ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.11.2002 Справа N 3/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Черногуза Ф.Ф.
суддів : Михайлюка М.В.
Невдашенко Л.П.
розглянувши касаційну Державної податкової інспекції у м.
скаргу Рівне
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 24.04.2002
у справі № 3/15
господарського суду Рівненської області
за позовом ТзОВ “Літа”
до Державної податкової інспекції у м.
Рівне
Про визнання недійсною податкової вимоги
в судовому засіданні взяли участь представники :
позивача не з’явився
відповідача Шеремет О.В.
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частину
постанови колегії суддів Вищого господарського суду України.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 24.01.2002
у справі № 3/15 позов ТзОВ “Літа” м. Рівне задоволено; першу
податкову вимогу ДПІ у м. Рівне № 423 від 16.11.2001 надіслану
ТзОВ “Літа” визнано недійсною.
Рішення суду мотивоване тим, що сума податкового боргу з
надісланої податкової вимоги не є узгодженою, в зв’язку з тим,
що відповідачем надіслано податкову вимогу від 16.11.2001 №
1/423 з порушенням абзацу 1 п. п. 6, 22 ст. 6 Закону України
“Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
. № 2181-
ІІІ від 21.12.2000.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
24.04.2002 рішення господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаною постановою ДПІ у м. Рівне звернулось
до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в
якій просить постанову суду скасувати, посилаючись на те, що
перша податкова вимога не є актом ненормативного характеру і з
набранням чинності Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 сума
податкових зобов’язань по рішенню ДПІ у м. Рівне №
187/23309970/23-300/3926 від 12.02.2001 вважається узгодженою.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників
сторін, обговоривши доводи касаційної скарги колегія суддів
вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Судом встановлено, що ДПІ у м. Рівне надіслала позивачу першу
податкову вимогу від 16.11.2001 № 1/423 за підписом заступника
начальника ДПІ у м. Рівне про те, що за станом на 16.11.2001
сума податкового боргу ТзОВ “Літа” за узгодженими податковими
зобов’язаннями з ПДВ становить 1906025,73 грн. Згідно з пунктами
1,2,3 податкової вимоги до ТзОВ “Літа” з 01.01.2001 вводиться
податкова застава всіх активів, міститься вимога щодо термінової
сплати боргу, надання переліку ліквідного майна для його
реалізації, тощо.
Зазначена податкова вимога випливає з спірного рішення ДПІ у м.
Рівне від 12.02.2001 № 187/23309970/23-200/3926 про застосування
та стягнення фінансових санкцій з ТзОВ “Літа” в сумі – 1935395
грн.
Зазначене рішення ДПІ у м. Рівне від 12.02.2001 оскаржене
позивачем до арбітражного суду (ухвала АС від 06.03.2001 про
порушення справи № 12/226). Ухвалою АС від 23.03.2001
провадження у справі № 12/226 зупинено до закінчення провадження
у кримінальній справі, яке до цього часу не поновлено.
Із матеріалів справи вбачається, що правовідносини між
відповідачем і позивачем, з яких випливає надіслання
відповідачем податкової вимоги, виникли в лютому 2001 року,
тобто до набрання чинності Закону України від 21.12.2000 № 2181-
ІІІ “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, і
регулювалися п. 10.2 ст. 10 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, п. 20.6 ст. 20 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Згідно норм вищезазначених законів у разі, коли платник податків
відмовляється визнати висновки перевірки податкового органу або
має зауваження до них та оскаржує такі висновки у встановленому
законом порядку, сплата донарахованого податку та фінансових
санкцій зупиняється до прийняття рішення за результатами такого
оскарження.
В даному випадку, податковий борг ТзОВ “Літа” визначений
податковим органом за висновками перевірки і платник податку
оскаржив рішення ДПІ у м. Рівне від 12.02.2001 до суду, а
провадження у справі № 12/226 зупинено до набрання чинності
Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.
Господарський суд та апеляційна інстанція зазначили, що
оспорювана податкова вимога є актом ненормативного характеру,
оскільки має обов’язковий характер і для платника податків
породжує правові наслідки, визначені статтями 6,7,8,10 Закону
України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ. Податкова вимога від
16.11.2001 № 1/423 не відповідає вимогам чинного законодавства
та порушує у зв’язку з її прийняттям права та охоронювані
законом інтереси позивача у справі і з зазначених підстав
підлягає визнанню недійсною.
При цьому суд виходив з такого.
Статтями 5,6 Закону України № 2181-ІІІ, які набрали чинності з
01.04.та 01.10.2001 року, визначається порядок узгодження сум
податкових зобов’язань, оскарження рішень контролюючих органів,
визначення податкового боргу та надсилання податкових
повідомлень і податкових вимог та їх відкликання. Податкові
вимоги надсилаються податковим органом платнику податків
виключно на суму узгодженого податкового боргу. У разі, коли
сума податкового зобов’язання розраховується контролюючим
органом відповідно до ст. 4 цього Закону, такий контролюючий
орган надсилає платнику податків податкове повідомлення по
установленій формі (пункти 6.1; 6.2 статті 6 Закону України №
2181-ІІІ). Пунктом 5.2, підпункт 5.2.2 статті 5 цього Закону
визначено порядок апеляційного узгодження податкового
зобов’язання та оскарження рішення контролюючого органу.
В даному випадку, до набрання чинності Закону України № 2181-
ІІІ, позивачем було оскаржено рішення податкового органу з
нарахованого ним податкового боргу і справа знаходиться в
провадженні арбітражного суду.
При цьому суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 124
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
юрисдикція судів поширюється
на всі правовідносини, що виникають у державі. Тому у випадках,
коли чинним законодавством України передбачено право суб’єкта
підприємницької діяльності оскаржити акт державного чи іншого
органу, їх посадових осіб за підпорядкованістю, підприємство чи
організація вправі на власний розсуд вирішувати питання про
оскарження актів таких органів за підпорядкованістю чи про
звернення до арбітражного суду з заявою про визнання акта
недійсним.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що сума податкового
боргу з надісланої податкової вимоги не є узгодженою. ДПІ у м.
Рівне надіслано податкову вимогу від 16.11.2001 № 1/423 з
порушенням абзацу першого підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6
Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.
Враховуючи вищевказані обставини справи, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню, оскільки судові інстанції обгрунтовано
дійшли висновку, що в даному випадку сума податкового боргу з
надісланої податкової вимоги не була узгодженою.
За таких обставин, підстав для скасування або зміни судових
рішень не вбачається.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Рівне
залишити без задоволення, а рішення господарського суду
Рівненської області від 24.01.2002 та постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 24.04.2002 у справі № 3/15
без зміни.
Головуючий Ф. Черногуз
Судді М. Михайлюк
Л. Невдашенко