ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.11.2002 Справа N 38/251
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, Кузьменка М.В.,
судді
суддів Васищака І.М., Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу державного підприємства “Вугільна
компанія “Краснолиманська”
на рішення від 6.06.2002 року господарського суду Донецької
області та постанову від 13.08.2002 року Донецького
апеляційного господарського суду
у справі № 38/251
за акціонерного товариства закритого типу “Донбасресурси”
позовом
до державного підприємства “Вугільна компанія
“Краснолиманська”
про стягнення 262 791 грн. 27 коп. ,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 6.06.2002 року господарського суду Донецької області
(суддя Г.Діброва) позов задоволено частково в сумі 262 776 грн.
32 коп. з мотивів невиконанням державним підприємством “Вугільна
компанія “Краснолиманська” договору від 1.08.2001 року у зв’язку
з чим позивачу були завдані збитки.
Постановою від 13.08.2002 року Донецького апеляційного
господарського суду (судді О.Дзюба, О.Агапов, Н. Акулова) рішення
залишено без змін.
У касаційній скарзі державне підприємство “Вугільна компанія
“Краснолиманська” просить прийняті у даній справі судові акти
скасувати з огляду на порушення судами першої та апеляційної
інстанцій норм матеріального права при їх прийнятті.
На його думку, відсутній причинний зв’язок між фактом витрат,
понесених позивачем, та невиконанням відповідачем його
зобов’язань за договором. Крім того, в матеріалах справи відсутні
докази неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань за
договором.
Заслухавши пояснення представників сторін А. Дружбіну та
В.Чернишова, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
наявні матеріали на предмет їх юридичної оцінки господарським
судом Донецької області та Донецьким апеляційним господарським
судом, та проаналізувавши застосування судом норм матеріального і
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з наступних підстав.
На підставі договору комісії від 1.08.2001 року за № 6/08,
укладеного між сторонами, позивач зобов’язався вчинити від свого
імені та за рахунок відповідача угоди з купівлі товару, а
відповідач зобов’язався в установлені договором строки передати
позивачеві фінансові та матеріальні кошти, необхідні для вчинення
цих угод, а також відшкодувати позивачеві витрати пов’язані з
виконанням договору та належним чином прийняти все отримане за
угодами або повернуте позивачем. Початок виконання робіт
обумовлений отриманням комерційного завдання.
На виконання комерційного завдання № 1 від 1.08.2001 року до
договору комісії позивачем було укладено з товариством з
обмеженою відповідальністю “Інвестор XXI” контракт від 8.08.2001
року № 13/ВЕС поставки кабелю на суму 5 040 353,53 рублів.,
пунктом 5.2 якого сторони передбачили попереднє перерахування
грошових коштів протягом 10 днів з моменту підписання контракту.
Акціонерне товариство закритого типу “Донбасресурси” своїх
зобов’язань за контрактом своєчасно не виконало через
неперерахування державним підприємством “Вугільна компанія
“Краснолиманська” позивачу відповідних коштів.
У зв’язку з цим товариство з обмеженою відповідальністю “Інвестор
XXI” пред’явило позивачу претензію від 22.05.2002 року № 16-3, в
якій дало згоду на розірвання контракту, та в силу пунктів 7.2.
та 7.3. контракту пред’явило вимоги з сплати пені в сумі 738
864,96 рублів і збитків в сумі 756 053,03 рублів.
Позивач задовольнив вимоги товариства з обмеженою
відповідальністю “Інвестор XXI”, перерахувавши 1 494 917,99
рублів, що узгоджується з приписами частини 5 статті 7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до статті 161 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в
установлений строк відповідно до вказівок закону, акту
планування, договору. За змістом статей 212 та 216 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
боржник не звільняється від
відповідальності за неможливість виконання грошового
зобов’язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним
чином.
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
в разі невиконання або неналежного виконання
зобов’язання боржником він має відшкодувати кредиторові завдані
збитки.
Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або
пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи,
які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.
Пунктом 1.2. договору комісії встановлено, що відповідач
зобов’язаний відшкодувати позивачеві витрати по виконанню
договору, тобто і збитки, заподіяні позивачу з вини відповідача.
В силу вимог частини першої статті 213 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
боржник, який прострочив виконання,
відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і
за неможливість виконання, що випадково настала після
прострочення.
На момент звернення до суду з позовом збитки позивачу не були
відшкодовані.
Отже колегією суддів вважаються безпідставними посилання
оскаржувача на невірне застосування господарським судом Донецької
області та Донецьким апеляційним господарським судом норм
матеріального права при прийнятті постанови.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-
11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 6.06.2002 року господарського суду Донецької області
та постанову від 13.08.2002 року Донецького апеляційного
господарського суду у справі № 38/251 залишити без змін, а
касаційну скаргу державного підприємства “Вугільна компанія
“Краснолиманська” - без задоволення.
Головуючий, суддя М.Кузьменко
Суддя І.Васищак
Суддя В.Палій