ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.11.2002 Справа N 20/78
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
державної холдингової компанії “Краснодонвугілля”
на постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 28.08.2002 р.
у справі № 20/78
за позовом акціонерного товариства закритого типу “Валентин”
до відкритого акціонерного товариства державної
холдингової компанії “Краснодонвугілля”
про стягнення 2 361 491,94 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Абрамян В.В. (довіреність № 16 від 04.2002 р.),
від відповідача: Шелихина Р.М. (довіреність № 4/1-277 від
22.12.2002 р.),
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Луганської області від 23.05.2002
р. (головуючий, суддя Кірпа Т.С., судді Журавльова Л.І., Перлов
Д.Ю.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 29.08.2002 р. (головуючий, суддя
Мирошниченко С.В., судді Скакун О.А., Колядко Т.М.), позовні
вимоги акціонерного товариства закритого типу (АТЗТ) “Валентин”
до відкритого акціонерного товариства (ВАТ) державної
холдингової компанії “Краснодонвугілля” про стягнення 2 361
491,94 грн. задоволено частково.
З відповідача стягнуто 1 433 312,91 грн. у тому числі 1 2423
32,2 грн. боргу, інфляційні нарахування – 172 498,89 грн., три
відсотки річних 18 481,82 грн., держмито – 1031,82 грн. та
витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у
сумі 41,88 грн.
Рішення та постанова мотивовані тим, що оскільки договором
купівлі-продажу № 7-у від 05.02.1998 р. строк виконання
зобов’язання оплати отриманої продукції не встановлений, то
відповідно до вимог ст. 165 Цивільного кодексу (ЦК) України
претензію позивача від 11.10.2000 р. слід розглядати як вимогу
про стягнення заборгованості. Тому строк позовної давності для
стягнення заборгованості починається з 19.10.2000 р. та на день
звернення з позовом він не пропущений.
Водночас суд апеляційної інстанції в своїй постанові вказує, що
ксерокопії рахунків, що знаходяться у справі, не можна визнати
вимогами кредитора з огляду на ст. 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
оскільки на них відсутні відмітки про їх вручення відповідачу
(відсутні поштові квитанції про їх відсилку відповідачу).
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції,
відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою і просить її скасувати та ухвалити нове
рішення у даній справі.
Скаржник вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не
відповідає вимогам ст.ст. 75, 80, 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, а
також дійсним обставинам справи.
У судовому засіданні 28.11.2002 р. представник відповідача
Шелихина Р.М. надала колегії суддів доповнення від 26.11.2002 р.
№ 2/1-285 з додатками до касаційної скарги (долучені до справи),
в яких наведені додаткові аргументи щодо неповноти встановлення
обставин справи.
Представник позивача Абрамян В.В. також у судовому засіданні
28.11.2002 р. надав відзив б/н від 27.11.2002 р. на касаційну
скаргу відповідача і просить залишити її без задоволення,
вважаючи, що оскаржувана постанова відповідає вимогам
матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта,
знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню
частково з таких підстав.
Згідно ст. 161 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язання повинні
виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до
вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності
таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
В силу ст. 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо строк виконання
зобов'язання не встановлений або визначений моментом
витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник
вправі провести виконання в будь-який час. При цьому, згідно ч.
2 зазначеної норми, боржник повинен виконати таке зобов'язання в
семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо
обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору
або із змісту зобов'язання. Таким днем слід вважати дату
одержання вимоги боржником. Отже, перебіг строку позовної
давності починається з восьмого дня одержання боржником вимоги
кредитора.
Вирішуючи даний спір по суті, суди першої та апеляційної
інстанцій встановили, що між сторонами був укладений договір
купівлі-продажу № 7-у від 05.02.1998 р., відповідно до якого
позивач зобов’язався продати, а відповідач прийняти та оплатити
продукцію виробничо-технічного призначення. Термін оплати
продукції договором не визначено.
На виконання даного договору позивачем поставлено відповідачу
продукцію на загальну суму 2 065 512,17 грн., що підтверджується
накладними та довіреностями.
11.10.2000 р. відповідно до ст. 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
позивачем на адресу відповідача направлена претензія за № 1275
(а.с.34) з вимогою сплатити заборгованість.
На час розгляду справи позивач заявою від 13.05.2002 р. зменшив
позовні вимоги до 1 472 798,86 грн., у тому числі борг за
поставлену продукцію – 1 242 332,20 грн., інфляційні нарахування
172498,89 грн., три відсотки річних - 57 967,77 грн.
