ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.11.2002 Справа N 2/3/1966
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Уліцького А.М.,
суддів: Рибака В.В.,
Чабана В.В.
розглянувши Державного підприємства “Хлібна база № 74”
касаційну скаргу Державного комітету України з державного
матеріального резерву, м. Молочанськ
на постанову від 17.09.02р. Дніпропетровського
апеляційного господарського суду у справі
№ 02-5/9-5/34(2/3/1966)
у справі № 2/3/1966
господарського суду Запорізької області
за позовом ДП “Хлібна база № 74”
до Акціонерного поштово-пенсійного банку
“Аваль” в особі Запорізької обласної
дирекції
Про стягнення 868524,23 грн.
за участю представників сторін
від позивача: Щербак Є.Н., дов. № 257/1 від 30.05.02р.
Олійник Ю.В., дов. № 246/1 від 22.05.02р.
від відповідача: Чорний А.Г., дов. № 14-14/4092 від
24.09.02р.
Доценко А.І., дов. № 14-11/3885 від
10.09.02р.
Богдан О.В., дов. № 14-11/12 від 03.01.02р.
від прокуратури: Солодюк І.С., старший прокурор відділу
Генераль-
ної прокуратури України, посвідчення № 144
В С Т А Н О В И В:
5.11.2001 року ДП “Хлібна база № 74” Державного комітету України
з державного матеріального резерву звернулося до господарського
суду Запорізької області з позовом до Акціонерного
поштово-пенсійного банку “Аваль” в особі Запорізької обласної
дирекції про стягнення основного боргу збитків у сумі 723770,23
грн., пені та штрафу у сумі 144754,00 грн.
Позов мотивовано порушенням відповідачем п. 18 Інструкції НБУ
№ 135 від 29.03.01р., яке сталося при списанні грошових коштів
позивача на підставі платіжної вимоги ЗРУ КБ “Приватбанк” від
13.09.01р. та невиконання платіжних доручень позивача № 125,
126, 130, 134 від 13.10.01р. на суму 723770,23 грн., які
надійшли на його рахунок з державного бюджету для закупівлі
зерна до державного резерву.
На підставі п. 32.2 ст. 32 Закону України “Про платіжні системи
та переказ грошей в Україні” ( 2346-14 ) (2346-14)
, ст. 8 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
позивач застосував до відповідача неустойку.
Відповідач позов не визнав пояснивши, що 12.09.01 р. надійшла
платіжна вимога № 5 КБ “Приватбанк” про примусове списання з
позивача на підставі визнаної претензії № 2320 від 31.12.98р.
відповідно ст. 8 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суми 727388,00 грн.,
яка задоволена була у відповідності з п. 5 Інструкції “Про
безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”
затвердженої постановою НБУ № 135 від 29.03.01р., тому виходячи
з черговості визначеної п. 18 розділу 11 цієї ж Інструкції була
виконана вимога КБ “Приватбанк”, тому відповідальність за
правомірні дії відсутня.
Рішенням господарського суду від 26.03.02р. (суддя Колодій Н.А.)
позов задоволено частково – стягнуто з відповідача збитки в сумі
723770,23 грн., пеню 38359,81 грн. та судові витрати 1700 грн.
Рішення мотивовано тим, що відповідач списуючи з рахунку
позивача грошові кошти на користь КБ “Приватбанк” порушив ст. 8
Закону України “Про державний матеріальний резерв” та п. 18
Інструкції НБУ № 135 від 29.03.01р., п. 2.3.2 договору про
розрахунково-касове обслуговування, що призвело до неможливості
позивача розрахуватися з постачальниками зерна.
Визнаючи помилковим розрахунок пені з відповідача стягнуто
38359,81 грн., а у стягненні штрафу відмовлено, оскільки ст. 8
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачає стягнення штрафу за
безпідставне списання коштів з стягувача, а не банку.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду відповідач
01.04.02р. подав апеляційну скаргу № 10-01/97, яка ухвалою
апеляційної інстанції від 10.06.02р. була повернута без розгляду
на підставі п. 3 ст. 97 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
– за відсутністю
доказів сплати державного мита у встановленому порядку.
14.06.02р. відповідач повторно подав апеляційну скаргу, яка
ухвалою від 01.07.02р. прийнята була до провадження, надалі
ухвалами від 02.08.02р. та 05.09.02р. склад колегії суддів
змінювався.
17.09.02р. постановою апеляційної інстанції (колегія суддів
Лотоцька Л.О. - головуючий, Бахмат Р.М., Коршун А.О.) рішення
суду першої інстанції було скасовано, а у задоволенні позову
відмовлено з вказівкою суду першої інстанції видати зворотній
наказ. Відповідачу відновлено процесуальний строк для подачі
апеляційної скарги.
Постанова мотивована недодержанням позивачем приписів ст. 54, 65
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, що згідно п. 3 ст. 63, п. 5. ст. 8 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
вимагає повернення позовної заяви без
розгляду.
13.03.02р. без наявних підстав суд першої інстанції відновив
зупинене провадження у справі з недодержання припису ст. 79 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки не були усунені обставини, що
зумовили зупинення провадження ухвалою від 25.01.02р.
Дії відповідача по списанню коштів по платіжній вимозі КБ
“Приватбанк” № 5 від 12.09.01р. визнано відповідними чинному
законодавству. Задовольняючи клопотання позивача до справи
залучені додаткові матеріали, які не були надані суду першої
інстанції.
Встановивши обставини здійснення списання коштів 13.09.01р.
