ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29.01.2003 Справа N 17-3-13/02-5840
Вищий господарський суд України у складі: судді Москаленка В.С.-
головуючий, суддів Джунь В.В. і Селіваненка В.П.,
розглянув касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Овідіопольському районі Одеської області (далі - ДПІ)
на рішення господарського суду Одеської області від 17.09.2002 p.
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
20.11.2002 p.
зі справи № 17-3-13/02-5840
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Колосок", смт.
Великодолинське Овідіопольського району Одеської області (далі -
ТОВ "Колосок")
до ДПІ
про визнання недійсним рішення ДПІ від 07.08.2000 p. №
411/23-2/25415280-8813 про застосування та стягнення санкцій у
сумі 154064 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача: А.А.А.,
відповідача: не з'явились.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Одеської області (суддя Панченко
О.Л.) від 17.09.2002, залишеним без зміни постановою Одеського
апеляційного господарського суду від 20.11.2000 (колегія суддів у
складі: головуючого - Бандури Л.І., суддів - Поліщук Л.В., Туренко
В.Б.), позов задоволено: визнано недійсним рішення ДПІ від
07.08.2000 № 411/23-2/25415280-8813 про застосування та стягнення
санкцій у сумі 154064 грн. на підставі пункту 7 статті 11 Закону
України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
.
Зазначені рішення судових інстанцій мотивовано тим, що факт
завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого у податковій
декларації ТОВ " Колосок", не є підставою для застосування до
нього фінансових санкцій за ухилення від оподаткування, оскільки у
звітному податковому періоді платник податку не мав, за даними
податкового обліку, боргу зі сплати податку на додану вартість
(далі - ПДВ) у зв'язку з від'ємним значенням суми податкового
зобов'язання.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ДПІ
просить скасувати рішення суду першої інстанцій у цій справі, а у
позові відмовити. Скарга мотивується тим, що суд першої інстанції
не звернув належної уваги на вимогу пункту 4.7 статті 4 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, згідно з
яким датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата
перерахування коштів на користь комітента або надання останньому
інших видів компенсації вартості зазначених товарів. На порушення
цього припису дочірнє підприємство "АГРОТЕХНОЛОГІЯ" (далі - ДП
"АГРОТЕХНОЛОГІЯ"), правонаступником якого є ТОВ " Колосок",
включило у податковій декларації за травень 2000 року до складу
податкового кредиту вартість придбаних від дочірнього підприємства
"Суми-Агроресурс" (далі - ДП "Суми-Агроресурс") за договором
комісії від 27.12.1999 товарно-матеріальних цінностей, призначених
для продажу, згідно з податковою накладною від 31.05.2000 № 285 на
загальну суму 462197,50 грн., де ПДВ становив суму 77032,92 грн.
На думку ДПІ, позивач не мав змоги розрахуватись з комітентом
векселем від 12.05.2000 № 753282098315 на суму 462197,50 грн.,
оскільки філія акціонерного банку "Південний" хоча й підтвердила
придбання бланка векселя за № 753282098315, але лише 05.07.2000.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
застосування судовими інстанціями норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для скасування судових рішень зі
справи у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального і
процесуального права та неповним встановленням обставин справи.
Судовими інстанціями у справі встановлено:
- рішенням ДПІ від 07.08.2000 № 411/23-2/25415280-8813 до ТОВ
"Колосок" застосовано санкції у сумі 154 064 грн. згідно з пунктом
7 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в
Україні" ( 509-12 ) (509-12)
на підставі акта від 07.07.2000 про результати
перевірки правил обчислення та обгрунтованості відшкодування з
бюджету сум податку на додану вартість ДП "АГРОТЕХНОЛОГІЯ" за
травень 2000 року (далі - акт перевірки);
- позивач у звітному податковому періоді включив до складу
податкового кредиту вартість придбаних від ДП "Суми-Агроресурс" за
договором комісії від 27.12.1999 року товарно-матеріальних
цінностей, призначених для продажу, на загальну суму 462197,50
грн., де ПДВ становив суму 77032,92 грн.;
- у травні 2000 року оплата за придбані товари позивачем комітенту
не була здійснена;
- у звітному податковому періоді була наявною бюджетна
заборгованість у частині відшкодування позивачеві від'ємного
значення податкової заборгованості зі сплати ПДВ.
