ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.11.2002 Справа N 14/233
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Щотки С.О. (головуючий), Семчука В.В., Чупрун В.Д.
За участю представників позивача – Білан О.М.,
відповідача - Сідєльнік М.К.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу ТОВ будівельного підприємства
“Агростройкомплект”
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
від 19.06.2002 року
у справі № 14/233
за позовом ТОВ будівельного підприємства
“Агростройкомплект”
до ВАТ “Дніпропетровський Втормет”
про стягнення 143923,11 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
15.02.2002 у справі № 14/233 (суддя Панна С.П. ) позов
задоволено частково, стягнуто з ВАТ “Дніпропетровський Втормет”
на користь ТОВ будівельного підприємства “Агростройкомплект”
136310,97 грн. основного боргу, 781,18 грн. інфляційних витрат
та процентів річних в сумі 1590,92 грн., а також судові витрати.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 19.06.2002 року (судді Лисенко О.М., Кузнєцова І.Л., Джихур
О.В.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від
15.02.2002 у справі № 14/233 скасовано частково, в задоволенні
позовних вимог відмовлено.
ТОВ будівельне підприємство “Агростройкомплект” у поданій
касаційній скарзі просить постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 19.06.2002 року скасувати,
а рішення господарського суду Дніпропетровської області від
15.02.2002 у справі № 14/233 залишити без змін. В обґрунтування
своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної
інстанції неправильно застосовані норми ст. 154 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
та положень постанови Кабінету Міністрів України
від 10.09.92 № 528 “Про затвердження Правил виготовлення
вексельних бланків”.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну
оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального права, вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково.
Судом першої інстанції встановлено, що 26.11.99 між сторонами
укладено договір поставки № 33-1, відповідно до якого відповідач
зобов’язався передати у власність позивача напіввагони, систему
збереження рідкого кисню і котел паровий, а позивач прийняти
зазначену продукцію і оплатити її. Пунктом 1.2 договору № 33-1 і
додаткової угоди до нього сторони передбачили здійснення оплати
за поставлену продукцію векселями державного казначейства.
Згідно договору від 06.12.99 № 34-1 та акту приймання-передачі
від 06.12.99 відповідач прийняв від позивача на зберігання
зазначені напіввагони, систему збереження рідкого кисню і котел
паровий.
На виконання умов договору від 26.11.99 № 33-1, в оплату за
поставлений товар, позивач передав відповідачу вексель
Державного казначейства України № 51300001037760 номіналом
400915,00 грн. Вказаний вексель 30.12.99 року переданий
відповідачем Головному управлінню Держказначейства України в
рахунок погашення боргу по податку на додану вартість.
16.12.1999 року між сторонами був укладений договір № 37 на
надання послуг, відповідно до умов якого оплата послуг позивача
складає 24054,90 грн. Додатковою угодою від 16.12.99 до договору
№ 37 сторони передбачили оплату за вказаним договором шляхом
відпуску товару – цистерни для кисню та напіввагонів на загальну
суму 24054,90 грн. Вказана продукція була передана позивачу, що
підтверджується накладною № 14 та податковою накладною № 5599.
28.12.1999 року відповідач звернувся до позивача з проханням
(лист № 04/2832 від 28.12.99) продати товар, отриманий за
договорами від 26.11.99 № 33-1 та від 16.12.99 № 37.
Приймаючи оскаржену постанову апеляційна інстанція дійшла
висновку, що вказаний лист від 28.12.99 не можна вважати
договором купівлі-продажу, оскільки позивачем не надані докази,
які б підтверджували його згоду продати вказану продукцію за
зазначеними в листі цінами.
Разом з тим, в матеріалах справи містяться копії накладних
№ 31,33 від 30.12.99 на відпуск відповідачу товару, отриманого
за договорами від 26.11.99 № 33-1 та від 16.12.99 № 37, згідно
яких відпуск товару позивачем оформлений за цінами, нижчими від
запропонованих відповідачем у листі № 04/2832 від 28.12.99 року.
Оформляючи накладні № 31 та № 33 від 30.12.99 на відпуск товару,
позивач своїми діями підтвердив намір укласти з відповідачем
угоду купівлі-продажу товару та здійснити поставку вказаного
товару на умовах запропонованих відповідачем в листі № 04/2832
від 28.12.99.
В той же час, господарський суд Дніпропетровської області не
дослідив питання про те, чи здійснювалась передача відповідачу
товарів, зазначених у накладних, оскільки підписи відповідальних
осіб, які прийняли товар у накладних відсутні, а підписи осіб,
якими здійснювався відпуск товарів, не розшифровані. Висновок
суду першої інстанції про те, що вказаний товар проданий
відповідачу, зроблено з посиланням на документи - податкові
накладні №№ 29,31, які у справі відсутні.
В свою чергу висновок апеляційної інстанції про те, що факт
передачі товару не підтверджується матеріалами справи зроблений
без належного обґрунтування, оскільки в матеріалах справи
містяться векселі на загальну суму 288658,93 грн., передані
відповідачем позивачу в рахунок погашення заборгованості.
Вказаній обставині апеляційна інстанція не дала належної оцінки
та не спростувала факти, встановлені в рішенні суду першої
інстанції про те, що вказаними векселями відповідач частково
розрахувався з позивачем за поставлений товар по накладним № 31
та № 33 від 30.12.99.
Рішенням суду першої інстанції стягнуто з відповідача на користь
позивача суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції та
проценти річних, розрахованих судом на момент подачі позову.
Разом з тим, в матеріалах справи міститься клопотання позивача
від 22.10.2001 року про зміну позовних вимог, розрахованих
станом на 01.10.2001 року.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що розрахунок
стягуваної суми здійснене невірно, без урахування вказаного
клопотання позивача.
Оскільки згідно ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція використовує
процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки
юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у
рішенні або постанові господарського суду, касаційна інстанція
вважає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області
від 15.02.2002 та постанова Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 19.06.2002 року підлягають скасуванню, а
справа направленню на новий розгляд.
При новому розгляді суду потрібно врахувати наведене та вирішити
спір відповідно до вимог закону.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9-111-11, Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ будівельного підприємства
SАгростройкомплект” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
15.02.2002 та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 19.06.2002 року у справі № 14/233
скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського
суду Дніпропетровської області.
Головуючий, суддя С. Щотка
Судді В.Семчук
В.Чупрун