ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
19.11.2002 N 17-6-34/02-3359
Вищий господарський суд України розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну скаргу ВАТ "О..." на постанову від
17.09.2002 Одеського апеляційного господарського суду у справі
N 17-6-34/02-3359 господарського суду Одеської області за позовом
ВАТ ТФ "М..." (правонаступник ВАТ фірма "Е..." до ВАТ "О..." про
стягнення 4723,96 гри. Зустрічний позов: про визнання договору
перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному
сполученні від 05.02.2002 неукладеним.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін
та перевіривши матеріали справи. Вищий господарський суд України
В С Т А Н О В И В:
ВАТ ТФ "М..." звернулося до ВАТ "О..." із позовом про
стягнення збитків у сумі 4723,96 грн., зазначаючи такі обставини.
05.02.2002 між сторонами у справі укладено договір
перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному
сполученні. Відповідно до п. 2.2 зазначеного договору сторони
погодили Заявку N 37/01. Згідно з п. 5 Заявки відповідач повинен
був надати позивачу транспортні засоби під завантаження
18.02.2002. Вартість послуг із перевезення вантажів, згідно з п.
10 Заявки, становила 2300-2500 доларів США. Оплата, відповідно до
п. 5.2 договору, повинна була здійснюватися у національній валюті
України.
У порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач у
встановлений термін транспортні засоби під завантаження не надав,
внаслідок чого виконання відповідачем його обов'язку втратило для
позивача інтерес, і ВАТ ТФ "М..." відмовилося від прийняття
виконання (лист N 184/04 від 26.02.2002) та 26.02.2002 уклало
договір перевезення вантажів автомобільним транспортом у
міжнародному сполученні N 20 із ППФ "С...". Вартість послуг ППФ
"С..." по перевезенню вантажів позивача, згідно п. 10 Заявки
N 67/01 від 26.02.2002 до зазначеного договору, становила 3000
доларів США. Оплата послуг повинна була здійснюватися в
національній валюті.
Прострочення виконання відповідачем його обов'язку за
розрахунками позивача спричинило йому збитки в сумі 3725,96 грн.
Окрім того, невиконання відповідачем свого зобов'язання
призвело до порушення позивачем термінів поставки за імпортним
контрактом, встановлених ст. 2 Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, у
зв'язку з чим до нього були застосовані штрафні санкції, а саме
стягнута пеня в розмірі 998,00 грн., що підтверджується актом
Державної податкової інспекції у Малинівському районі м. Одеси від
21.03.2002 та рішеннями цього органу від 22.03.2002. Нарахована
пеня сплачена позивачем, - загальна сума збитків, завданих
позивачу простроченим виконанням відповідачем його зобов'язань,
становить 4723,96 грн.
Звертаючись до суду з зустрічним позовом про визнання
договору перевезення неукладеним, ВАТ "О..." посилається на
відсутність вини з його боку, а також на те, що при укладенні
договору не було досягнуто згоди за всіма його істотними умовами.
Рішенням господарського суду Одеської області від 25.06.2002
у первісному позові відмовлено, зустрічний позов задоволений
шляхом визнання договору перевезення неукладеним.
Рішення суду мотивоване тим, що згідно зі ст. 61 Закону
України "Про автомобільний транспорт" ( 2344-14 ) (2344-14)
істотними
умовами перевезення є: вартість, термін перевезення, умови
перевезення.
Пункт 5.1 договору не визначає вартість (суму) перевезення, а
посилається на визначення ціни позивачем шляхом виставлення
рахунку. Вартість перевезення, що визначена в заявці від
06.02.2002, становить 2300-2500 доларів США, тобто не є чітко
визначеною, а, отже, врегульованою.
Пункт 2.4 договору приписує додаткове узгодження терміну
перевезення. У матеріалах справи відсутні докази узгодження
терміну перевезення.
Підпунктами 2.2.8-2.2.9 пункту 2.2 договору передбачено, що
додаткові вимоги до транспортного засобу та додаткові умови до
даного перевезення такі, як завантаження та розташування місць у
транспортному засобі, повинні бути визначені в заявці. Вказані
вимоги в заявці від 06.02.2002 відсутні.
Такий договір є неукладеним відповідно до вимог ст. 153
Цивільного кодексу України, а тому вимоги, заявлені за первісним
позовом, що грунтуються на цьому договорі, задоволенню не
підлягають.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
17.09.2002 рішення у справі скасоване, первісний позов
задоволений, за зустрічним позовом - відмовлено.
Постанова суду мотивована тим, що 06.02.2002 замовник
надіслав перевізнику заявку, згідно з якою перевізник повинен був
надати замовнику транспортні засоби під завантаження 18.02.2002,
яка була підписана керівниками сторін та засвідчена печатками.
Перевізник погодився з цією заявкою і ніяких претензій до
замовника, що ця заявка не відповідає істотним умовам договору, не
надав.
