оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним
нормам матеріального права висновок щодо прав і обов’язків
сторін.
Враховуючи наведене, рішення господарського суду Херсонської
області від 28.11.2001р. та постанова Одеського апеляційного
господарського суду від 15.01.2002р. підлягають скасуванню, а
справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційне провадження, порушене за касаційною скаргою
Багатогалузевого підприємства “Авто-стоп-2” на постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 03.09.2002р. та
ухвалу господарського суду Херсонської області від 15.04.2002р.
підлягає припиненню, оскільки даною постановою скасоване
рішення, виконання якого відстрочено відповідно до оскаржуваних
БП “Авто-стоп-2” судових актів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11, 111-13 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Авто-стоп-2” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Херсонської області від
28.11.2001р. та постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 15.01.2002р. у справі № 9/209 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Херсонської області.
4. Касаційне провадження, порушене відповідно до касаційної
скарги Багатогалузевого підприємства “Авто-стоп-2”на постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 03.09.2002р. та
ухвалу господарського суду Херсонської області від 15.04.2002р.
припинити.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.