ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19.02.2003 Справа N 23/75
Вищий господарський суд України у складі: судді Москаленка В.С.-
головуючий, суддів Джунь В.В. і Селіваненка В.П.,
розглянув касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Донецький завод гірничорятувальної апаратури", м. Донецьк (далі -
ВАТ "Донецький завод гірничорятувальної апаратури")
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
10.12.2002 p.
зі справи № 23/75
за позовом Державного комунального підприємства "Донецьке
трамвайно-тролейбусне управління", м. Донецьк (далі - Донецьке
трамвайно-тролейбусне управління)
до ВАТ "Донецький завод гірничорятувальної апаратури"
про стягнення збитків у сумі 1376, 83 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача: не з'явились,
відповідача: не з'явились.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Донецької області від 16.09.2002
(суддя Забарющий М.І.), залишеним без зміни постановою Донецького
апеляційного господарського суду від 10.12.2002 (колегія суддів у
складі: головуючий - Українська Р.М., судді - Кондратьєва С.І.,
Старовойтова Г.Я.), позов задоволено: з відповідача стягнуто
1274,94 грн. збитків.
Зазначені рішення судових інстанцій мотивовано посиланням на
статті 440, 441, 450 та 453 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
з огляду на те, що позивачем доведено факт
дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), розмір заподіяних
збитків та встановлено вину водія відповідача у скоєнні ДТП.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ВАТ
"Донецький завод гірничорятувальної апаратури" просить скасувати
постанову апеляційної інстанції у цій справі. Скаргу мотивовано
тим, що у процесі розгляду справи було порушено вимогу статті 42
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України) про обов'язковість надіслання копії висновку судового
експерта відповідачеві, що завадило останньому мотивовано
заперечувати проти оцінки вартості проведення експертизи та
розрахунків суми збитків позивача. Крім того скаржник вважає, що
ціну позову розраховано з порушенням вимог статей 3 та 4 Закону
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки позивачем
безпідставно нараховано податок на додану вартість (далі - ПДВ) на
оцінену суму збитків і включено нараховану суму ПДВ до розрахунку
суми збитків.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
застосування судовими інстанціями норм матеріального та
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для скасування судових рішень зі
справи.
Судовими інстанціями у справі встановлено:
- за вини водія автомобіля відповідача скоєно ДТП, за наслідком
якої було перекрито проїзну частину вулиці та спричинено перешкоди
для руху тролейбусів;
- затримкою руху тролейбусів на 35 хвилин позивачеві було
заподіяно збитки;
- у процесі розгляду справи Донецьке трамвайно-тролейбусне
управління зменшило розмір позовних вимог про відшкодування
збитків до суми у 1274,94 грн. До розрахунку своїх збитків позивач
включив, зокрема, нараховану суму ПДВ, базою оподаткування яким
становила оціночна вартість заподіяної шкоди;
- судовий експерт у своєму висновку оцінив збитки позивача у формі
неотриманого доходу у сумі 1403,46 грн.
Причиною спору у цій справі стало питання про правомірність
порядку оцінки розміру відшкодування і, зокрема, включення до
оціночної вартості відшкодування суми ПДВ.
Згідно з вимогами пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування є
операції платників податку з:
продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в
тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами
оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права
власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для
погашення кредиторської заборгованості заставодавця;
ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та
отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх
використання або споживання на митній території України, в тому
числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди
(лізингу), застави та іпотеки;
вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України
та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами
митної території України.
Отже операції з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом
підвищеної небезпеки, не є об'єктом оподаткування ПДВ. Тому
задоволення судовими інстанціями у цій справі вимог Донецького
трамвайно-тролейбусного управління про відшкодування шкоди, до
розрахунку якої включено нараховану суму ПДВ на оціночну вартість
заподіяної шкоди, суперечить припису статті 3 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Крім того, судовими інстанціями у цій справі порушено вимоги
статті 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Згідно з цією нормою
господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням,
що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись
законом.
Відповідно до пункту 10 Роз'яснення Вищого арбітражного суду
України від 11.11.1998 № 02-5/424 "Про деякі питання практики
призначення судової експертизи" ( v_424800-98 ) (v_424800-98)
за змістом статті
14 Закону України "Про судову експертизу" ( 4038-12 ) (4038-12)
, згідно з
якою експерта може бути притягнуто до дисциплінарної,
матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності,
судовим експертом може бути виключно фізична особа, яка повинна
підписати свій висновок (акт експертизи), хоча б проведення
судової експертизи було покладено на відповідну державну установу,
відомчу службу або підприємницьку структуру. Тому, призначаючи
судову експертизу, господарський суд в цій же ухвалі зазначає, що
особа чи особи, які безпосередньо проводитимуть судову експертизу,
несуть відповідальність, передбачену статтями 384 і 385
Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (2341-14)
за дачу завідомо
неправдивого висновку або відмову дати висновок та за відмову без
поважних причин від виконання покладених на них обов'язків. Суд
першої інстанції, призначивши ухвалою від 12.02 - 22.03.2002
судову експертизу, не попередив особу чи осіб, які безпосередньо
проводили судову експертизу, про відповідальність, передбачену
статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (2341-14)
за
дачу завідомо неправдивого висновку або відмову дати висновок та
за відмову без поважних причин від виконання покладених на них
обов'язків. Тому висновок судового експерта за цих обставин не має
належної доказової сили.
З огляду на викладені порушення судовими інстанціями норм
матеріального та процесуального права не може вважатись
встановленим розмір заподіяних позивачеві у результаті ДТП
збитків.
Відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази. Тому фактичні дані про розмір заподіяних позивачеві
збитків має бути встановлено за новим розглядом справи у суді
першої інстанції.
Керуючись статтями 111-9 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ВАТ "Донецький завод гірничорятувальної
апаратури" у справі № 23/75 задовольнити;
2. Рішення господарського суду Донецької області від 16.09.2002 p.
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
10.12.2002 p. у цій справі скасувати, а справу передати на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Суддя В. Москаленко
Суддя В. Джунь
Суддя В. Селіваненко