ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.11.2002 Справа 17-6-30/02-2242
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючий),
Вовка І.В.,
Гончарука П. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу Національного банку України в особі управління
Національного банку України в Одеській області на постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 01.07.2002 у
справі за позовом Національного банку України в особі управління
Національного банку України в Одеській області до управління
Державного казначейства в Одеській області
про примусове укладення додаткової угоди до договору
УСТАНОВИВ:
У лютому 2002р. Національний банк України в особі управління
Національного банку України в Одеській області звернулося до
суду з позовною заявою до управління Державного казначейства в
Одеській області, в якій, посилаючись на Закон України “Про
Національний банк України” та Інструкцію “Про міжбанківські
розрахунки в Україні” просило ухвалити рішення щодо примусового
укладення з відповідачем додаткової угоди до договору № 82 від
18.05.2001 на розрахункове обслуговування з відкриттям рахунку.
Рішенням господарського суду Одеської області від 22.04.2002
(суддя Рога Н.В.) позов задоволено.
Управління Державного казначейства в Одеській області, не
погоджуючись з вказаним рішенням суду, оскаржило його в
апеляційному порядку.
Одеським апеляційним господарським судом постановою від
01.07.2002 (судді: Таценко Н.Б., Сидоренко М.В., Єрмілов Г.А.)
апеляційні скаргу відповідача було задоволено, рішення суду
першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог
відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 01.07.2002 скасувати,
рішення господарського суду Одеської області від 22.04.2002
залишити без змін, посилаючись на те, що судом другої інстанції
неправильно застосовані норми матеріального та процесуального
права.
Касаційною інстанцією у справі відповідно до ст. 77 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
оголошувалася перерва в засіданні з 13.11.2002 на
21.11.2002.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї,
суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
з таких підстав.
Відповідно до ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та п. 6 постанови
Пленуму Верховного Суду України від 29.12.76 № 11 (із змінами і
доповненнями) “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
мотивувальна
частина рішення повинна мати встановлені судом обставини, які
мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку
всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні
грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні та відхиляючи
інші докази, суд має це обгрунтувати.
Мотивувальна частина рішення повинна мати посилання на закон та
інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких
визначені права та обов’язки сторін у спірних правовідносинах.
За приписом ст.ст. 4,151 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
цивільні права та
обов’язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод
хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не
суперечать.
Суд, вирішуючи спір, не з’ясував, що є предметом цього спору:
укладання додаткової угоди чи внесення змін (доповнень) до вже
укладеного сторонами договору № 82 від 18.05.2001, що впливає на
предмет доказування по даній справі та правильне формулювання
заявленого позову.
В порушення вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд не з’ясував
до кінця і правової природи рахунку, відкритого за вказаним
договором на ім’я відповідача управлінням Національного банку в
Одеській області, як і питання про те, яке законодавство регулює
спірні правовідносини, а також те, чи має відношення угода № К-
17226/25-132/10-092/112 від 18.05.2001, укладена між
Національним банком України та Державним казначейством України,
до наведеного вище договору сторін по даній справі (а.с. 5-7).
З огляду положень ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, без
дослідження і оцінки суду залишились посилання відповідача на
судові рішення, яким вирішувався спір між цими ж сторонами.
Крім того, відповідно до Положення про Державне казначейство
України, затвердженого постановою КМ України № 590 від 31.07.95,
як Державне казначейство України, так і його територіальні
органи, зокрема, управління Державного казначейства в Одеській
області, є юридичними особами (п. 13).
Як видно з матеріалів справи, доручення на особу, яка приймала
участь в суді першої інстанції від імені управління Державного
казначейства в Одеській області, останнім не видавалося (а.с.
23).
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, у порушення
вимог ст. 28 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
допустив до участі у справі
з боку відповідача не уповноважену особу, і розглянув спір по
суті.
Таким чином, при ухваленні судових рішень не було з’ясовано
належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх
правильну юридичну оцінку, застосування норм матеріального і
процесуального права, тому визнати їх законними і обгрунтованими
не можна.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, повно
з’ясувати дійсні обставини справи і вирішити спір відповідно до
встановленого та вимог закону.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 111-5,111-7,111-9,111-10-
111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Національного банку України в особі управління
Національного банку України в Одеській області задовольнити
частково.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
01.07.2002 та рішення господарського суду Одеської області від
22.04.2001 скасувати і справу передати на новий розгляд до суду
першої інстанції, в іншому складі суду.
Головуючий В.Перепічай
Судді І.Вовк
П. Гончарук