ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.11.2002 Справа N 2/682-41/207
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б. М.- головуючого,
Цвігун В.Л.
Яценко О.В.
розглянувши матеріали Львівського обласного відділення Фонду
касаційної скарги України соціального захисту інвалідів
та касаційного подання Прокурора Франківського району
м. Львова в інтересах держави в особі
Фонду України соціального захисту
інвалідів
на постанову від 04.09.2002р. Львівського
апеляційного господарського суду
від 27.06.2002р. господарського суду
і рішення Львівської області
у справі № 2/682-41/207 господарського суду
Львівської області
за позовом Прокурора Франківського району
м. Львова в інтересах держави в особі
Фонду України соціального захисту
інвалідів
до СП “Торговий дім “УТІ”, м. Львів
Про стягнення 2 246 грн.
представники сторін у судове засідання не з’явилися
В С Т А Н О В И В:
Прокурор Франківського району м. Львова в інтересах держави в
особі Фонду України соціального захисту інвалідів звернувся до
господарського суду Львівської області з позовом до СП “Торговий
дім “УТІ”, м. Львів про стягнення 2 246 грн.
Господарський суд Львівської області рішенням від 27.06.2002р. у
справі № 2/682-41/207 (суддя Івасько В.М.) в задоволенні
позовних вимог відмовив.
Рішення мотивовано наступним: – наказ Департаменту економічної
політики та ресурсів Львівської міської ради № 57 про визначення
нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на
підприємстві відповідача виданий лише в листопаді 2000 р.,
посилання позивача на нього при нарахуванні коштів, що
підлягають сплаті до Фонду України соціального захисту інвалідів
за період з.01.по жовтень 2000 р. є безпідставним; – позивач не
представив доказів того, що наказ доводився до відома
відповідача; – постановою Львівського апеляційного
господарського суду у справі № 2/157-40/39, в якій брали участь
ті самі сторони, встановлено факт працевлаштування одного
інваліда на підприємстві відповідача з 01.11.2002 р.
Постановою від 04.09.2002р. Львівський апеляційний господарський
суд (головуючий суддя Городечна М.І., судді: Юркевич М.В., Бонк
Т.Б.) залишив рішення господарського суду Львівської області від
27.06.2002р. без змін.
При винесені постанови суд виходив з того, що стаття 19 Закону
України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»
не ставить в обов’язок підприємствам самим розраховувати
необхідну кількість місць для працевлаштування інвалідів;
відповідальність підприємств, організацій, установ передбачена
ст. 20 наведеного закону за невиконання нормативу, доведеного у
відповідності до ст. 19 цього закону, а також згідно з ст. 35
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, факт
працевлаштування інваліда на підприємстві відповідача
встановлений постановою Львівського апеляційного господарського
суду у справі № 2/157-40/39, що не оскаржувалась.
Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою суду
апеляційної інстанції, Прокурор Франківського району м. Львова в
інтересах держави в особі Фонду України соціального захисту
інвалідів та Львівське обласне відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів звернулись з касаційним поданням і
касаційної скаргою до Вищого господарського суду України, в яких
просять скасувати оскаржувані судові рішення.
В обґрунтування своїх доводів скаржники посилаються на наступне:
– ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні» в частині законодавчо встановленого
нормативу працевлаштування інвалідів реалізується безпосередньо
3 не потребує додаткового регулювання актами управління; –
відповідач повинен був працевлаштувати законом встановлену
кількість інвалідів незалежно від доведення нормативу за
винятком випадків, коли норматив перевищує встановлений законом
розмір; – чинним законодавством не встановлено обов’язкової
форми акту управління, яким встановлюється норматив, та не
передбачено можливості звільнення суб’єктів виконання нормативів
від сплати відрахувань у зв’язку з недоведенням чи несвоєчасним
доведенням нормативу.
Обговоривши доводи касаційної скарги та касаційного подання,
перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши
застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального
та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга та касаційне подання не підлягає задоволенню
виходячи з наступного.
Відповідно до п. 3 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями),
установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду
соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та
використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 28.12.2001 р. № 1767, підприємства, де
кількість працюючих інвалідів менша від установленої нормативом,
передбаченим ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон), сплачують
відповідним відділенням Фонду штрафні санкції.