відповідачем апеляційна інстанція визнала рішення таким, що
прийнято з порушенням норм процесуального і матеріального права
при неповному з’ясуванні усіх обставин справи.
У касаційній скарзі ставиться вимога про скасування постанови
апеляційної інстанції та задоволення позову, оскільки вимоги
позивача є обгрунтованими, відповідають ч. 6 ст. 59 Закону
України “Про банки і банківську діяльність”, п.п. 1.39, 1.40,
20.1 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в
Україні” ( 2346-14 ) (2346-14)
, а постановою апеляційної інстанції при
розгляді справи порушені норми матеріального та процесуального
права.
Зокрема, як вважає скаржник, апеляційна інстанція прийняла
апеляційну скаргу без надання доказу надіслання копії цієї
скарги другій стороні з пропущенням процесуального строку без
поважних причин, а постанова суперечить приписам ст.ст. 43, 101,
102 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
за неповним з’ясуванням усіх
обставин справи та з порушенням припису ч. 6 ст. 59 Закону
України “Про банки і банківську діяльність”, ст.ст. 31, 161, 162
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та п. 18 Інструкції НБУ № 135 від
29.03.01р. щодо обов’язку виконання договірних зобов’язань,
черговості списання коштів та повноважень керівника філії
відповідача приймати акти з організації роботи з клієнтами.
Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., перевіривши
матеріали справи, доводи касаційної скарги, пояснення
представників сторін, Генеральної прокуратури України, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій
12-13.09.01р. до відповідача на підставі угоди від 30.07.01р.
про розрахунково-касове обслуговування надійшли платіжні
доручення позивача про перерахування сільгоспвиробникам
бюджетних грошових коштів у рахунок оплати сільгосппродукції у
Державний резерв та платіжна вимога ЗРУ КБ “Приватбанк” на
списання коштів з позивача на підставі визнаної претензії від
31.12.98р. згідно ст. 8 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Оскільки відповідач не виконав 4 платіжні доручення позивача в
день їх надходження у сумі 723770,23 грн., суд першої інстанції
визнав вимоги позивача обґрунтованими в частині стягнення
збитків, а в частині стягнення неустойки внаслідок неправильного
її розрахунку стягнуто 38359,81 грн.
Апеляційна інстанція визнала, що кошти, які надійшли до позивача
для розрахунку з сільгоспвиробниками 12.09.01р. були частково
використані для виконання платіжної вимоги ЗРУ КБ “Приватбанк” у
цей же день, а решта, що залишилася після цієї операції,
перерахована 13.09.01р. по платіжних дорученнях позивача в межах
залишку коштів, що стало підставою для повернення позивачу 4
платіжних доручень за відсутністю у нього коштів, що не
суперечить приписам п. 18 Інструкції НБУ № 135 від 29.03.01р.
щодо черговості здійснення операцій.
Згідно п. 19.3.1-19.3.2 ст. 19 Закону України “Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
списання коштів з
рахунків платників податків здійснюється також за визнаними
платником претензіями, у тому числі у порядку доарбітражного
врегулювання спорів, а у разі недостатності коштів на рахунках
клієнтів платіжні документи повертаються їх виписувачам без
виконання.
Відповідач, як встановлено апеляційною інстанцією прийняв
платіжну вимогу КБ “Приватбанк” 12.09.01р., коли на рахунку
позивача знаходилися кошти достатні для виконання вимоги КБ
“Приватбанк”.
При розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій
встановлено суперечні один одному факти, а саме: суд першої
інстанції встановив дату одержання платіжної вимоги 13.09.01р.,
а апеляційною інстанцією визначено дату надходження 12.09.01р.
Як вбачається з меморіального ордеру № 5 від 19.19.01р. (арк. с.
92) та довідки прокуратури (арк. с. 106-107), як платіжна вимога
КБ “Приватбанк”, так і платіжні доручення позивача в день їх
надходження не були виконані та не повернуті, що передбачено
чинним законодавством.
Одночасно не встановлені підстави перерахування бюджетних коштів
на рахунки, не визначені для їх використання, а також обставини
відкриття та закриття поточного рахунку позивача № 2600231108 та
права сторін по банківським операціям з бюджетними коштами по
цьому рахунку.
Виходячи з наведеного та керуючись приписами ст.ст. 4, 161, 203,
209 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
вбачається, що спірні відносини
пов’язані з виконанням договірних зобов’язань не були з’ясовані
судами першої та апеляційної інстанції у відповідності з
вимогами ст.ст. 4, 36, 38, 43, 47, 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
що стало підставою їх прийняття при неповному з’ясуванні усіх
обставин справи і відповідності їх закону.
У розгляді справи судом першої інстанції до участі був залучений
прокурор. Приймаючи апеляційну скаргу апеляційна інстанція не
залучила прокурора.
Рішення і постанова прийняті у справі підлягають скасуванню, а
справу слід направити на новий розгляд.
Здійснюючи новий розгляд слід встановити обставини прийняття
відповідачем розрахункових документів від КБ “Приватбанк” і
позивача 12-13.09.01р., їх виконання або невиконання в цей час,
правові підстави дій відповідача в ці дні та додержання
сторонами порядку використання бюджетних видатків разом із
цивільно-правовими зобов’язаннями позивача.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ДП “Хлібна база № 74” задовольнити
частково.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від
26.03.02р. та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 19.09.02р. у справі № 02-5/9-5/34
(2/3/1966) скасувати, а справу направити на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Головуючий А.Уліцький
Судді В.Рибак
В.Чабан