ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.02.2003 справа N 04/113-02
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, суддів, без участі представників сторін, які належно
повідомлені про час і місце розгляду скарги, розглянувши у
відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу
Державної податкової інспекції на постанову апеляційного
господарського суду від 29 жовтня 2002 р. за позовом аудиторської
фірми малого приватного підприємства до Державної податкової
інспекції про визнання недійсною першої податкової вимоги, другої
податкової вимоги та визнання недійсним рішення ДПІ.
Аудиторською фірмою малим приватним підприємством 19 липня
2002 р. заявлений позов про визнання недійсною першої податкової
вимоги, другої податкової вимоги та визнання недійсним рішення ДПІ
про застосування заходів щодо погашення податкового боргу платника
податків за рахунок стягнення його активів.
Позовні вимоги об|рунтовані тим, що підприємство виконало
зобов'язання перед бюджетом щодо сплати єдиного податку за червень
2001 р., платіжне доручення на сплату зобов'язань передано до
установи банку АК АПБ "Україна" своєчасно, тому з огляду на вимоги
підпункту 16.5.2 статті 16 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
підприємство звільняється від
відповідальності за порушення строків зарахування додатків до
бюджету.
Рішенням Господарського суду області від 20 серпня 2002 р.,
що прийняте суддею, позовні вимоги задоволені у повному обсязі.
Оспорювані податкові вимоги та рішення податкової служби визнані
недійсним через їх невідповідність приписам підпунктів 16.5.1,
16.5.2 статті 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Апеляційний господарський суд у складі головуючого та суддів
постановою від 29 жовтня 2002 р. залишив перевірене рішення
Господарського суду області без змін з тих же підстав, а
апеляційну скаргу ДПІ - без задоволення.
Державна податкова інспекція вважає, що рішення та постанова
господарського суду прийняті з порушенням матеріального права.
Просить Вищий господарський суд України здійснити перегляд
матеріалів справи у касаційному порядку, скасувати рішення та
постанову у справі та відмовити позивачеві у задоволенні його
позовних вимог. При цьому заявник об|рунтовує касаційну скаргу
тим, що підпункт 16.5.1 статті 16 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачає, що за
порушення строків зарахування податків, зборів (обов'язкових
платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених
законодавством, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний
день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених
для відповідного податку, збору (обов'язкового платежу), а також
несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом ( 2181-14 ) (2181-14)
,
за порушення порядку своєчасного і повного внесення податку, збору
(обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду.
При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів)
звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне
зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових
фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції. Однак, як
зауважує податкова служба, приписами пункту 7.5 статті 7 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
визначена персональна податкова відповідальність, а саме:
забороняється будь-яка уступка податкового зобов'язання або
податкового боргу платника податків третім особам, а також уступка
контролюючим органом права вимоги податкового боргу платника
податків іншим особам. На думку заявника, обов'язок погашення
податкового боргу залишається за платником податку.
Державна податкова інспекція вважає, що податковий борг
позивача, що виник у результаті банкрутства АКБ "Україна",
залишається за платником податків - позивачем і підлягає
перерахуванню в бюджет безпосередньо платником податків.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді,
перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки господарським судом, відзначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи і було встановлено судом,
26.06.2001 р. позивачем були сплачені 180 гривень єдиного податку
за червень 2001 року платіжним дорученням N 21.
Зазначене платіжне доручення було прийняте до виконання АК
АПБ "Україна" та грошові кошти, списані з розрахункового рахунка
аудиторської фірми, що підтверджується відповідною відміткою банку
на вищевказаному платіжному дорученні, але зазначена сума в бюджет
не надійшла.
Таким чином, позивач вчасно сплатив податок відповідно до
Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування,
обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
,
але сума податку не надійшла до бюджету через названий банк.
У зв'язку з цим були направлені позивачеві податкові вимоги
та прийняте оспорене рішення відповідача про здійснення заходів
щодо стягнення узгодженої суми податкового боргу за рахунок
активів платника податків.
Підпунктом 16.5.1 статті 16 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено, що за
порушення строків зарахування податків до бюджету з вини банку він
несе відповідальність за порушення порядку своєчасного та повного
внесення податку до бюджету, тобто й іншу, крім нарахування пені,
відповідальність, встановлену Законом.
При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів)
звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне
зарахування таких платежів до бюджетів або державних цільових
фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
З наведених приписів цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
випливає
висновок, що звільнення від відповідальності передбачено в цілому
і не вичерпується незастосуванням штрафу та пені, оскільки Законом
податкова відповідальність визначена як сплата податкового
зобов'язання або податкового боргу.
Крім того, відповідно до підпункту 22.4 статті 22 Закону
України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні"
( 2346-14 ) (2346-14)
при використанні розрахункового документа ініціювання
переказу вважається завершеним з моменту прийняття від платника
розрахункового документа на виконання. Банки мають забезпечувати
фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.
Згідно з підпунктом 1.24 статті 1 Закону ( 2346-14 ) (2346-14)
переказ
грошей - це рух певної суми грошей з метою її зарахування на
рахунок отримувача.
Згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 статті 8, пунктом 16.3
статті 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
виконання платником зобов'язання по
перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з
моментом подання в банк платіжного доручення та перерахування сум
податку.
Здійснення платником будь-яких інших додаткових дій, крім
подання платіжних документів, чинним законодавством не
передбачено.
За таких обставин переглянуті рішення і постанова у справі
відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної
скарги визнаються непереконливими, оскільки не спростовують
висновків суду, які викладені в рішенні та в апеляційній
постанові, а відтак підстав для їх скасування не вбачається.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями
111(5), 111(7), 111(8), 111(9), 111(11)" Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Постанову апеляційного господарського суду від 29 жовтня
2002 р. у справі N 04/113-02 залишити без змін, а касаційну скаргу
Державної податкової інспекції - без задоволення.
Головуючий Судді