ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                            ПОСТАНОВА

                         ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

30.01.2003                                       Справа N 9/292

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді       присутній,

суддів :                 присутні,

за  участю  повноважних  представників :

від  позивача               присутній,

від  відповідача            присутні,

розглянувши у відкритому

засіданні касаційну

     скаргу                 Товариства з обмеженою

                            відповідальністю "Д.А.М"

на   рішення                від  27  вересня  2002  року

                            господарського суду  Чернігівської

                            області

та  постанову               від 13 листопада 2002 року Київського

                            апеляційного господарського  суду

у  справі   за  позовом     Спільного  підприємства "ЧР"Н"

до                          Товариства з обмеженою

                            відповідальністю  "Д.А.М"

про                         визнання  неукладеним  договору  та

                            стягнення  55230 грн.

                            ВСТАНОВИВ:

В серпні  2002  року  позивач  звернувся  до  господарського  суду

Чернігівської  області  з  позовом  до  відповідача  про  визнання

неукладеним договору та стягнення 55230 грн.,  посилаючись на  те,

що вказаний договір не відповідає вимогам закону.

Рішенням господарського  суду Чернігівської області від 27 вересня

2002  року  позов  задоволено   частково.   Постановлено   визнати

неукладеним  договір  про співробітництво від 1.06.02 між спільним

підприємством "ЧР "Н" та Товариством з обмеженою  відповідальністю

"Д.А.М."

В решті позову відмовити.

Постановою Київського  апеляційного  господарського  суду  від  13

листопада 2002 року рішення господарського суду залишено без змін.

У касаційній скарзі  відповідач  просить  вказані  судові  рішення

скасувати,  як прийняті з порушенням та неправильним застосуванням

норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу,  позивач просить в  її  задоволенні

відмовити,  оскільки  вважає,  що  доводи  викладені  в  скарзі не

відповідають вимогам закону.

Заслухавши пояснення представників сторін,  перевіривши  матеріали

справи  та  на  підставі  встановлених  в  ній фактичних обставин,

проаналізувавши   правильність   застосування   господарським   та

апеляційним   господарським   судами  при  прийнятті  оскаржуваних

судових рішень норм матеріального права,  суд вважає, що касаційна

скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається  з  матеріалів справи,  1.06.02 між СП "ЧР"Н" та ТОВ

"Д.А.М." був укладений  договір  про  співробітництво.  Зі  змісту

розділу 1 договору про співробітництво видно,  що предметом даного

договору  сторони  визначили  взаємовигідне  співробітництво   для

досягнення спільної мети.

Проте, чинним  цивільним  законодавством  окремо не визначений вид

таких   цивільно-правових   зобов'язань,    як    співробітництво.

Співробітництво є узагальнюючим поняттям діяльності, в якій беруть

участь кілька осіб.

Договір, предметом якого  є  досягнення  спільної  мети  за  своєю

правовою  природою  є  договором  про сумісну діяльність,  правове

регулювання правовідносин яких здійснюється главою  38  Цивільного

кодексу  України  ( 435-15 ) (435-15)
        .  Серед істотних умов договорів цього

виду зазначаються  внески  учасників  договору,  порядок  покриття

витрат і збитків, визначення особи, якій доручено ведення спільних

справ учасників.

Господарський суд,  з  яким   погодилась   апеляційна   інстанція,

правильно   прийшов   до   висновку,   що   аналіз   договору  про

співробітництво від 1.06.02 та  правовідносини,  що  склалися  між

сторонами,  дають  підстави  вважати,  що даний договір не містить

зазначених істотних умов,  необхідних  для  договору  про  сумісну

діяльність.

Обґрунтованими є також висновки господарського  суду  в  тому,  що

істотною  умовою договору від 1.06.02 є зазначення загальної площі

заасфальтованих майданчиків,  на яких  позивач  мав  надати  згоду

розмістити відповідачу торгове обладнання.

З матеріалів справи видно, що як в самому договорі так і додатку №

1  до  нього   не   зазначена   загальна   площа   заасфальтованих

майданчиків.  Крім  того,  додаток  № 1 не підписаний повноважними

представниками сторін.

За таких обставин  суд  вважає,  що  господарський  суд  правильно

прийшов до висновку про визнання спірного договору неукладеним.

Відповідають матеріалам  справи  і  вимогам  Закону також висновки

господарського та апеляційного  господарського  суду  про  відмову

позивачу  в частині позову про стягнення збитків в сумі 55230 грн.

у вигляді неотриманого прибутку,  оскільки  останнім  не  доведено

невиконання відповідачем зобов'язань, що завдало позивачу збитків.

Доводи, викладені  відповідачем  в  касаційній скарзі,  суд вважає

необґрунтованими,  оскільки вони не відповідають  вимогам  чинного

законодавства, що регулює дані правовідносини.

Рішення господарського  суду  та  постанова  апеляційної інстанції

відповідають  обставинам  справи  та  вимогам  закону,   тому   їх

необхідно залишити без змін.

На підставі  наведеного,  керуючись ст.ст.  111-5,  111-7,  111-9,

111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12  ) (1798-12)
        ,

Вищий господарський суд України,

                      ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду Чернігівської області від 27 вересня

2002 року та постанову Київського апеляційного господарського суду

від  13 листопада 2002 року залишити без змін,  а касаційну скаргу

без задоволення.

Головуючий, суддя

Судді