Оскільки строк оплати отриманої продукції сторонами не був
встановлений, суди, при визначені строку виконання зобов’язання,
керувалися вимогами ст. 165 ЦК, обчислюючи семиденний строк з
дня пред’явлення претензії № 1274 від 11.10.2000 р. (а.с.34).
Разом з тим, початок обрахування семиденного строку виконання
зобов’язання судами першої та апеляційної інстанцій встановлено
з порушенням норм процесуального права.
Так, відповідно до ст. 4 7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судові
рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин
справи.
Принцип об’єктивної істини, тобто відповідності висновків,
викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи,
реалізується також положеннями ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
яка зобов’язує господарський суд не обмежуватись поданими
документами і матеріалами, а витребувати від підприємств та
організацій незалежно від їх участі у справі документи і
матеріали, необхідні для вирішення спору, у разі недостатності
поданих сторонами документів.
Відповідно до ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується
на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому
процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Встановлюючи, що вимогою про виконання зобов’язання є претензія,
суди двох інстанцій залишили без належної оцінки наявні в
матеріалах справи рахунки за поставлену продукцію виробничо-
технічного призначення, які виставлялися позивачем раніше до
пред’явлення претензії.
Суд апеляційної інстанції в своїй постанові зазначає, що на
вказаних рахунках відсутні відмітки про їх вручення відповідачу,
а також відсутні поштові квитанції про їх відсилку відповідачу.
Проте, із матеріалів справи вбачається, що ксерокопії декількох
комплектів рахунків з накладними були надані суду безпосередньо
позивачем разом із позовною заявою, як доказ виконання своїх
зобов’язань за договором купівлі-продажу і не виконання за цим
договором зобов’язань відповідача. При чому кожний комплект має
однакову дату: на рахунку і накладній; а на накладній - підписи
у графах: “Сдал”, “Принял”.
Окрім того, про факт отримання відповідачем відповідних рахунків
свідчить і виставлена претензія № 1275 від 11.10.2000 р., в якій
позивач вказує, що відповідач зобов’язаний сплатити пеню у
розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день
прострочення, починаючи з восьмого дня від дати виставлених
рахунків. Отже, із змісту вказаної претензії вбачається, що
виставленню претензії передувало виставлення рахунків, зокрема,
не виключено, що саме тих рахунків, ксерокопії яких знаходяться
в матеріалах справи, а днем з якого позивач рахував строк
прострочення оплати товару можливо є дата, вказана на них. Утім,
ці факти суди двох інстанцій залишили поза увагою.
Отже, ні судом першої, ні судом апеляційної інстанцій не було
досліджено належним чином факт виставлення позивачем рахунків
для їх оплати відповідачем, про що свідчать також надані
представником відповідача для огляду в судовому засіданні
28.11.2002 р. додатки (на 15 акр.) до доповнення від
26.11.2002р. № 2/1-285 до касаційної скарги (долучені до
справи).
Зазначені порушення, допущені судами першої та апеляційної
інстанцій, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції,
оскільки в силу ст. 111 7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення та постанови, касаційна
інстанція на підставі фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція, в
силу ч. 2 зазначеної норми, не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні,
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Разом з тим, неповне з’ясування обставин справи, що має місце у
зв’язку з порушенням судом першої та апеляційної інстанцій
вказаних норм процесуального права, дає підстав вважати, що
судами дана не правильна юридична оцінка спірним
правовідносинам, а зроблений висновок щодо прав і обов’язків
сторін не відповідає чинним нормам матеріального права.
Так, в силу ст. 80 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, закінчення строку
позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови
в позові.
Відповідно до ст. 75 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, позовна давність
застосовується судом незалежно від заяви сторін. Початок
перебігу строку позовної давності починається з дня виникнення
права на позов, яке виникає з дня, коли особа дізналася або
повинна була дізнатися про порушення свого права.
Встановлення моменту початку та закінчення семиденного строку,
передбаченого ч. 2 ст. 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
для виконання
зобов’язання, має значення для визначення дня, коли позивач
дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, на
захист якого ним подано позов.
Враховуючи наведене, судові акти, ухвалені у даній справі
підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до
суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
холдингової компанії “Краснодонвугілля” задовольнити частково.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
28.08.2002 р. та рішення господарського суду Луганської області
від 23.05.2002р. у справі № 20/78 скасувати, а справу передати
на новий розгляд до господарського суду Луганської області.
Головуючий, суддя М.Кузьменко
Суддя І.Васищак
Суддя В.Палій