ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.11.2002 Справа N 2/6/190
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Шульги О.Ф.
суддів : Дерепи В.І.
Козир Т.П.
за участю повноважних представників:
позивача - Образцової Г.М.
відповідачів - Коваль Б.В., Білонога О.В.
розглянувши у відкритому Приватного підприємства
судовому засіданні “Інтервзуття”
касаційну скаргу
на постанову від 14.08.2002 року
Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
у справі № 2/6/190
за позовом Приватного підприємства
“Інтервзуття”
до Товариства з обмеженою
відповідальністю “Поступ”
про стягнення 5986,83 грн.
В С Т А Н О В И В:
В грудні 2001 року позивач звернувся до господарського суду
Запорізької області з позовом до відповідача про стягнення 5986
грн. 83 коп. , посилаючись на те, що останній не виконує умов
договору по оплаті поставленої продукції.
Рішенням господарського суду від 4.03.2002 року (суддя Кутищова
Н.С.) позов задоволено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 14.08.2002 року вказане рішення господарського суду
скасовано. В задоволенні позовних вимог відмовлено.
В касаційній скарзі відповідач просить постанову апеляційної
інстанції скасувати як постановлену з порушенням норм
матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить у задоволенні
касаційної скарги відмовити, оскільки постанова апеляційної
інстанції прийнята з додержанням норм матеріального і
процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин,
проаналізувавши правильність застосування апеляційним
господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм
матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна
скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 224 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за договором купівлі-
продажу продавець зобов’язується передати майно у власність
покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити
за нього певну грошову суму.
Як вбачається з матеріалів справи 1.08.2000 між сторонами було
укладено договір купівлі-продажу № 2, відповідно до якого
позивач згідно накладних відпустив відповідачу взуття на
загальну суму 108578,35 грн.
Факт отримання товару відповідачем підтверджується його
довіреностями, що маються в матеріалах справи.
Згідно п. 1.1 даного договору відповідач зобов’язувався прийняти
та оплатити товар.
Сторони п. 1.5 договору узгодили, що ціна товарів установлена по
узгодженню сторін з врахуванням НДС, митних витрат та зазначена
в специфікації та товарно-транспортних накладних.
Відповідач частково оплатив отриманий товар, а частково повернув
його, всього на суму 104186, 17 грн.
Залишкова сума боргу відповідача перед позивачем за отриманий
товар відповідно до умов договору № 2 від 1.08.2000 становить
4329, 18 грн.
Згідно п. 4.2 договору, строк його дії сторонами визначено до
31.12.2000.
За таких обставин суд вважає, що висновки апеляційної інстанції
в тому, що вказаний вище договір за своєю економічною та
правовою природою є договором поставки визнати правильними не
можна, оскільки вони нічим не мотивовані, не відповідають
дійсним обставинам справи і вимогам діючого законодавства, що
регулює дані правовідносини.
Не можна погодитись і з висновком апеляційної інстанції відносно
визнання договору неукладеним, оскільки в договорі не зазначено
істотної умови – строку поставки, так як в даному випадку
загальний строк поставки товару збігається по суті зі строком
дії договору, тобто до 31.12.2000.
Не відповідають вимогам закону і висновки апеляційного
господарського суду відносно правовідносин, що склалися між
сторонами відповідно до ст. 4 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
в силу
загальних начал і змісту цивільного законодавства.
Суд вважає, що господарський суд Запорізької області правильно
прийшов до висновку, що зобов’язальні відносини сторін виникли з
договору купівлі-продажу № 2 від 1.08.2000 і вказані
правовідносини повинні регулюватися вимогами глави 20 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
При таких обставинах постанова апеляційної інстанції не може
залишатись без змін і підлягає скасуванню.
Рішення господарського суду в частині стягнення суми основного
боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних відповідає
обставинам справи та вимогам діючого законодавства, що регулює
дані правовідносини, тому в цій частині його необхідно залишити
без змін.
Проте, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в
частині відшкодування збитків, оскільки останній не надав суду
достовірних доказів, які б стверджували вину відповідача в їх
заподіянні позивачу.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу приватного підприємства “Інтервзуття”
задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від 4.03.2002 в
частині відшкодування збитків в сумі 724 грн. 39 коп. та
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 14.08.2002 скасувати.
В решті – рішення залишити без змін.
Головуючий Шульга О.Ф.
С у д д і: Дерепа В.І.
Козир Т.П.