Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
 
( Скасовано постановою Верховного суду України від 27.05.2003 ( sp01/553-2 ) (sp01/553-2) )
 
                ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД УКРАЇНИ
 
                           ПОСТАНОВА
 
                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
11.02.2003 року
 
Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:
 
головуючого судді,
суддів;
 
розглянувши
касаційну скаргу    товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ",
                    м. Н-ськ
 
на                  постанову Ч-ського апеляційного господарського
                    суду  від ХХ.10.2002 р.
 
у справі            № Х8
 
за позовом          товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ"
 
до                  Н-ського  державного  морського  торгівельного
                    порту
 
про                 стягнення  суми  податку  на додану вартість у
                    розмірі 124,34 дол. США,
 
за участю представників сторін:
 
від позивача:       присутній,
від відповідача:    присутній.
 
                            ВСТАНОВИВ:
 
Рішенням господарського суду Ч-ської  області  від  ХХ.07.2002  р.
(суддя    А.А.А.)    позовні   вимоги   товариства   з   обмеженою
відповідальністю (ТОВ)  "ХХХ"  до  Н-ського  державного  морського
торгівельного  порту про стягнення суми податку на додану вартість
у розмірі 124,34 дол. США задоволено.
 
Постановою Ч-ського   апеляційного   господарського    суду    від
ХХ.10.2002  р.  (головуючий,  суддя Б.Б.Б,  судді В.В.В.,  Г.Г.Г.)
рішення суду першої інстанції скасовано,  у  задоволенні  позовних
вимоги ТОВ "ХХХ" відмовлено.
 
При цьому,  судами  першої  та  апеляційної  інстанції встановлено
таке.
 
Між Н-ським портом  та  ТОВ  "ХХХ"  05.01.2001  р.  був  укладений
договір  №  Х4,  предметом  якого  є організація та обслуговування
позивачем  операцій  з  перевалки   експортно/імпортних   вантажів
вантажовласників на умовах, передбачених у додатках №№ Х0-Х7.
 
Згідно п.  3.8.  додатку  Х1  договору  сторони  обумовили  валюту
платежу в залежності від того кому-саме, резиденту чи не резиденту
України належать вантажі та надаються відповідні послуги.
 
З огляду  на вказані умови цього договору та на виконання договору
транспортного експедирування № Х9 від  ХХ.11.2001  р.,  укладеного
позивачем  та  компанією  "YYY"  (США),  керуючись довіреністю від
ХХ.11.2001 р.,  наданою позивачу  (повірений)  вказаною  компанією
(довіритель),  позивач  листом  №  Х5 від ХХ.11.2001 р.  повідомив
відповідача  про  те,  що  вартість   послуг   порту   сплачується
нерезидентом  -  компанією  "YYY"  (США),  як  контрактна вартість
товару,  у зв'язку з чим рахунок на оплату цих робіт (послуг) порт
має виставити у доларах США.
 
ХХ.11.01 р.  відповідач  виставив  рахунок  №  Х6 на суму 10410,79
доларів США з урахуванням нарахованого податку на додану  вартість
(ПДВ) за ставкою 20%, також в доларах США -1735,13 дол. США.
 
За рахунок  одержаних  від  довірителя грошових коштів в іноземній
валюті позивач  платіжним  дорученням  №  ХХ3  від  ХХ.02.2002  р.
здійснив  часткову  оплату  рахунку в сумі 8800 дол.  США,  в тому
числі за надані послуги - 8675,66 дол.  США та ПДВ у  сумі  124,34
дол. США.
 
На думку  суду  першої  інстанції  дії  відповідача - визначення в
рахунку  іноземної  валюти,  як  засобу   платежу,   є   визнанням
відповідачем  того,  що  ним  послуги  надавалися  не позивачу,  а
нерезиденту України - довірителю позивача.  Тобто роботи (послуги)
спожиті   саме  цим  нерезидентом,  а  не  його  повіреним,  що  є
резидентом України.
 
Керуючись п.п.  6.2.2,  6.2.4,  7.2.3,  11.4 Закону  України  "Про
податок  на  додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
        ,  суд першої інстанції
дійшов  висновку  про  те,  що   застосування   відповідачем   при
розрахунках з позивачем,  що діяв за дорученням, ставки податку на
додану вартість,  20%  є безпідставним  та  таким,  що  суперечить
вимогам закону.
 
