ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.11.2002 Справа N 22/59
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Шульги О.Ф. — головуючого,
Дерепи В.І.,
Козир Т.П. ,
за участю повноважних представників:
позивача — Литвинюк В.П. , Неколяк В.І.
відповідачів — Дзера О.С.
розглянувши у Приватного підприємства “Ліфор”
відкритому судовому
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 22.08.02
Київського апеляційного господарського суду
у справі № 22/59
за позовом Приватного підприємства “Ліфор”
до Товариства з обмеженою відповідальністю
“Ті-Ді-Сі”
про витребування майна, виселення з
приміщень та стягнення 24442,29 грн.
В С Т А Н О В И В:
У червні 2002 року позивач звернувся до арбітражного суду м.
Києва з позовом до відповідача про витребування майна, виселення
з приміщень, що знаходяться у незаконному володінні, та
стягнення завданих збитків у вигляді несплаченої орендної плати
в розмірі 24442,29 грн.
Рішенням арбітражного суду м. Києва від 26.04.01 (суддя Шкурат
А.І.) позов задоволено.
Постановою голови арбітражного суду м. Києва від 22.05.01
вказане рішення скасовано. В задоволенні позовних вимог ПП
“Ліфор” відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
22.08.02 постанову голови арбітражного суду м. Києва від
22.05.01 залишено без змін.
У касаційній скарзі позивач просить постанову голови
арбітражного суду м. Києва від 22.05.01 та постанову Київського
апеляційного господарського суду від 22.08.02 скасувати як
постановлені з порушенням і неправильним застосуванням норм
матеріального та процесуального права, а рішення арбітражного
суду м. Києва від 26.04.01 залишити без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та на підставі встановлених фактичних обставин,
проаналізувавши правильність застосування арбітражним судом м.
Києва та апеляційним господарським судом м. Києва при прийнятті
оскаржуваних постанов норм матеріального та процесуального
права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.99 між сторонами було
укладено договір оренди нежитлових приміщень, розташованих за
адресою: м. Київ, вул.Радистів, 73, а саме: контрольно-
перепускний пункт площею 66,3 м2, закриті склади з полицями
площею 1022 м2, відкрита територія з навісами площею 4205 м2
(ділянка № 2).
Відповідно до п. 8.1 зазначеного договору визначено термін його
дії до 01.10.2010.
26.10.00 між позивачем та третьою особою було укладено договір
купівлі-продажу спірного майна та 27.01.01 третя особа уклала з
відповідачем договір на оренду приміщень, які передані йому в
оренду 01.02.01.
З матеріалів справи також видно, що п. 1.1 договору купівлі-
продажу від 26.10.00 встановлено, що продавець (ПП “Ліфор”)
передає покупцеві (ТОВ “Шуляк і Нашдак Груп”) наступні об'єкти:
— контрольно-перепускний пункт (дільниця № 2; літера “А”)
загальною площею 64,79 м2;
— частину складських приміщень (склади № 1, 2, 3, 4; дільниця
9 2; літера “Б”) загальною площею 681,1 м2, що знаходиться за
адресою: м. Київ, вул.Радистів, 73.
За таких обставин суд вважає, що апеляційний господарський суд
правильно дійшов висновку, що спірний договір, відповідно до
вимог ст. 224 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, належним чином визначає
предмет цивільної угоди і підстав для визнання його недійсним,
згідно ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, немає.
Доводи позивача щодо невизначеності предмету договору купівлі-
продажу від 26.10.00 апеляційна інстанція правильно визнала
необґрунтованими, оскільки це не відповідає дійсним обставинам
справи.
Крім того, апеляційна інстанція обґрунтовано визнала
безпідставними і позовні вимоги щодо сплати суми орендної плати
та пені.
Суд також вважає, що апеляційний господарський суд правильно
дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги щодо
вчинення спірної угоди внаслідок насильства та погрози не
підтверджені доказами, які в даному випадку можуть вважатися
допустимими у процесі вирішення господарського спору.
Суд апеляційної інстанції повно і всебічно перевірив усі
обставини справи, дав належну оцінку доказам в їх сукупності і
прийняв постанову, яка відповідає обставинам справи і вимогам
закону.
Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, суд вважає
необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по
справі доказами і не відповідають нормам діючого законодавства,
що регулює дані правовідносини.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову голови арбітражного суду м. Києва від 22.05.01 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
22.08.02 залишити без змін, а касаційну скаргу — без
задоволення.
Головуючий суддя О.Шульга
Судді В.Дерепа
Т.Козир