ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.11.2002 Справа N 02-5/9-7/33(1/6/304)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Уліцького А.М.
суддів: Рибака В.В., Чабана В.В.
У відкритому судовому засіданні за участю представників:
Приватного підприємства Орєхов В.М.
“Антилопа”
ДПІ у Ленінському районі Маруфенко О.Е., Бубновець В.В.
м. Запоріжжя
розглянувши касаційну ДПІ у Ленінському районі
скаргу м. Запоріжжя
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 02.07.02р.
у справі № 1/6/304
господарського суду Запорізької області
за позовом Приватного підприємства “Антилопа”
до ДПІ у Ленінському районі
м. Запоріжжя
Про визнання недійсним рішення
Рішенням господарського суду Запорізької області (Кагітіна
Л.П. ) від 02.04.2002 – позов задоволено частково. Визнано
недійсним рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя від
16.08.99 № 709-22-19268068 в частині стягнення пені по
зовнішньоекономічному контракту № 009 від 16.03.98 в сумі
211986, 02 грн.
Таке рішення прийняте з посиланням на те, що імпортна частина
товару згідно бартерного контракту № 009-0W від 16.03.98 не
надійшла через форс-мажорні обставини, які сталися 26.08.98 у
постачальника “Челябінського кузнечно-пресового заводу”, що
підтверджено експортним висновком Південно-Уральської
торгово-промислової палати за № 57/3 від 28.07.99р. і за
№ 026-02.1502 від 21.03.2002р. та Запорізької
торгово-промислової палати за № 03.3/140 від 06.03.2000 р..
Крім того, в рішенні зазначено, що відповідачем безпідставно не
врахована продукція, яка відвантажена позивачу Відкритим
акціонерним товариством “Челябінський кузнечно-пресовий завод”
на суму 318245 дол. США і яка знаходиться на відповідальному
зберіганні у приватного підприємця м. Челябінська Російської
Федерації, оскільки згідно абз. 13 ст. 1 Закону України “Про
внесення змін в Закон України “Про зовнішньоекономічну
діяльність” ввезення на митний кордон України імпортної частини
товарів є не обов’язковим.
Що стосується посилання ДПІ на Указ Президента України “Про
регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі
зовнішньоекономічної діяльності”, то таке посилання
безпідставне, зазначено в рішенні, оскільки закони мають вищу
юридичну силу перед іншими нормативно-правовими актами.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
(судді Євстигнєєва О.С., Тищик І.В., Чимбар Л.О.) вказане
рішення залишене без змін з тих самих підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями,
Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Запоріжжя
подала касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського
суду Запорізької області від 02.04.2002 та постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
02.07.2002 скасувати і в позові відмовити.
В касаційній скарзі ДПІ зазначає, що на час перевірки позивача
останнім не було надано документів, які б свідчили про
форс-мажорні обставини, про що зазначено в акті перевірки від
10.08.99р. № 88.
ДПІ вважає також, що не ввезення та митну територію України
імпортної частини товару є порушенням вимог Указу Президента
України “Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у
галузі зовнішньоекономічної діяльності”, який діяв на час
виконання спірного контракту, та Закону України “Про регулювання
бартерних (товарообмінних) операцій у галузі
зовнішньоекономічної діяльності”, який є чинним тепер.
Крім того, ДПІ звертає увагу на ту обставину, що навіть у
відхиленій частині позову суд припустився помилкових
розрахунків.
Позивач у цій справі вважає, що прийняті судові рішення
відповідають чинному законодавству, тому просить залишити їх без
змін.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін,
Вищий господарський суд України
В С Т А Н О В И В:
Державною податковою інспекцією у Ленінському районі
м. Запоріжжя здійснена перевірка позивача з питань дотримання
валютного законодавства за період з 01.01.98р. по 05.07.99р. за
наслідками якої складено акт № 88 від 10.08.99.
Цією перевіркою встановлено, що позивач по бартерному контракту
№ 009-OW від 16.03.98р. поставив ВАТ “Челябінський
кузнечно-пресовий завод” продукцію на суму 96044 дол. США, а
отримав від цього підприємства продукцію на суму 64250 дол. США,
і то з прострочкою.
На підставі згаданого Акта, начальник ДПІ у Ленінському районі
м. Запоріжжя рішенням від 16.08.99р. № 709-22-19268068
застосував до позивача фінансові санкції.
З рішенням ДПІ підприємство не погодилось, тому заявило позов
про визнання його недійсним.
В обґрунтування своїх вимог, позивач послався на те, що імпортна
частина бартерного контракту не була вчасно виконана через
настання форс-мажорних обставин у постачальника імпортної
частини контракту.
