ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.11.2002 Справа N 20-5/405
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Плахотнюк С.О., Панченко Н.П. , Плюшка І.А.
розглянула касаційну скаргу ТОВ “Рембудтрест” на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
12.09.2002 р. у справі № 20-5/405 за позовом РВК “Торгпрогрес”
до ТОВ “Рембудтрест”
про стягнення 65720, 37 грн.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 28.05.2002 р.
позов РВК “Торгпрогрес” задоволено. З ТОВ “Рембудтрест” на
користь позивача стягнуто 64425, 15 грн., сплачених останнім за
договором від 25.12.1994 року та 1456, 65 – 3% річних. У
задоволенні зустрічного позову ТОВ “Рембудтрест” про визнання
недійсною угоди, оформленої претензією від 23.03.2001 р. та
відповіддю на неї від 07.05.2001 р.
про визнання претензії і визнання відповіді такою, що не
підлягає виконанню відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 12.08.02 рішення господарського суду м. Севастополя від
28.05.2002 р. залишено без змін.
У касаційній скарзі ТОВ “Рембудтрест” просить скасувати
вищезазначені рішення та постанову як прийняті при неправильному
застосуванні норм матеріального права, в позові відмовити,
задовольнивши зустрічний позов. Зокрема, скаржник посилається на
те, що Севастопольським апеляційним господарським судом
неправильно застосовано ст.ст. 220, 154 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
оскільки судом було встановлено той факт, що претензія та
відповідь на неї являють собою нову угоду, проте в порушення
ст.ст. 48, 63 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
суд не визнав зазначену
угоду недійсною, оскільки її не було затверджено загальними
зборами відповідача.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
застосування судовими інстанціями, які приймали рішення у даній
справі, норм матеріального та процесуального права, колегія
суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як було встановлено судовими інстанціями, які приймали рішення у
даній справі, 26.12.1994 року між сторонами спору було укладено
договір № про дольову участь в будівництві житлового будинку.
Строк дії договору відповідно до п 4.1 було визначено до його
повного виконання.
Пунктом 2.3 договору було визначено, що в рахунок взаємозаліків
та на виконання договору по закінченню будівництва та здачі
будинку в експлуатацію та повної оплати вартості квартири
відповідач надає позивачу у власність одну з 2-кімнатних квартир
на 11 поверсі та оформлює її шляхом укладення договору купівлі-
продажу цієї квартири на імя Ткаченко Вячеслава Васильовича.
Вартість даної квартири була визначена в сумі еквівалентній 7500
дол. США (п. 3.1. договору) та повинна бути сплачена в строк до
30.12.1994 року (п. 3.2. договору). Зазначену суму в
карбованцевом еквіваленті було внесено Ткаченко В.В. в касу
відповідача 26.12.94 р., що підтверджується квитанцією до
приходного касового ордеру № 47.
01.03.2001 р. між Ткаченко В.В. та позивачем було укладено угоду
про уступку права вимоги за договором № 616 від 26.12.94 р.
Після тривалого невиконання відповідачем умов договору позивач
25.03.2001 р. звернувся до відповідача з претензією про сплату
заборгованості в сумі 65882, 80 грн. – внесеної вартості
квартири з урахуванням 3 % річних та індексу інфляції.
Відповідач листом від 07.05.2001 р. визнав претензію в повному
обсязі, запропонувавши позивачу на вибір – сплачення коштів або
предоставлення квартири в будинку, який він повинен побудувати у
2001 році.
Позивач в порядку ст. 8 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
звернувся до
установи банку, який обслуговує відповідача, з платіжною вимогою
на стягнення суми заборгованості, яку було повернено без
виконання у звязку з відсутністю грошових коштів на рахунку
відповідача.
Свої зобовязання щодо надання квартири за договором № 616 від
26.12.94 р. відповідач не виконав.
Колегія суддів Вищого господарського суду України знаходить
правомірним висновок, зроблений Севастопольським апеляційним
господарським судом щодо того, що між сторонами спору мала місце
заміна одного зобовязаня іншим – сплачу коштів замість квартири.
Звернення з претензією про повернення коштів з врахуванням
індексу інфляції та 3 % річних та подальше її визнання є угодою
сторін, укладеною відповідно до ст. 220 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідно до ст. 212 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
боржник не
звільняється від відповідальності за неможливість виконання
грошового зобов'язання.
Отже, позивач правомірно звернувся до господарського суду м.
Севастополя з позовом про стягнення спірної суми за рахунок
майна відповідача (в межах строку позовної давності).
Щодо зустрічного позову, то позиція ТОВ “Рембудртест” стосовно
того, що внаслідок звернення до нього з претензією та наступне
її визнання є угодою, яка повинна затверджуватися загальними
зборами відповідно до уставу відповідача є помилковою.
Зазначену угоду укладено сторонами спору в процесі виконання
договору № 616 від 26.12.94 р., а не укладення нового договору,
для якого необхідно було б таке затвердження.
З врахуванням того, що своє зобовязання за договором ТОВ
“Рембудтрест” не виконував протягом декількох років, а у листі
(яким було визнано претензію) фактично погодився з відмовою від
виконання зобовязання щодо надання квартири, підтвердивши свою
готовність виплатити позивачу нараховані ним кошти, колегія
суддів Вищого господарського суду України не знаходить підстав
для задоволення зустрічного позову, погоджуючись з висновком
судових інстанцій, які приймали рішення у даній справі.
З огляду на викладене, керуючись п. 11 ст. 80, ст.ст. 111-9, 111-
11, 111-12, 111-13 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів Вищого господарського суду України,
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ТОВ “Рембудтрест” на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
12.09.2002 р. у справі № 20-5/405 залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
19.09.2002 р. залишити без змін.
Головуючий Плахотнюк С.О.
Суддя Панченко Н.П.
Суддя Плюшко І.А.