Причиною спору зі справи стало питання про правильність
застосування пункту 4.7 статті 4 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Згідно з приписом цього пункту
датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата
перерахування коштів на користь комітента або надання останньому
інших видів компенсації вартості зазначених товарів. Згідно з
абзацом другим пункту 17 Указу Президента України від 07.08.1998 №
857/98 "Про деякі зміни в оподаткуванні" ( 857/98 ) (857/98)
у разі коли за
наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного
відшкодування, заявленого в податковій декларації, сума такого
завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою
від оподаткування.
Згідно з пунктом 7 статті 11 Закону України "Про державну
податкову службу" ( 509-12 ) (509-12)
у редакції, що була чинною на час
прийняття заперечуваного рішення ДПІ у цій справі, органи
державної податкової служби в установленому законом порядку мали
право, зокрема, застосовувати до підприємств, установ, організацій
і громадян фінансові санкції у вигляді стягнення: однократного
розміру донарахованої за результатами перевірки суми податку або
іншого платежу, а у разі повторного порушення протягом року після
порушення, встановленого попередньою перевіркою, - у двократному
розмірі донарахованої за результатами перевірки суми податку,
іншого платежу.
Отже, законодавство України пов'язує застосування фінансових
санкцій до платника податку з виявленням факту порушення
законодавства про податки. Відсутність податкового боргу у
платника податку або зайво внесені ним до бюджету суми податку за
даними обліку звітного податкового періоду не впливають на
застосування санкцій за порушення податкового законодавства. Тому
ДПІ правомірно застосовано фінансові санкції за завищення
позивачем суми податкового кредиту у заперечуваному ним рішенні.
У зв'язку з неправильним застосуванням судовими інстанціями у
справі норм податкового законодавства їх рішення підлягають
скасуванню, а касаційна скарга ДПІ - частковому задоволенню.
У той же час не можна вважати встановленим судовими інстанціями
факт несплати позивачем коштів комітенту у травні 2000 року за
придбані товари згідно з податковою накладною від 31.05.2000 № 285
на загальну суму 462197,50 грн., де ПДВ становив суму 77032,92
грн. У матеріалах справи є копії акта від 12.05.2000 про прийом
комітентом від позивача в рахунок оплати за нафтопродукти векселя
від 12.05.2000 № 753282098315 на суму 462197,50 грн. (а. с. № 31)
та цього векселя (а. с. № 32). Відповідно до листа від 14.05.2001
№ 140 філія акціонерного банку "Південний" повідомляє, що позивач
не мав змоги розрахуватись у травні з комітентом векселем від
12.05.2000 № 753282098315 на суму 462197, 50 грн., оскільки філія
акціонерного банку "Південний" повідомила, що бланк векселя за №
753282098315 було придбано лише 05.07.2000. Зазначені документи і
твердження судовими інстанціями не перевірялись, оскільки в
судових рішеннях зі справи не наведено результатів такої
перевірки, а також мотивів, за яких цей вексель не приймається як
доказ компенсації позивачем комітенту вартості товарів, наданих
для продажу. Тому судовими інстанціями порушено вимоги статті 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
про
оцінку доказів.
Перевірка факту надання у встановленому порядку позивачем векселя
комітенту як компенсації вартості зазначених товарів та дійсності
цього векселя може бути здійснено лише за новим розглядом справи у
суді першої інстанції.
З огляду на викладене та керуючись статтями 111-9 - 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Овідіопольському районі Одеської області у справі №
17-3-13/02-5840 задовольнити частково;
2. Рішення господарського суду Одеської області від 17.09.2002 p.
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
20.11.2002 p. з цієї справи скасувати;
3. Передати справу на новий розгляд до господарському суду
Одеської області.
Суддя В. Москаленко
Суддя В. Джунь
Суддя В. Селіваненко