ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.11.2002 Справа N 1/4/105
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Усенко Є.А.,
суддів: Глос О.І.,
Жаботиної Г.В.,
розглянувши з участю товариства з обмеженою
представників відповідальністю “Четназ” – Самар
Т.Г., Четвертака В.С.
касаційні скарги ТОВ “Четназ” та ДПІ у Комунарському
районі м. Запоріжжя
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 13.06.2002
у справі № 1/4/105
за позовом ТОВ “Четназ”
до ДПІ у Комунарському районі
м. Запоріжжя
Про визнання частково недійсним рішення від 28.08.2001
№ 291-23/02-20501135,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.02.2002
(суддя Мірошніченко М.В.) позов задоволено: рішення заступника
начальника ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя від
28.08.2001 № 291-23/02-20501135 визнано недійсним у частині
донарахування позивачу податкових зобов’язань по податку на
прибуток у сумі 390 грн., по прибутковому податку з громадян –
4454,80 грн., по податку з власників транспортних засобів –
318,75 грн., по збору за забруднення навколишнього природного
середовища – 47,81 грн., а також застосування штрафних санкцій
по податку на прибуток у розмірі 170 грн., по прибутковому
податку з громадян – 8909,60 грн., по податку з власників
транспортних засобів – 340 грн., по збору за забруднення
навколишнього природного середовища – 680 грн., за порушення
норм регулювання обігу готівки – 18766 грн.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 13.06.2002 (судді Євстигнєєв О.С., Тищик І.В., Чимбар Л.О.)
рішення місцевого суду змінено з відмовою в позові про визнання
недійсним спірного рішення ДПІ в частині застосування до
позивача штрафної санкції в розмірі 18766 грн. за порушення
ст. 1 Указу Президента України “Про застосування штрафних
санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки” від
12.06.95 № 436/95р. (в редакції Указу Президента України від
11.05.99 № 491/99). В іншій частині рішення місцевого суду
залишено без змін з мотивів недоведеності факту вчинення
позивачем порушень податкового законодавства при визначенні
податкових зобов’язань по податку на прибуток, прибутковому
податку з громадян та податку з власників транспортних засобів,
поширення п/п. 18.1.1 п. 18.1 ст. 18 Закону України “Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
на податковий борг
позивача по збору за забруднення навколишнього середовища,
порушення відповідачем вимог п/п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 цього
Закону при визначенні розміру штрафної санкції по вказаному
збору та відсутності розрахунку цієї штрафної санкції в акті
перевірки та в рішенні, яке оспорюється.
В касаційній скарзі ТОВ “Четназ” просить скасувати постанову
апеляційного суду в частині зміни рішення місцевого суду із
залишенням без змін останнього, посилаючись на порушення
апеляційною інстанцією ст. 8, п. 22 ст. 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, п. 7 ст. 11 Закону України “Про державну
податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
.
В свою чергу ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя в
касаційній скарзі просить скасувати рішення місцевого і
постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог
та прийняти нове рішення про відмову в позові в повному обсязі,
вважаючи, що судами попередніх інстанцій порушені п. 4.1 ст. 4
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, ст. 14 Декрету КМ України “Про прибутковий
податок з громадян” ( 13-92 ) (13-92)
, п. 12 Інструкції про порядок
застосування і стягнення штрафних (фінансових) санкцій органами
державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України
від 17.03.2001 № 110, зареєстрованого в Міністерстві юстиції
України 23.03.2001 за № 268/5459.
Відповідач не реалізував процесуальне право сторони в
господарській справі на участь у судовому засіданні касаційної
інстанції.
Заслухавши представників позивача, які підтримали касаційну
скаргу ТОВ “Четназ” та заперечували проти касаційної скарги
відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга ТОВ “Четназ” не підлягає
задоволенню, а касаційна скарга ДПІ у Комунарському районі
м. Запоріжжя повинна бути задоволена частково з таких підстав.
Апеляційним судом встановлено, що позивачу донараховано
податкові зобов’язання по податку на прибуток за ІІ квартал 1999
року в сумі 390 грн. Підставою донарахування, як випливає з акту
перевірки від 28.08.2001 № 406, стало заниження позивачем в ІV
кварталі 1998 року валового доходу на 27800 грн., а також
завищення в першому кварталі 1998 року валових витрат на 1800
грн. (а.с.17). Крім того, позивачу донараховано податкові
зобов’язання по прибутковому податку з громадян за 1998-2001 рр.
у сумі 4686,18 грн. у зв’язку з неутриманням у джерела виплати і
не перерахуванням до бюджету вказаного податку із сплачених
позивачем грошових коштів у сумі 700 грн. за встановлення
телефону працівнику, що працює за сумісництвом, із 230 грн.
вартості фотоапарату, безоплатно переданого працівникові, а
також із сплаченої громадянину Грюкову А.А. орендної плати.
Донарахування ж податкових зобов’язань по податку з власників
транспортних засобів за 2001 рік у сумі 318,75 грн. за висновком
ДПІ було пов’язане з неподанням позивачем розрахунку цього
податку протягом 10 днів після реєстрації придбаного в травні
2001 року транспортного засобу при тому всьому, що фактично
податок у визначеній законом сумі позивачем був сплачений.