Стосовно не ввезення на митну територію України частини
імпортної частини товару, про що йдеться в акті перевірки, то в
позовній заяві зазначено, що вказана частина імпортного товару
знаходиться на відповідальному збережені на території Росії і
вказана обставина відповідає вимогам Закону України “Про
внесення змін до Закону України “Про зовнішньоекономічну
діяльність” від 22.12.98р..
Задовольняючи позов суд виходив з того, що обставини, які
виниклі у постачальника імпортної частини контракту є
форс-мажорними, настання яких підтверджене експертним висновком
Південно Уральської торгово-промислової палати за № 57/3 від
28.07.99р. і № 026-02-1502 від 21.03.02р., а також висновком
Запорізької торгово-промислової палати за № 03.3/140 від
06.03.2000р..
Разом з тим суд не прийняв до уваги те, що у відповідності до
загальних принципів звільнення сторін від відповідальності,
форс-мажорними обставинами визнаються надзвичайні і невідворотні
за даних умов події. Ці події повинні характеризуватись як
зовнішні до діяльності сторін обставини (наприклад явища
стихійного характеру), вони повинні носити надзвичайний характер
(непереборна сила), бути не рядовими, звичайними обставинами.
Лише за наявності зазначених вище обставин, події, що спричинили
невиконання того чи іншого зобов’язання, можуть бути визнані
форс-мажорними.
Місцевий та апеляційний суди, приймаючи рішення, визнали події,
що спричинили невиконання імпортної умови контракту
форс-мажорними, лише на підставі поданих сторонами документів,
не давши при цьому їм правову оцінку, не дослідили впливу на їх
настання непереборної сили.
Крім того, за формою та змістом документи за № 57/3 від 28.07.99
і 026-02-1502 від 21.03.2002р. не є експертними висновками, це
листи, до того ж перший лист підписаний невідомою особою, а
другий лист (в ньому міститься намагання надати листу силу
експертного висновку) затверджений невідомою особою (а.с. 74,
78).
Висновки викладені в цих листах ґрунтуються на підставі
експертного висновку Південно-Уральської ТПП за № 57/3 від
25.07.99р., проте вказаний документ в матеріалах справи
відсутній.
Слід також зазначити, що в листі від 21.03.2002 міститься
суперечлива інформація.
Так в розділі “Данные осмотра товара” зазначено, що експертизі
поданий експертний висновок № 57/3 від 25.07.99р., а в розділі
“Заключение” зазначено, що експертиза проведена 25.07.99р., а
експортний висновок за № 57/3 видано 28.03.99.
Із цього листа також випливає, що форс-мажорні обставини виникли
25.07.99р. і продовжувались до 28.03.99р., тобто експерт облік
часу вів у зворотньому напрямку.
Що стосується експертного висновку Запорізької
торгово-промислової палати від 06.03.2000, то він ґрунтується на
листі Південно-Уральської ТПП від 28.07.99р. за № 57/3, який, як
вже зазначалось, завірений невідомою особою.
Крім того, висновок Запорізької ТПП підписаний юрисконсультом,
якому чинним законодавством таке право не надане. Цей висновок
не затверджений відповідною посадовою особою.
Вказані обставині свідчать про те, що суд не повно з’ясував
обставини, що мають значення для вирішення справи.
Відносно посилання суду на неможливість застосування до даних
правовідносин Указу Президента України, то ці посилання в даному
випадку є помилковими і недоречними.
Згідно ст. 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
Укази і
Розпорядження Президента України є обов’язковими для виконання
на всій території України.
На час укладення бартерного контракту № 009-0W від 16.03.98р.
нормативним документом який регулював вказані відносини, був
Указ Президента України “Про регулювання бартерних
(товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної
діяльності”, а на час виникнення цього спору діяв уже Закон
України “Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у
галузі зовнішньоекономічної діяльності”, тому саме ці нормативні
документи слід застосовувати при вирішенні спірного питання.
Відповідно до ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у касаційній
інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у
суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов’язаних
із встановленням обставин справи та їх доказуванням.
Згідно ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального чи процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
З огляду на зазначене, рішення та постанова підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського
суду Запорізької області.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3
ст. 111-9, ч. І ст. 111-10, ст.ст. 111-11, 111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя
задовольнити частково.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 02.07.2002р. та рішення господарського суду Запорізької
області від 02.04.2002р. у справі № 1/6/304 скасувати, а справу
передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької
області в іншому складі суддів.
Головуючий А.Уліцький
Судді В.Рибак
В.Чабан