Стаття 61 Закону України "Про автомобільний транспорт"
( 2344-14 ) (2344-14)
розповсюджується на внутрішні перевезення вантажів,
розділ IV цього Закону регулює міжнародні перевезення пасажирів і
вантажів.
Відповідно до вимог ст. 64 Закону ( 2344-14 ) (2344-14)
міжнародні
перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом
здійснюються між пунктами відправлення та призначення, один з
яких, або обидва, розташовані за межами території України.
Згідно з ч. 2 ст. 64 Закону ( 2344-14 ) (2344-14)
організація
міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним
транспортом здійснюється перевізником відповідно до міжнародних
договорів з питань міжнародних автомобільних перевезень. Такі
правовідносини врегульовані Конвенцією про договір міжнародного
перевезення вантажів по дорогах ( 995_234 ) (995_234)
.
Згідно з вимогами ст. 4 Конвенції ( 995_234 ) (995_234)
договір
перевезення встановлюється накладною. Статтею 3 Конвенції
встановлено, що перевізник відповідає за свої діяння та упущення.
За п. 4.1 договору відповідач зобов'язаний забезпечити
своєчасну подачу технічно справних транспортних засобів під
завантаження відповідно до заявки та умов теперішнього договору.
У порушення вимог п. 4.1 договору відповідач своєчасно не
надав транспортні засоби під завантаження, що призвело до збитків,
які поніс скаржник у сумі 4723,96 грн.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ВАТ "О..." вказує
на те, що Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів
по дорогах ( 995_234 ) (995_234)
, на яку посилається суд апеляційної
інстанції, не ратифікована Україною, а тому за спорами, що
розглядаються у правовому полі України, не може бути нормою права.
Договір і заявка, відповідно до яких позивач обгрунтовує свої
вимоги, підписані від імені перевізника особою без повноважень на
підписання таких угод, а тому є недійсними на підставі положень
ст. 48 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних
обставин справи та їх повноту. Вищий господарський суд України
дійшов висновку, що судами при ухваленні рішення та постанови у
справі порушені норми матеріального права, виходячи з такого. ВАТ
ТФ "М..." звернулося з вимогою до ВАТ "О..." про відшкодування
завданих йому збитків через невиконання перевізником договірного
зобов'язання про надання замовнику транспортного засобу під
завантаження 18.02.2002.
При цьому перевізник звертається з зустрічним позовом про
визнання договору перевезення неукладеним, посилаючись на
відсутність істотних умов договору, що є обов'язковими для такого
договору відповідно до статей 61, 62 Закону України "Про
автомобільний транспорт" ( 2344-14 ) (2344-14)
та на підставі ст. 153
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, якою встановлено, що
договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у
належних випадках формі досягнуто згоди за всіма його істотними
умовами.
Статтею 6 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
визначені
способи захисту цивільних прав. Вимога про визнання договору
неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав, однак є
доказом встановлення факту та елементом оцінки фактичних обставин
справи.
Відсутність узгодженої сторонами умови, що є істотною та
забезпечує виконання зобов'язання, оцінюється судом у сукупності з
іншими доказами щодо обгрунтованості вимог.
Відмовляючи у позові про стягнення збитків у зв'язку з
невиконанням перевізником договірних зобов'язань, суд у рішенні по
справі не встановив причинно-послідовний зв'язок між неузгодженими
сторонами за істотними умовами договору та невиконанням
перевізником узгоджених зобов'язань.
Господарський суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові
про стягнення збитків, керувався нормами Конвенції про договір
міжнародного перевезення вантажів по дорогах ( 995_234 ) (995_234)
. Оскільки
зазначена Конвенція не ратифікована Україною, є помилковим
застосування судом її норм.
Окрім того, господарським судом апеляційної інстанції також
не досліджені обставини, що призвели до невиконання перевізником
зобов'язань за договором.
Позивачем до суми збитків віднесена пеня, нарахована йому
податковим органом за порушення термінів поставки за імпортним
контрактом на підставі ст. 4 Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
.
Відповідно до положень цього Закону термін поставки за імпортним
контрактом складає 90 днів, які сплинули за першим платежем
26.02.2002 (акт перевірки податкового органу). За договором
перевезення транспортний засіб замовлений на 18.02.2002 для
виконання імпортної поставки. Обгрунтованість заявлення таких
збитків суду слід оцінювати з урахуванням ст. 1 Закону України
"Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
, якою зазначено, що підприємництво
- це самостійна ініціатива, на власний ризик діяльність із метою
одержання прибутку, а також з урахуванням статей 210, 211
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
щодо наслідків невиконання
зобов'язання з вини обох сторін та оцінки вини кредитора.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ "О..." задовольнити частково.
Рішення від 25.06.2002 господарського суду Одеської області,
постанову від 17.09.2002 Одеського апеляційного господарського
суду у справі N 17-6-34/02-3359 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Одеської області.
"Вісник господарського судочинства",
N 1, 2003 р.