ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.11.2002 Справа N 5/30-81
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Перепічая В.С. головуючий
Вовка І.В.
Гончарука П. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу ДПІ у м. Луцьку на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 05.06.2002р. у справі за позовом ТОВ
“М.Ж.К” до ДПІ у м. Луцьку
про зобов'язання провести розстрочення податкового боргу по
податку на прибуток
У С Т А Н О В И В :
У лютому 2002 року ТОВ “М.Ж.К.” звернулося до суду з позовною
заявою до ДПІ у м. Луцьку, в якій, посилаючись на порушення
відповідачем податкового законодавства, просило спонукати
останнього укласти з ним, позивачем, договір про розстрочення
податкового боргу у сумі 171775 грн., терміном на 60 місяців, з
початком погашення вказаного боргу через 6 місяців.
Рішенням господарського суду Волинської області від 19.03.2002р.
у позові
відмовлено, скасовано забезпечення позову, застосоване ухвалою
господарського суду Волинської області від 22.02.2002р.
ТОВ “М.Ж.К”, не погоджуючись з вказаним рішенням суду,
звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з
апеляційною скаргою на зазначене рішення суду.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
05.06.2002р.
рішення суду першої інстанції було скасовано, позов задоволено.
В касаційній скарзі відповідач просить постанову апеляційної
інстанції скасувати, рішення господарського суду Волинської
області залишити без змін, посилаючись на те, що судом другої
інстанції неправильно застосовані норми матеріального та
процесуального права.
Заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши
матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, суд
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких
підстав.
Як видно з матеріалів справи, позов про спонукання відповідача
укласти договір про розстрочення боргу було заявлено 18.02.2002
року, тобто коли Закон України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
вже набрав чинності з 1.04.2001р,
а стаття 18 цього Закону вступила в дію з 21.02.2001р.
Згідно підп. 18.1.2 пункту 18.1 ст. 18 вказаного Закону за
бажанням платника податку може бути розстрочений податковий
борг, який виник у період з 1.01.2000 року до 1.01.2001 року і
не сплачений на день набрання чинності цією статтею.
Пунктом 8 Інструкції про порядок ведення органами державної
податкової служби оперативного обліку податків і зборів (
обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових
фондів, затвердженої наказом ДПА України № 174 від 2.04.99 і
зареєстрованої Мінюстом України 13.05.99р. за № 304/3597
визначено, що після реєстрації документи, що надійшли у термін
встановлений для їх подання, або відповідна інформація за ними в
електронному вигляді, в той самий день передаються до відділу
обліку для нарахування платежів до бюджету в особових рахунках
платників за відповідним терміном їх сплати.
Декларацію про прибуток підприємства за 1У квартал 2000 року,
розраховану наростаючим підсумком із початку звітного
фінансового року, позивачем було подано до ДПІ у м. Луцьку
25.01.2001р. за терміном сплати не пізніше 20.01.2001р. ( термін
сплати вказаного податку визначено п. 16.4 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
).
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до
висновку, що юридичний факт виникнення у позивача податкового
боргу, мав місце поза межами періоду визначеного наведеною вище
нормою Закону, тобто вже після 1.01.2001р.
Підставний висновок суд першої інстанції і про те, що
розстрочення податкового боргу і за підп. 18.1.5 пункту 18.1 ст.
18 вказаного Закону, залежить від фактору часу його виникнення.
Саме ж по собі те, що згадувана вище декларація про прибуток
підприємства подавалась позивачем за 1У квартал 2000 року, то це
не може впливати, з огляду зазначених обставин, а також суті
норм наведеного законодавства, яке регулює спірні правовідносини
сторін, на правильність висновків суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції на зазначене належної уваги не
звернув, а тому постанова Львівського апеляційного
господарського суду від 5.06.2002 року підлягає скасуванню, а
рішення господарського суду Волинської області від 19.03.2002р,
як законне і обґрунтоване, залишенню в силі.
Враховуюче викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10 – 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу у м. Луцьку задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
5.06.2002р. скасувати.
Рішення господарського суду Волинської області від 19.03.2002 р.
залишити в силі.
Доручити господарському суду Волинської області видати зворотній
наказ, в разі підтвердження стягнення з ДПІ у м. Луцьку судових
витрат.
Головуючий, В.Перепічай
С у д д і І.Вовк
В.Гончарук