ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.11.2002 Справа N 2-4/5317-2001
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А.,
суддів: Глос О.І., Жаботиної Г.В.,
розглянувши з участю
представників:
- спільного підприємства Артеменка В.Г., Дербеньової Н.М.
“Дзельква”:
-ДПІ у м. Ялті: Лазарєва С.О.
касаційну скаргу СП “Дзельква”
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 21.01.2002
у справі № 2-4/5317-2001
за позовом СП “Дзельква”
до ДПІ у м. Ялті
Про спонукання нарахувати і відтворити в особовому рахунку
проценти на суму безпідставно стягнутих податків та надати
висновок про виплату з бюджету нарахованих відсотків,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду АР Крим від 26.10.2001 (суддя
Бєлоглазова І.К.) позов задоволено: відповідача зобов’язано
нарахувати проценти на рівні 120% облікової ставки НБУ на суму
бюджетної заборгованості перед СП “Дзельква” станом на
06.08.2001 в розмірі 466235,05 грн., відтворивши це нарахування
в особовому рахунку позивача, та зобов’язано до 05.11.2001
надати відділенню Державного казначейства в м. Ялта висновок про
відшкодування позивачу з бюджету нарахованих відсотків.
При цьому місцевий господарський суд виходив з того, що право
позивача на задоволення пред’явлених вимог передбачене пунктом
21.4 ст. 21 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 ст. 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
підпунктом 15.3.1 пункту 15.3 ст. 15 Закону України “Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
та пунктом 17
Інструкції про порядок застосування і стягнення сум штрафних
(фінансових) санкцій органами державної податкової служби”,
затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001 № 110, оскільки
з банківського рахунку позивача в жовтні-грудні 1997 року
безпідставно інкасовими розпорядженнями відповідача було списано
податок на прибуток, податок на додану вартість, пеню та штрафні
санкції в загальній сумі 130201,30 грн.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 21.01.2002 (судді Черткова І.В., Плут В.М., Шевченко Н.М.)
рішення місцевого господарського суду скасовано, а в позові
відмовлено з посиланням на те, що чинним законодавством не
передбачено такий спосіб захисту позивачем свого права на
отримання з бюджету відсотків у зв’язку з безпідставним
стягненням податків та фінансових і штрафних санкцій як
зобов’язання податкового органу здійснити їх нарахування,
відтворення в особовому рахунку та надати висновок щодо їх
виплати територіальному органу Державного казначейства. В
обгрунтування цього висновку апеляційний суд послався на те, що
Інструкція про порядок ведення органами державної податкової
служби оперативного обліку податків і зборів (обов’язкових
платежів), що надходять до бюджетів та до державних цільових
фондів, затверджена наказом ГДПІ України від 12.05.94 № 37 (у
редакції наказу ДПА України від 03.09.2001 № 342) не регулює
правовідносини, суб’єктом яких є платник податків. В касаційній
скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду та
залишити в силі рішення місцевого господарського суду, вважаючи,
що апеляційна інстанція порушила пункт 21.4 ст. 21 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
пункт 1.8 ст. 1, підпункт 7.7.3 пункту 7.7 ст. 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, пункт 9.2
названої Інструкції від 12.05.94 та ст. 105 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши представників позивача, які підтримали касаційну
скаргу, та заперечення представника відповідача, перевіривши
повноту встановлення обставин справи та правильність їх
юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та
постанові апеляційного суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 14 Закону України “Про органи державної податкової
служби в Україні” рішення, дії або бездіяльність органів
державної податкової служби та їх посадових осіб можуть бути
оскаржені в установленому законом порядку.
Відповідно до пункту 21.4 ст. 21 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, сума податку,
що надміру надійшла до бюджету в результаті неправильного
нарахування (донарахування) податковим органом, підлягає
поверненню з відповідного бюджету з урахуванням сум, сплачених
за фінансовими санкціями, або зарахуванню на зменшення платежів
до цього бюджету майбутніх періодів на підставі заяви, що
подається платником податку податковому органу в межах
встановленого законодавством строку позовної давності. При цьому
починаючи з дня внесення зазначених сум до бюджету і закінчуючи
днем їх повернення (заліку) на зазначену суму проводиться
нарахування 120 відсотків облікової ставки НБУ, що діяла на
момент такого повернення (заліку).
Отже, Закон не обумовлює право платника податків на повернення
сум переплат з нарахованими на них відсотками обов’язком
податкового органу здійснити нарахування та відтворення суми
процентів в особовому рахунку платника та наявністю у органа
Державного казначейства України відповідного висновку
податкового органу.
Як передбачено пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення
органами державної податкової служби оперативного обліку
податків і зборів (обов’язкових платежів), що надходять до
бюджетів та до державних цільових фондів, нею встановлюється
порядок ведення органами державної податкової служби
оперативного обліку податків і зборів (обов’язкових платежів),
надходження яких контролюється органами державної податкової
служби, а також сум штрафних (фінансових) санкцій та пені, що
застосовуються до підприємств, установ, організацій та громадян
відповідно до чинного законодавства.
Норми названої Інструкції, в тому числі і пункт 9.2, на який
посилається позивач у касаційній скарзі, не відносять платника
податків до суб’єктів відносин, що виникають з приводу обліку
платежів до бюджету чи повернення сум переплат або їх
відшкодування з бюджету, зокрема, з приводу надання відповідного
висновку податковим органом, оскільки такий надається не
платнику, а органу Державного казначейства України.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов до правомірного
висновку, що способом захисту порушеного права позивача є
пред’явлення вимоги про виплату з бюджету суми відсотків, яка,
однак, позивачем у даній справі заявлена не була і яка може бути
предметом іншого позовного провадження.
Викладене спростовує доводи касаційної скарги про порушення
апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.
Постанова від 21.01.2002 відповідає вимогам ст. 105
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
зокрема, щодо доводів, з яких апеляційна інстанція не погодилася
з висновком суду першої інстанції та мотивів застосування
відповідних нормативно-правових актів.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу спільного підприємства “Дзельква” залишити без
задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 21.01.2002 – без змін.
Головуючий Є. Усенко
Судді О. Глос
Г. Жаботина