Суд апеляційної  інстанції,  не  погоджуючись  з  таким висновком,
також посилається на п.п. 6.2.2 вказаного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
         та,
керуючись   п. 63.11.0     Державного     класифікатора   України
( v0441217-96 ) (v0441217-96)
         (у редакції від 22.10.1996  р.),  дійшов  висновку
про  те,  що послуги з перевалки вантажів можна віднести до складу
транспортних послуг,  але не можна  їх  віднести  до  транспортних
послуг з перевезення вантажів. Тому податок за нульовою ставкою не
може обчислюватись щодо надання таких послуг.
 
Окрім того,  суд апеляційної інстанції вважає, що послуги позивачу
були   надані  за  договором  №  Х4,  укладеним  між  позивачем  і
відповідачем,  а не у зв'язку з  виконанням  позивачем  обов'язків
довірителя  компанії,  що  не  є резидентом України.  Також ним не
доведено,  що зазначені послуги призначалися для  використання  та
споживання  за  межами  митної території України.  Тому відповідач
обгрунтовано обчислив  ставку  з  податку  на  додану  вартість  у
розмірі  20%  за  операції  з робіт (послуг),  які були ним надані
позивачеві за перевалку вантажу.
 
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної  інстанції,  позивач
звернувся  до  Вищого  господарського  суду  України  з касаційною
скаргою і просить її скасувати і позов задовольнити.
 
У своїй касаційній скарзі скаржник стверджує, що судом апеляційної
інстанції   неправильно  застосовано  норми  матеріального  права,
зокрема, пп. 6.2.2  та 6.2.4 статті 6 Закону України "Про  податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
        .
 
На думку  скаржника,  суд  апеляційної  інстанції помилково дійшов
висновку про те,  що робота порта по перевалці  вантажів  з  борта
судна   в  з/д  вагони  та  в  автотранспорт  не  є  послугами  по
перевезенню вантажів.
 
Скаржник вважає,  що  апеляційний   суд   для   визнання   поняття
"перевезення" замість п.п. 6.2.4. ст.6 Закону України "Про податок
на  додану  вартість"  ( 168/97-ВР  ) (168/97-ВР)
          необгрунтовано  використав
Державний  класифікатор  України  "Класифікація  видів економічної
діяльності" ( v0441217-96 ) (v0441217-96)
         (конкретно п. 63.11.0).
 
У своїй касаційній скарзі скаржник  наводить  і  інші  доводи,  за
якими, на його думку, оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
 
Відповідач надіслав  до  Вищого господарського суду України відзив
на  касаційну  скаргу  позивача  і  просить   постанову   Ч-ського
апеляційного  господарського  суду від ХХ.10.2002 р.  залишити без
змін,  а касаційну скаргу без задоволення з мотивів,  викладених у
відзиві.
 
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній
інстанції,  проаналізувавши на підставі фактичних обставин  справи
застосування норм   матеріального   та  процесуального  права  при
ухваленні оскаржуваного судового акта,  знаходить касаційну скаргу
такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
 
Особливістю здійснення  операцій у зовнішньоекономічній діяльності
з використанням посередництва є одночасне використання законодавчо
встановлених  норм  та  вимог  як  для  посередників,  так  і  для
суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
 
Скаржник наполягає на тому,  що послуга з перевалки  вантажу  була
надана  не  йому,  посереднику,  а  вантажовласнику  - фірмі "YYY"
(США),  який  і  розрахувався   з   Н-ським   державним   морським
торгівельним  портом у доларах США через нього - експедитора - ТОВ
"ХХХ".
 
Судами обох інстанцій встановлено,  що між ТОВ "ХХХ"  (експедитор)
та  нерезидентом  України - фірмою "YYY" (США) ХХ.11.2001 р.  було
укладено договір № Х2 про надання послуг однією особою іншій.
 
Предметом угоди стали  послуги  з  організації  та  обслуговування
повіреним    -    ТОВ    "ХХХ"   перевалки   та   здійснення   ним
транспортно-експедиторського обслуговування експортних і імпортних
вантажів замовника (довірителя).
 
За цією  угодою  генеральному  директору  ТОВ  "ХХХ"  було  видано
замовником  довіреність  на  право   декларування   й   проведення
транспортно-експедиторських операцій (а.с. 29).
 
