ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.03.2003 Справа N 1/5/1007
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Добролюбової - головуючого
Т. Дроботової
Є. Усенко
за участю представників:
позивача Миколюк Т. В. - дов. від 24.03.2003 p.
Пшець О. В. - дов. від 24.03.2003 p.
відповідача Гіренко Л. О. - дов. від 25.09.2002 p.
Гришко Р. Ю. - дов. від 25.03.2003 p.
Біляченко О. В. - дов. від 03.02.2003 p.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя
на постанову від 03.12.2002p. Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
у справі № 1/5/1007 господарського суду Запорізької
області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Укртехно"
до Державної податкової інспекції у
Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №
0002892302/0/15172 від 14.08.2002 p. ДПІ у Орджонікідзевському
районі м. Запоріжжя в частині донарахування 503929 грн. податку на
додану вартість та 126224 грн. штрафних санкцій
ВСТАНОВИВ:
Позивачем заявлені до суду вимоги про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення № 0002892302/0/15172 від
14.08.2002 ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя в частині
донарахування 503929 грн. податку на додану вартість та 126224
грн. штрафних санкцій з названого податку.
Підставою прийняття оспорюваного рішення ДПІ став акт перевірки
від 11.06.2002 № 109/23-221-30241233, в якому зафіксовано,
зокрема, заниження податкових зобов'язань з податку на додану
вартість при наданні транспорто - експедиційних послуг, що
виявилось у неправомірному застосуванні нульової ставки податку,
оскільки товариство не надавало транспортні послуги за межами
митного кордону України.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.10.2002
(суддя В. М. Хуторной) позовні вимоги задоволено повністю шляхом
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №
0002892302/0/15172 від 14.08.2002 ДПІ у Орджонікідзевському районі
м. Запоріжжя в частині донарахування 503929 грн. податку на додану
вартість та 126224 грн. штрафних санкцій по даному податку.
Рішення суду мотивовано тим, що донарахування позивачу спірним
рішенням податкового зобов'язання з податку на додану вартість та
застосування штрафної санкції суперечить положенням підпункту
6.2.4 пункту 6.2. статті 6 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки позивач є довіреною особою
вантажовідправників та посередником між перевізником та
вантажовідправниками по наданню транспортно - експедиційних
послуг. Розрахунки між вказаними особами в частині перевезення
вантажу за межами митного кордону України здійснювались за
встановленими залізничними тарифами,, доход від вказаних операцій
позивач не отримував, перевізник застосовував нульову ставку
податку на додану вартість.
У відповідності з абзацем 3 пункту 4.7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
при передачі послуг від
експедитора замовнику зберігається нульова ставка податку.
За апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у
Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Дніпропетровський
апеляційний господарський суд (судді: Неклеса М. П. - головуючий,
Чоха Л. В., Лисенко О. М.), переглянувши рішення господарського
суду Запорізької області від 03.10.2002 в апеляційному порядку,
постановою від 03.12.2002 залишив його без зміни з тих же підстав.
Крім того, постанова суду мотивована тим, що позивач виконував
експедицію вантажів на експорт. Оскільки зі змісту підпункту 6.2.2
статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
випливає, що головною умовою застосування нульової
ставки є використання послуг за межами митного кордону України,
останній правомірно оподатковував спірні операції саме за нульовою
ставкою.
ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя подала до Вищого
господарського суду України касаційну скаргу на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду, в якій
просить рішення та постанову у справі скасувати, у задоволенні
позовних вимог відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про
неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема,
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яке
виявилось, на думку скаржника, у відсутності підстав для
застосування позивачем нульової ставки до операцій з продажу
товарів, оскільки безпосередньо міжнародне транспортне перевезення
здійснене Придніпровською залізницею. Позивач є експедитором та
виконує свої функції без будь - якого втручання в господарську
діяльність транспортного підприємства.
Також, на думку ДПІ, є неправомірним застосування судами пункту
4.7 статті 4 згаданого закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
до спірних
правовідносин, оскільки даною нормою визначається дата збільшення
податкового кредиту та зобов'язання, а не ставки податку.
Заслухавши доповідь судді Дроботової Т.Б. та пояснення присутніх в
судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких
підстав.
Виходячи з вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної
інстанції.
Так, в ході вирішення господарського спору судами першої та
апеляційної інстанції було встановлено, що між позивачем та
Придніпровською залізницею був укладений договір № 05/23-М від
09.12.1999. Оскільки ТОВ "Укртехно" самостійно не здійснює
перевезення вантажів залізницею, судом встановлено, що останнє є
довіреною особою перевізника (про що свідчить надання
Придніпровською залізницею єдиного коду для розрахунків за
перевезення вантажів) та виступає посередником між перевізником та
відправником з надання транспортно - експедиційних послуг.
Крім того, протягом вересня - листопада 1999 року ТОВ "Укртехно"
уклало договори про транспортно - експедиційне обслуговування з
ВАТ "Запорізький завод феросплавів" (договір № 44/22-Ф від
28.09.1999), ВАТ "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь"
(договір №44/23-Ф від 12.10.1999), ВАТ "Запоріжкокс" (договір №
1842 від 05.11.1999). Вказаними договорами ТОВ "Укртехно" взяло на
себе зобов'язання, зокрема, по здійсненню транспортно -
експедиційного обслуговування вантажів залізницею на території
України, країн СНД та інших держав. При цьому, як встановлено
судами, ТОВ "Укртехно" виступало довіреною особою
вантажовідправників.
Податок на додану вартість щодо послуг, які надавав позивач за
даними договорами, останній обчислював за нульовою ставкою.
Відповідно до підпункту 6.2.4 статті 6 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податок на додану вартість за
нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з надання транспортних
послуг з перевезення пасажирів та вантажів за межами митного
кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону
України до пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів
або вантажів з-під митного контролю на митну територію України
(включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних
процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону
України (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами
державного кордону України; між пунктами поза межами митного
кордону України.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про
транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоторговельних і
транзитних вантажів" ( 770-93-п ) (770-93-п)
від 21.09.1993 № 770
передбачено, що транспортно-експедиційні послуги, які надаються
експедиторами, складаються з комплексу послуг, пов'язаних з
підготовкою та відправленням вантажів, проведенням
взаєморозрахунків, контролем за проходженням і одержанням
вантажів.
Зі змісту наведених норм випливає, що право обчислювати податок на
додану вартість за нульовою ставкою надане платникам, які
здійснюють операції з надання саме транспортних послуг з
перевезення пасажирів та вантажів за межами митного кордону
України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в ході здійснення
судового провадження, позивачем вказані послуги не надавались, а
отже у підприємства були відсутні законодавчі підстави
застосовувати нульову ставку до операцій з надання
транспортно-експедиційних послуг, які у даному випадку є похідними
стосовно транспортних послуг з перевезення вантажів.
Наведене свідчить про помилковість висновку судів першої та
апеляційної інстанції стосовно визнання недійсним оспорюваного
рішення ДПІ, яким позивачу донараховано податок на додану вартість
за ставкою 20% та застосовано до останнього відповідні фінансові
санкції.
Отже, враховуючи наведене, касаційна інстанція вважає, що рішення
та постанова у справі підлягають скасуванню як такі, що прийняті з
порушенням норм матеріального права, у задоволенні позовних вимог
слід відмовити.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 2 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя
задовольнити.
Рішення господарського суду Запорізької області від 03.10.2002 p.
та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 03.12.2002 p. у справі № 1/5/1007 господарського суду
Запорізької області скасувати.
В позові відмовити.
Головуючий Т.Добролюбова
Су д д і Т.Дроботова
Є.Усенко