Положення ч. 1 ст. 19 Закону (в редакції закону України від
12.11.1996 р. N 481/96-ВР,) передбачають, що місцеві Ради
народних депутатів спільно з підприємствами (об'єднаннями),
установами і організаціями, громадськими організаціями
інвалідів, за участю відділень Фонду України соціального захисту
інвалідів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві
та Севастополі, на підставі пропозицій органів Міністерства
соціального захисту населення України щорічно визначають
нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування
інвалідів.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону нормативи робочих
місць, призначених для працевлаштування інвалідів, визначаються
для всіх підприємств (об'єднань), установ і організацій
(незалежно від форм власності та господарювання) у розмірі не
менше чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих;
якщо працює від 15 до 25 чоловік - встановлюється норматив у
кількості одного робочого місця.
Отже, місцеві Ради народних депутатів спільно з вищенаведеними
органами встановлюють нормативи робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів, на основі наведеного в ч. 2 ст. 19
Закону порядку розрахунку.
Це підтверджується також тим, що законодавець передбачає, що
норматив становить не менше чотирьох відсотків, отже, чітко не
визначає процентне співвідношення інвалідів до загальної
чисельності працюючих. Виходячи з цього, можна дійти висновку,
що для кожного підприємства норматив повинен бути розрахований
індивідуально. Виняток становить, якщо на підприємстві працює
від 15 до 25 чоловік.
Також, відповідно до п. 3.2. Інструкції про порядок надходження,
обліку й витрачання коштів Фонду України соціального захисту
інвалідів, затвердженого наказом Міністерства праці та
соціальної політики України, Міністерства фінансів України,
Державної податкової адміністрації України від 02.08.1999 р.
№ 130/171/398, підприємства (об'єднання), установи й
організації незалежно від форм власності і господарювання, яким
місцеві ради визначають нормативи робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів, відповідно до Закону і на яких
працює інвалідів менш ніж установлено нормативом, здійснюють
обов'язкові щорічні відрахування до Фонду.
Відповідно до п. 13 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів (далі – Положення),
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 р. № 314, відділення Фонду соціального захисту
інвалідів беруть участь у визначенні підприємствам нормативів
робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та у
десятиденний термін після прийняття місцевими Радами народних
депутатів рішення про норматив робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів, надсилають державній службі
зайнятості та місцевим органам соціального захисту населення
списки підприємств, яким установлено цей норматив.
Згідно з п. 14 Положення підприємства у межах доведеного
нормативу створюють за власні кошти робочі місця для
працевлаштування інвалідів.
Отже, якщо норматив робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів, визначає місцева Рада народних
депутатів вона повинна довести його до відома цього
підприємства, щоб останній мав можливість почати його
виконувати.
Таким чином, визначення нормативу для підприємства за 2000 р.
лише в листопаді 2000 р., а також недоведення його до відома
підприємства порушує чинне законодавство України.
Крім того, відповідно до ст. 18 Закону працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Згідно з п. 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 03.05.1995 р. N 314, працевлаштування
інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами
Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими
організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я
інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до
висновків МСЕК.
Вищевикладене свідчить, що чинне законодавство України покладає
на зазначені органи обов’язок направлення інвалідів на
підприємства.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, позивач не
надав доказів того, що наказ Департаменту економічної політики
та ресурсів Львівської міської ради № 57 від 04.11.2000 р., яким
було визначено норматив робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів, на підприємстві відповідача, був
доведений до відома відповідача чи опублікований в офіційному
друкованому виданні.
Проте, відповідач створив одне робоче місце для працевлаштування
інваліда на своєму підприємстві: з 01.11.2000 р. було
працевлаштовано інваліда ІІІ групи на посаді прибиральниці, про
що свідчить довідка за формою № 3 від 12.01.2001 р. (а. с. № 20)
та звіт про зайнятість інвалідів за 2000 р. від 12.01.2001 р.
(а. с. № 22). Дане підтверджується також тим, що факт створення
робочого місця для працевлаштування інваліда відповідачем, яке
введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда
відповідної категорії, встановлений постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 16.05.2002 р. у справі
№ 2/157-40/39. Зазначений факт в силу ст. 35 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не доводиться знову
при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі
сторони.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
судами першої та апеляційної інстанції були вірно застосовані
норми матеріального та процесуального права, тому підстав для
скасування судових актів не вбачається.
З урахуванням наведеного, та керуючись ст. ст. 18, 19, 20 Закону
України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»
та ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду
України соціального захисту інвалідів та касаційне подання
Прокурора Франківського району м. Львова в інтересах держави в
особі Фонду України соціального захисту інвалідів на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 04.09.2002р. та
рішення господарського суду Львівської області від 27.06.2002р.
у справі № 2/682-41/207 залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
04.09.2002р. та рішення господарського суду Львівської області
від 27.06.2002р. у справі № 2/682-41/207 залишити без змін.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді В.Л. Цвігун
О.В. Яценко