Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.02.2003 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
розглянувши
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ",
м. Н-ськ
на постанову Ч-ського апеляційного господарського
суду від ХХ.10.2002 р.
у справі № Х8
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ"
до Н-ського державного морського торгівельного
порту
про стягнення суми податку на додану вартість у
розмірі 124,34 дол. США,
за участю представників сторін:
від позивача: присутній,
від відповідача: присутній.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Ч-ської області від ХХ.07.2002 р.
(суддя А.А.А.) позовні вимоги товариства з обмеженою
відповідальністю (ТОВ) "ХХХ" до Н-ського державного морського
торгівельного порту про стягнення суми податку на додану вартість
у розмірі 124,34 дол. США задоволено.
Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.10.2002 р. (головуючий, суддя Б.Б.Б, судді В.В.В., Г.Г.Г.)
рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних
вимоги ТОВ "ХХХ" відмовлено.
При цьому, судами першої та апеляційної інстанції встановлено
таке.
Між Н-ським портом та ТОВ "ХХХ" 05.01.2001 р. був укладений
договір № Х4, предметом якого є організація та обслуговування
позивачем операцій з перевалки експортно/імпортних вантажів
вантажовласників на умовах, передбачених у додатках №№ Х0-Х7.
Згідно п. 3.8. додатку Х1 договору сторони обумовили валюту
платежу в залежності від того кому-саме, резиденту чи не резиденту
України належать вантажі та надаються відповідні послуги.
З огляду на вказані умови цього договору та на виконання договору
транспортного експедирування № Х9 від ХХ.11.2001 р., укладеного
позивачем та компанією "YYY" (США), керуючись довіреністю від
ХХ.11.2001 р., наданою позивачу (повірений) вказаною компанією
(довіритель), позивач листом № Х5 від ХХ.11.2001 р. повідомив
відповідача про те, що вартість послуг порту сплачується
нерезидентом - компанією "YYY" (США), як контрактна вартість
товару, у зв'язку з чим рахунок на оплату цих робіт (послуг) порт
має виставити у доларах США.
ХХ.11.01 р. відповідач виставив рахунок № Х6 на суму 10410,79
доларів США з урахуванням нарахованого податку на додану вартість
(ПДВ) за ставкою 20%, також в доларах США -1735,13 дол. США.
За рахунок одержаних від довірителя грошових коштів в іноземній
валюті позивач платіжним дорученням № ХХ3 від ХХ.02.2002 р.
здійснив часткову оплату рахунку в сумі 8800 дол. США, в тому
числі за надані послуги - 8675,66 дол. США та ПДВ у сумі 124,34
дол. США.
На думку суду першої інстанції дії відповідача - визначення в
рахунку іноземної валюти, як засобу платежу, є визнанням
відповідачем того, що ним послуги надавалися не позивачу, а
нерезиденту України - довірителю позивача. Тобто роботи (послуги)
спожиті саме цим нерезидентом, а не його повіреним, що є
резидентом України.
Керуючись п.п. 6.2.2, 6.2.4, 7.2.3, 11.4 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, суд першої інстанції
дійшов висновку про те, що застосування відповідачем при
розрахунках з позивачем, що діяв за дорученням, ставки податку на
додану вартість, 20% є безпідставним та таким, що суперечить
вимогам закону.
Суд апеляційної інстанції, не погоджуючись з таким висновком,
також посилається на п.п. 6.2.2 вказаного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та,
керуючись п. 63.11.0 Державного класифікатора України
( v0441217-96 ) (v0441217-96)
(у редакції від 22.10.1996 р.), дійшов висновку
про те, що послуги з перевалки вантажів можна віднести до складу
транспортних послуг, але не можна їх віднести до транспортних
послуг з перевезення вантажів. Тому податок за нульовою ставкою не
може обчислюватись щодо надання таких послуг.
Окрім того, суд апеляційної інстанції вважає, що послуги позивачу
були надані за договором № Х4, укладеним між позивачем і
відповідачем, а не у зв'язку з виконанням позивачем обов'язків
довірителя компанії, що не є резидентом України. Також ним не
доведено, що зазначені послуги призначалися для використання та
споживання за межами митної території України. Тому відповідач
обгрунтовано обчислив ставку з податку на додану вартість у
розмірі 20% за операції з робіт (послуг), які були ним надані
позивачеві за перевалку вантажу.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою і просить її скасувати і позов задовольнити.
У своїй касаційній скарзі скаржник стверджує, що судом апеляційної
інстанції неправильно застосовано норми матеріального права,
зокрема, пп. 6.2.2 та 6.2.4 статті 6 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
На думку скаржника, суд апеляційної інстанції помилково дійшов
висновку про те, що робота порта по перевалці вантажів з борта
судна в з/д вагони та в автотранспорт не є послугами по
перевезенню вантажів.
Скаржник вважає, що апеляційний суд для визнання поняття
"перевезення" замість п.п. 6.2.4. ст.6 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
необгрунтовано використав
Державний класифікатор України "Класифікація видів економічної
діяльності" ( v0441217-96 ) (v0441217-96)
(конкретно п. 63.11.0).