Оскільки метою  укладання цього договору було представництво перед
третіми  особами,  то  його  умовами  визначалися  лише  внутрішні
взаємні стосунки довірителя і повіреного.
 
Згідно   ст. 386    Цивільного    кодексу    України   ( 1540-06 ) (1540-06)
        
цивільно-правовий  договір,  відповідно  до  якого  одна   сторона
(повірений) зобов'язується здійснити від імені та за рахунок іншої
сторони (довірителя) певні юридичні дії, є договором доручення. За
договором   доручення  повірений  виступає  від  імені  довірителя
юридичних дій,  тобто таких, котрі спричинять виникнення, зміну чи
припинення   суб'єктивних  прав  і  обов'язків  довірителя,  а  не
повіреного.
 
Матеріали справи свідчать,  що виконуючи обов'язки повіреного, ТОВ
"ХХХ"  діяв  від  імені  іноземного  замовника,  закупивши послуги
Н-ського порту від імені іноземного замовника за  іноземну  валюту
(а.с.  31).  При  цьому придбання іноземним замовником за іноземну
валюту на митній території України послуг порта  здійснювалося  за
цінами з урахуванням ПДВ,  який не може відноситися до податкового
кредиту, оскільки іноземний замовник не є платником ПДВ.
 
Згідно з п.п. 6.2.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану
вартість"  ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
         податок  за нульовою ставкою обчислюється
щодо  операцій  з  продажу   робіт   (послуг),   призначених   для
використання та споживання за межами митної території України.
 
Таким  чином, у  разі  виконання резидентом України робіт (послуг)
для нерезидента  за  іноземну  валюту  в  Україні,   такі   роботи
(послуги) вважаються експортованими і підлягають оподаткуванню ПДВ
за  нульовою  ставкою,  оскільки  іноземний  замовник  (відправник
вантажу) не є платником ПДВ.  Відповідно,  договір № Х4, укладений
між  позивачем  і  відповідачем,  не  передбачав  переходу   права
власності  експедитору  (позивачу)  на  послуги  від  експортера -
Н-ського порта.
 
Щодо ввезення товару (мороженої риби),  то  в  цілому  операції  з
ввезення   товару   (робіт,  послуг)  -  імпорт,  є  об'єктом  для
нарахування ПДВ, а платником податку виступають особи, які ввозять
товари  (послуги)  на  митну територію України - імпортер.  Але як
встановлено судами двох інстанцій та  підтверджується  матеріалами
справи,  посередницькі  послуги здійснило ТОВ "ХХХ" (позивач),  як
довірена особа відправника - фірми "YYY" (США),  а не імпортера  -
ТОВ "ZZZ", про що зазначено у ВМД (а.с. 40-41).
 
Окрім того,   в  силу  загальних  вимог  цивільного  законодавства
України  зобов'язання,  що  виникло  з  цієї  угоди,  не   створює
зобов'язань для особи, яка не брала в ній участь в якості сторони.
Тому, умови договору від ХХ.01.2001 р. № Х4 про надання послуг, що
був укладений між позивачем і відповідачем-резидентами України, не
можуть бути визначальними для  цивільно-правової  оцінки  відносин
суб'єктів  господарювання  у сфері зовнішньоекономічної діяльності
(резидента і нерезидента України),  в тому числі  з  використанням
посередництва.
 
За таких обставин,  постанова Ч-ського апеляційного господарського
суду від ХХ.10.2002 р. підлягає скасуванню.
 
Скасовуючи постанову  апеляційної  інстанції,  колегія  суддів  не
знаходить  підстав  для  скасування  рішення  господарського  суду
Ч-ської області від ХХ.07.2002  р.,  яке  грунтується  на  вимогах
чинного законодавства та відповідає фактичним обставинам справи.
 
Враховуючи    викладене,  та   керуючись   ст.ст.  111-5,   111-7,
111-9 - 111-11,  Господарського   процесуального  кодексу  України
( 1798-12 ) (1798-12)
        , колегія суддів
 
                          ПОСТАНОВИЛА:
 
1. Касаційну  скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ"
задовольнити.
 
2. Постанову Ч-ського  апеляційного господарського суду від ХХ.10.
2002 р.  у  справі  № Х8 скасувати,  а рішення господарського суду
Ч-ської області від ХХ.07.2002 р.  у  даній  справі  залишити  без
змін.