ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.02.2003 Справа N 15/173-03-4360
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
розглянувши матеріали
касаційної скарги АПБ "ХХХ" в особі регіонального уповноваженого
ліквідатора банку в Ч-ській області
на постанову Ч-ського апеляційного господарського суду
від 26.08.2003 р.
у справі № Х1 господарського суду Ч-ської області
за позовом АПБ "ХХХ" в особі регіонального уповноваженого
ліквідатора банку в Ч-ській області
до ТОВ "YYY"
про стягнення 46885,43 грн.
в судове засідання представники сторін: не з'явились
ВСТАНОВИВ:
АПБ "ХХХ" в особі регіонального уповноваженого ліквідатора банку в
Ч-ській області звернувся до господарського суду Ч-ської області з
позовом стягнення з ТОВ "YYY" про стягнення 46885,43 грн.
Рішенням господарського суду Ч-ської області від 21.07.2003 р.
(суддя А.А.А.) позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "YYY" на
користь АПБ "ХХХ" в особі регіонального уповноваженого ліквідатора
банку в Ч-ській області основний борг у сумі 27000 грн. 00 коп.,
пеню у розмірі 2923 грн. 60 коп., держмито у розмірі 299 грн. 23
коп., витрати на ІТЗ судового процесу у розмірі 118 грн. 00 коп. В
решті позову відмовлено.
В частині задоволення стягнення заборгованості та пені рішення
мотивне ст.ст. 161,162 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, в решті позову
відмовлено на підставі ст. 19 Закону України "Про банки і
банківську діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
, оскільки після відкликання
ліцензії на здійснення банківських операцій з 16.07.2001 р. у
позивача право на здійснення таких операцій відсутнє, в т.ч. на
нарахування процентів за користування кредитом по договору № 22
від 18.09.2000р.
Не погодившись з рішенням господарського суду Ч-ської області від
21.07.2003 р., АПБ "ХХХ" в особі регіонального уповноваженого
ліквідатора банку в Ч-ській області звернувся до Ч-ського
апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій
просить вищезазначене рішення скасувати, посилаючись на порушення
судом першої інстанції норм матеріального права; задовольнити
позовні вимоги в повному обсязі.
Постановою Ч-ського апеляційного господарського суду від
26.08.2003 р. (судді - Б.Б.Б., В.В.В, Г.Г.Г.) пункт 2 резолютивної
частини рішення господарського суду Ч-ської області від 21.07.2003
р. в частині стягнення 2923, 60 грн. пені скасовано, в решті
судове рішення залишено без змін, апеляційна скарга - без
задоволення.
Постанова суду в частині скасування пункту 2 резолютивної частини
рішення господарського суду Ч-ської області від 21.07.2003 р.
мотивована тим, що висновок суду першої інстанції не відповідає
нормам Закону України № 2121-ІІІ ( 2121-14 ) (2121-14)
та іншим актам НБУ, а
тому здійснення скаржником активних банківських операцій по
нарахуванню процентів та пені за користування наданим кредитом
після відкликання у нього ліцензії на право здійснення всіх
банківських операцій після 16.07.201 р. є неправомірним.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді К.К.К., розглянувши
наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої
та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального
права дійшла висновку, про наявність правових підстав для
часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Статтею 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлено, що господарський
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується
на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь
встановленої сили.
Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша
сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для
господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції
виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти
їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Разом з тим, рішення та постанова по справі прийняті за неповно
встановлених обставин справи та підлягають скасуванню.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.09.2000 р. між Банком "ХХХ"
в особі керуючого Я-ського ТВБВ Ч-ської дирекції банку "ХХХ"
Я.Я.Я. та ТОВ "YYY" був укладений кредитний договір № 22.
Відповідно до Постанови Правління НБУ від ХХ.ХХ.2001 р. № Х2 " Про
відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій і
ліквідації Акціонерного банку "ХХХ" з 16.07.2001 р. почата
процедура ліквідації Банку. Ліквідатором банку "ХХХ" було
призначено державну госпрозрахункову установу Агентство з питань
банкрутства.
Згідно з п. 3 Постанови Правління НБУ від 26.06.2002 р. № Х3 " Про
стан здійснення процедури ліквідації Акціонерного банку "ХХХ" з
ХХ.ХХ.2002 р. припинені повноваження державної госпрозрахункової
установи Агентство з питань банкрутства, як ліквідатора банку
"ХХХ", а ліквідатором банку "ХХХ" призначено Щ.Щ.Щ.
Статтею 92 Закону України " Про банки і банківську діяльність"
( 2121-14 ) (2121-14)
встановлено, що з моменту призначення Ліквідатора
права керівників (органів керування) банку переходять до нього.
Ліквідатор приступає до виконання обов'язків негайно після
відкликання ліцензії (ст. 88 Закону ( 2121-14 ) (2121-14)
).
Згідно зі ст. 19 Закону України " Про банки і банківську
діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
банк має право здійснювати банківську
діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без
отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати
одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що
підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки.
Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської
ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну
відповідальність згідно із законами України.
Відповідно до вимог п. 1 ст. 47 Закону України " Про банки і
банківську діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
на підставі банківської
ліцензії банки мають право здійснювати таку банківську операцію,
як приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб.
Отже, судам попередніх інстанцій необхідно дослідити, чи був Банк
кредитною установою під час укладення договору і чи мав він право
на укладення відповідних договорів.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Ч-ської
області від 21.07.2003 р. та постанова Ч-ського апеляційного
господарського суду від 26.08.2003р. у справі № Х1 підлягають
скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до
господарського суду Ч-ської області .
При новому розгляді суду необхідно врахувати зазначене та в
залежності від встановлених обставин прийняти рішення відповідно
до вимог чинного законодавства.
На підставі наведеного, та керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу АПБ "ХХХ" в особі регіонального уповноваженого
ліквідатора банку в Ч-ській області на постанову Ч-ського
апеляційного господарського суду від 26.08.2003 р. у справі № Х1
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Ч-ської області від 21.07.2003 р.
та постанову Ч-ського апеляційного господарського суду від
26.08.2003 р. у справі № Х1 скасувати.
3. Справу № Х1 направити до господарського суду Ч-ської області на
новий розгляд.