ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.11.2002 Справа N 10/87
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючого Овечкіна В.Е.
Мілевського Й.Р.
Чернова Є.В.
за участю представників
позивача Петровської В.І., Агафонова В.М.
відповідача Сомик М.І.
розглянув касаційну Відкритого акціонерного товариства
скаргу “Херсонський завод карданних валів”
(далі - Товариство)
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
15.08.2002 року
у справі № 10/87
за позовом Товариства
до Херсонського міжшкільного учбово-
виробничого об’єднання (далі –
Об’єднання)
про стягнення 25 696грн. 47 коп.
та зустрічним позовом Об’єднання
до Товариства
про спонукання виконати договір
та
про стягнення 39525грн. 28коп.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 7-
12.06.2002 року (суддя Александрова Л.І.) позов задоволено.
Стягнуто з Об’єднання на користь Товариства 24 996,39 коп.
збитків на підставі акту звірки взаєморозрахунків від 31.05.2002
року та 367,96грн.судових витрат. В задоволенні зустрічної
вимоги про стягнення 39 525грн. 28 коп. збитків, які становлять
вартість ремонтних робіт по відновленню мережі опалювання
відмовлено, оскільки Об’єднанням не доведена вина Товариства
відносно розмерзання опалювальної системи.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
15.08.2002 року (судді – Беляновський В.В. (гол.)), Шевченко
В.В., Мирошниченко М.А.) рішення місцевого суду в частині
відмови в задоволенні зустрічного позову скасовано. Зустрічний
позов задоволено. З Товариства на користь Об’єднання стягнуто 39
525,28грн. збитків та 523,25грн. судових витрат.
Поданою касаційною скаргою Товариство просить постанову
апеляційного суду скасувати з підстав не відповідності її нормам
матеріального та процесуального права, а саме ст. 203 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
та ст. 32 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності їх юридичної оцінки
судом при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови і
заслухавши пояснення присутніх в засіданні представників сторін
дійшла висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а
касаційна скарга задоволенню з наступних підстав.
13.10.1999 року між Товариством та Об’єднанням було укладено
договори на постачання теплової та електричної енергії, дія яких
відповідно до п. 3.2 вважається продовженою, якщо за один місяць
до закінчення строку ні одна із сторін не заявить про розірвання
договору.
На протязі 2000-2001 р.р. позивач відпускав відповідачу теплову
та електричну енергію, за яку відповідач зобов’язаний був
розраховуватися щомісячно на підставі доданих до договорів
калькуляцій.
Об’єднання своїх зобов’язань по оплаті спожитої енергії належним
чином не виконувало, припускалося прострочення платежів, в
зв’язку з чим заборгувало Товариству 24 996,39грн. згідно
уточнених розрахунків, яка на підставі ст. 161 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
правомірно була стягнута місцевим судом.
Колегія суддів вважає, що апеляційним судом невірно застосовані
норми матеріального та процесуального права щодо задоволення
вимог по зустрічному позову виходячи з наступного.
Так, Об’єднанням заявлена зустрічна вимога за Договором від
13.10.1999 року, яка полягає в стягненні збитків на суму 39
525,28грн. за неналежне виконання умов договору.
Стаття 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачає, що в разі
невиконання або неналежного виконання договірного зобов’язання,
на винній стороні лежить обов’язок відшкодування заподіяних
збитків.
Цивільно – правова відповідальність настає за таких умов:
- протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) особи;
- шкідливого результату такої поведінки (шкоди);-
- причинний зв’язок між протиправною поведінкою і шкодою;-
- вини особи, яка заподіяла шкоду.
Проте, місцевим та апеляційним судами належним чином не
досліджено факт припинення подачі теплової енергії що має
важливе значення для визначення протиправної поведінки
Товариства. Пунктами 12.5.3, 12.5.4 Правил користування тепловою
енергією, що затверджені наказом Міністерства енергетики
України, Державного комітету будівництва, архітектури та
житлової політики України від 28.10.1999 року за № 307/262
передбачено право енергопостачальної організації, до якої
відноситься і Товариство, припинити подачу теплової енергії з
попередженням. Так, скаржник стверджує, що подача теплоенергії
не здійснювалась з початку опалювального сезону, в той час як
відповідач зазначає, що подачу теплоносія зупинено з 24.11.2001
року (арк. спр. 34) без попередження і 3.12.2001 року складено
акт про розмерзання системи опалювання.
Крім того, з матеріалів справи не можливо встановити де, за якою
адресою відбулося розмерзання системи опалення та в якій
кількості пошкоджено труби та батареї і чи дійсно вони були
пошкоджені. Судами ці факти не досліджені і тому належним чином
не встановлена наявність чи відсутність шкідливого результату
протиправної поведінки Товариства.
Судами не досліджено причинного зв’язку між дією чи
бездіяльністю Товариства з приводу виконання зобов’язання за
договором та фактом розмерзання системи опалення.
Стаття 209 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачає, що майнову
відповідальність несе особа, яка не виконала зобов’язання або
виконала його неналежним чином, лише при наявності вини (умислу
або необережності), крім випадків, передбачених законом або
договором. Судами не досліджено наявність чи відсутність вини
Товариства.
Разом з тим, апеляційний суд стягуючи з Товариства на користь
Об’єднання 39 525,28грн. збитків не обґрунтовує підставу
стягнення, що є порушенням п. 7 ч. 1 ст. 105 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Викладене свідчить про те, що судами не вжито заходів для
всебічного, повного і об’єктивного розгляду справи, а тому
рішення та постанова прийняті за неповно з’ясованими обставинами
справи.
Частина 1 ст. 32 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлює, що доказами
у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких
господарський суд у визначеному законом порядку встановлює
наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і
заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення
для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин, якщо подані сторонами докази були
недостатніми, господарський суд зобов'язаний був витребувати від
підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, як це
передбачено ч. 1 ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Адже, відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім
переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і
об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом.
Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що судами в
повній мірі не доведено наявності чи відсутності умов, за яких
виникає цивільно-правова відповідальність, а тому висновки
рішення і постанови не відповідають вимогам норм процесуального
та матеріального права.
Згідно ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція використовує
процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки
юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-
10, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Херсонський завод карданних валів” у справі № 10/87
задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Херсонської області від 7-
12.06.2002 року та постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 15.08.2002 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд Господарському суду
Херсонської області.
3. Пункт 3 ухвали Вищого господарського суду України від
22.10.2002 року про зупинення виконання постанови Одеського
апеляційного господарського суду від 15.08.2002 року до
закінчення її перегляду в порядку касації вважати такою, що
втратила чинність.
Головуючий суддя Овечкін В.Е.
Судді Мілевський Й.Р.
Чернов Є.В.