На підставі оцінки акту від 28.08.2001 № 406 як такого, що не
містить посилання на конкретні господарські операції, по яких
позивачем були неправильно відтворені в податковому обліку дані
щодо розміру валового доходу і валових витрат, а також на
будь-які дані бухгалтерського обліку позивача, які б
підтверджували передачу фотоапарата і розмір перерахованої
орендної плати; договору від 14.04.99 про надання працівникові
Четвертаку В.С. позики в сумі 700 грн., квитанції № 37 від
24.05.2000 та головної книги за 2000 рік про нарахування і
сплату до бюджету податку в сумі 425 грн. з урахуванням
придбаного в травні 2000 року автомобіля марки ГАЗ-5327
апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність факту
порушення позивачем закону при визначенні своїх податкових
зобов’язань та про безпідставне донарахування їх спірним
рішенням ДПІ. Доводи касаційної скарги стосовно вказаного
висновку апеляційного суду фактично стосуються правильності
оцінки судом доказів по справі, перевірка якої відповідно до
частин 1 і 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
знаходиться поза межами компетенції
касаційної інстанції.
Таким, що відповідає обставинам справи і чинному законодавству,
є і висновок апеляційного суду щодо правомірного застосування до
позивача штрафної санкції в розмірі 18766 грн. на підставі ст. 1
Указу Президента України від 12.06.95 № 436/95 (в редакції Указу
Президента України від 11.05.99 № 491/99), поскільки судом
встановлено здійснення позивачем в липні 2000 року розрахунку
готівкою з перевищенням встановленого ліміту залишку готівки в
касі на 9383 грн. Доводи касаційної скарги про порушення при
цьому апеляційним судом ст. 8, п. 22 ст. 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
є необгрунтованими з врахуванням положень ст. 4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
правових актів, якими керується господарський суд при вирішенні
спорів та невизнання зазначеного Указу неконституційним в
установленому законом порядку.
Що ж до висновку судів попередніх інстанцій про порушення
відповідачем вимог п/п. 18.1.1 п. 18.1 ст. 18 Закону України
“Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
при
донарахуванні зобов’язань по збору за забруднення навколишнього
природного середовища за 1999 рік у сумі 47,81 грн., то такий
суперечить положенням цієї правової норми. Так, згідно п. 18.1
ст. 18 названого Закону ним регулюється списання та розстрочення
податкового боргу, пов’язані з відміною картотеки.
Підпунктом же “а” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 ст. 4 цього Закону
податкові органи, як контролюючі органи, зобов’язані самостійно
визначити суму податкового зобов’язання у разі, якщо платник
податків не подає у встановлені строки податкову декларацію.
Донарахування позивачу збору за забруднення навколишнього
середовища за 1999 рік у сумі 47,81 грн. не оспорюється
позивачем з точки зору допущеного порушення, відповідає чинному
законодавству, у зв’язку з чим підстави для визнання недійсним
рішення ДПІ в частині його стягнення відсутні.
Спірним рішенням до позивача застосована в тому числі штрафна
санкція по збору за забруднення навколишнього середовища в
розмірі 1020,00 грн.
Оскільки донарахування збору здійснено у зв’язку з неподанням
позивачем розрахунків та його несплатою, відповідач правомірно
вважав, що штрафна санкція повинна накладатися на підставі
підпунктів 17.1.1 і 17.1.2 пункту 17.1 ст. 17 Закону України
“Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Відповідно до вказаних підпунктів пункту 17.1 статті 17
названого Закону платник податків, що не подає податкову
декларацію у строки визначені законодавством, сплачує штраф у
розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за
кожне таке неподання або її затримку. У разі, коли контролюючий
орган самостійно визначає суму податкового зобов’язання платника
податків за підставами, викладеними у підпункті “а” пункту 4.2.2
пункту 4.2 статті 4 цього Закону, додатково до штрафу,
встановленого підпунктом 17.1.1 цього пункту, платник податків
сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового
зобов’язання за кожний повний або неповний місяць затримки
податкової декларації, але не більше п’ятдесяти відсотків від
суми нарахованого податкового зобов’язання та не менше десяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як випливає з пункту 1.11 статті 1 Закону від 21.12.2000
№ 2181-00, під податковою декларацією в контексті цього Закону
розуміється, в тому числі, розрахунок податку, збору
(обов’язкового платежу).
Беручи до уваги чотири випадки неподання позивачем розрахунку
збору за забруднення навколишнього середовища, розмір штрафної
санкції становить 850 грн. (17 грн. х 10 х 4 + 17 грн. х 10 =
850 грн.). Отже, відповідач необгрунтовано застосував до
позивача штрафну санкцію по збору за забруднення навколишнього
середовища в розмірі 170 грн.
Неправильне застосування судами попередніх інстанцій підпункту
17.1.3 замість підпунктів 17.1.1 і 17.1.2 пункту 17.1 ст. 17
Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ призвело до
необгрунтованого висновку про невідповідність вимогам чинного
законодавства рішення ДПІ в частині застосування до позивача
штрафної санкції по збору за забруднення навколишнього
середовища в розмірі 680 грн. при наявності підстав до такого
лише в розмірі 170 грн.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 2 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10,
ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ “Четназ” залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя
задовольнити частково
Скасувати рішення господарського суду Запорізької області від
18.02.2002 та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 13.06.2002 в частині визнання недійсним
рішення ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя від 28.08.2001
№ 291-23/02-2050113 щодо донарахування податкового зобов’язання
по збору за забруднення навколишнього середовища в сумі 47,81
грн. та застосування штрафної санкції по збору за забруднення
навколишнього середовища в розмірі 850 грн.
В позові ТОВ “Четназ” до ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя
про визнання недійсним рішення від 28.08.2001
№ 291-23/02-2050113 в цій частині відмовити.
В іншій частині постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 13.06.2002 залишити без змін.
Головуючий Є. Усенко
С у д д і: О. Глос
Г. Жаботина