У своїй касаційній скарзі скаржник наводить і інші доводи, за
якими, на його думку, оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Відповідач надіслав до Вищого господарського суду України відзив
на касаційну скаргу позивача і просить постанову Ч-ського
апеляційного господарського суду від ХХ.10.2002 р. залишити без
змін, а касаційну скаргу без задоволення з мотивів, викладених у
відзиві.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній
інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування норм матеріального та процесуального права при
ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу
такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Особливістю здійснення операцій у зовнішньоекономічній діяльності
з використанням посередництва є одночасне використання законодавчо
встановлених норм та вимог як для посередників, так і для
суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Скаржник наполягає на тому, що послуга з перевалки вантажу була
надана не йому, посереднику, а вантажовласнику - фірмі "YYY"
(США), який і розрахувався з Н-ським державним морським
торгівельним портом у доларах США через нього - експедитора - ТОВ
"ХХХ".
Судами обох інстанцій встановлено, що між ТОВ "ХХХ" (експедитор)
та нерезидентом України - фірмою "YYY" (США) ХХ.11.2001 р. було
укладено договір № Х2 про надання послуг однією особою іншій.
Предметом угоди стали послуги з організації та обслуговування
повіреним - ТОВ "ХХХ" перевалки та здійснення ним
транспортно-експедиторського обслуговування експортних і імпортних
вантажів замовника (довірителя).
За цією угодою генеральному директору ТОВ "ХХХ" було видано
замовником довіреність на право декларування й проведення
транспортно-експедиторських операцій (а.с. 29).
Оскільки метою укладання цього договору було представництво перед
третіми особами, то його умовами визначалися лише внутрішні
взаємні стосунки довірителя і повіреного.
Згідно ст. 386 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
цивільно-правовий договір, відповідно до якого одна сторона
(повірений) зобов'язується здійснити від імені та за рахунок іншої
сторони (довірителя) певні юридичні дії, є договором доручення. За
договором доручення повірений виступає від імені довірителя
юридичних дій, тобто таких, котрі спричинять виникнення, зміну чи
припинення суб'єктивних прав і обов'язків довірителя, а не
повіреного.
Матеріали справи свідчать, що виконуючи обов'язки повіреного, ТОВ
"ХХХ" діяв від імені іноземного замовника, закупивши послуги
Н-ського порту від імені іноземного замовника за іноземну валюту
(а.с. 31). При цьому придбання іноземним замовником за іноземну
валюту на митній території України послуг порта здійснювалося за
цінами з урахуванням ПДВ, який не може відноситися до податкового
кредиту, оскільки іноземний замовник не є платником ПДВ.
Згідно з п.п. 6.2.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податок за нульовою ставкою обчислюється
щодо операцій з продажу робіт (послуг), призначених для
використання та споживання за межами митної території України.
Таким чином, у разі виконання резидентом України робіт (послуг)
для нерезидента за іноземну валюту в Україні, такі роботи
(послуги) вважаються експортованими і підлягають оподаткуванню ПДВ
за нульовою ставкою, оскільки іноземний замовник (відправник
вантажу) не є платником ПДВ. Відповідно, договір № Х4, укладений
між позивачем і відповідачем, не передбачав переходу права
власності експедитору (позивачу) на послуги від експортера -
Н-ського порта.
Щодо ввезення товару (мороженої риби), то в цілому операції з
ввезення товару (робіт, послуг) - імпорт, є об'єктом для
нарахування ПДВ, а платником податку виступають особи, які ввозять
товари (послуги) на митну територію України - імпортер. Але як
встановлено судами двох інстанцій та підтверджується матеріалами
справи, посередницькі послуги здійснило ТОВ "ХХХ" (позивач), як
довірена особа відправника - фірми "YYY" (США), а не імпортера -
ТОВ "ZZZ", про що зазначено у ВМД (а.с. 40-41).
Окрім того, в силу загальних вимог цивільного законодавства
України зобов'язання, що виникло з цієї угоди, не створює
зобов'язань для особи, яка не брала в ній участь в якості сторони.
Тому, умови договору від ХХ.01.2001 р. № Х4 про надання послуг, що
був укладений між позивачем і відповідачем-резидентами України, не
можуть бути визначальними для цивільно-правової оцінки відносин
суб'єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності
(резидента і нерезидента України), в тому числі з використанням
посередництва.
За таких обставин, постанова Ч-ського апеляційного господарського
суду від ХХ.10.2002 р. підлягає скасуванню.
Скасовуючи постанову апеляційної інстанції, колегія суддів не
знаходить підстав для скасування рішення господарського суду
Ч-ської області від ХХ.07.2002 р., яке грунтується на вимогах
чинного законодавства та відповідає фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11, Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ"
задовольнити.
2. Постанову Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ.10.
2002 р. у справі № Х8 скасувати, а рішення господарського суду
Ч-ської області від ХХ.07.2002 р. у даній справі залишити без
змін.