Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" листопада 2002 р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддів :
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ
"ХХХ" на рішення від ХХ.09.2002 у справі № 000 господарського суду
Волинської області за позовом ТОВ "ХХХ" до ЗАТ "УУУ" про виселення
із самовільно займаного приміщення в судове засідання прибули
представники сторін : позивача - присутні
Заслухавши суддю-доповідача Є., пояснення учасників судового
процесу та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд
України, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач просить виселити відповідача - ЗАТ "УУУ" із самовільно
зайнятого напівпідвального приміщення площею 62 м.кв., яке
складається з кімнат №№ 1, 2, 3, 5 та розташоване в м. Луцьку по
пр. Соборності, 1.
Позовні вимоги мотивує тим, що ТОВ "ХХХ" ХХ.04.99 уклало з
головним управлінням економіки Волинської облдержадміністрації
договір оренди нежилого приміщення. Згідно згаданого договору та
акту передачі від ХХ.04.99 ТОВ "ХХХ" отримало в оренду підвальне
приміщення загальною площею 363,1 кв.м, яке знаходиться за
адресою: м. Луцьк, пр. Соборності, 1. За цією ж адресою, поверхом
вище, знаходиться приміщення відповідача. В II кварталі 2001 р.
відповідач розпочав реконструкцію належного йому приміщення і
зайняв частину площі, орендованої ТОВ "ХХХ", зокрема, зайняв
кімнати № 4 (кладова) - 3,9 м.кв., № 2 (площадка і східці, які
ведуть до виходу) - 29,1 м.кв., № 3 (кладова) - 15,3 м.кв, № 5
(сходова клітка: нижня площадка, східці і половина середньої
площадки до них) - 13,7 м.кв., всього 62 м.кв. Правовстановлюючі
документи відповідач не надав. Доказом неможливості
використовувати частину орендованих приміщень є складений
орендодавцем акт від ХХ.03.2002, в якому зазначено, що ТОВ "ХХХ"
не має можливості користуватися відповідними кімнатами
орендованого приміщення з причини відсутності доступу до них.
Рішенням господарського суду Волинської області від ХХ.09.2002 в
позові відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що пунктами 1.2, 1.3 договору
передбачена передача майна в оренду за актом приймання-передачі, в
якому зазначається стан майна, що орендується. В поданому суду
акті передачі майна в оренду, який є додатком до договору від
ХХ.04.99 зазначено, що позивачеві передано в оренду будинок по пр.
Соборності, 14-а, загальною площею 363,1 м.кв., вартість переданих
в оренду основних фондів складає 150 тис.грн. При цьому, сторонами
по договору не обумовлено, які саме приміщення, із зазначенням їх
номерів, площ передаються в оренду. На вимогу суду позивачем не
надано плану-схеми із зазначенням конкретних приміщень, які
передані йому в оренду за договором від ХХ.04.99. Наданий суду
план поверхів будівлі по пр. Соборності, 1, не може бути доказом
по справі, оскільки в ньому не відображені, погоджені сторонами
договору, дані про передачу в оренду конкретних приміщень і
вказаний план поверхів не є частиною договору оренди від ХХ.04.99.
Також судом не взятий до уваги акт перевірки використання
нерухомого майна, переданого в оренду від ХХ.03.2002, оскільки в
акті вказано, що відповідач - ЗАТ "УУУ" самовільно зайняв в
приміщенні по пр. Соборності, 1 кімнати №№ 1-3, 5, проте будь-які
докази про право позивача на володіння та користування цими
приміщеннями не наведені та судом не встановлені.
Крім того, судом зазначено, що статтею 10 Закону України "Про
оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
для договору
оренди передбачені істотні умови, зокрема, обов'язки сторін щодо
забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. В договорі
оренди сторони не зазначили таких обов'язків, а тому даний договір
не відповідає вимогам законодавства, що свідчить про відсутність у
позивача правових підстав для посилання на вказаний договір як на
підставу виникнення в нього права володіння та користування
приміщеннями, що знаходяться в будівлі по пр. Соборності, 1, і що,
в свою чергу, позбавляє його можливості захисту прав власності в
порядку, передбаченому п.5 ст. 48 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
.
Волинським обласним бюро технічної інвентаризації надано суду
технічний паспорт на приміщення магазину "М'ясо" по пр.
Соборності, 1. Згідно технічного паспорту відповідачу належать
приміщення, що знаходяться в даній будівлі за №№ 7-8, загальною
площею 318,1 м.кв. Право власності на ці приміщення у відповідача
підтверджуються також свідоцтвом про право власності Серії ВЛ №
00008 від ХХ.07.2000.
Відповідно до довідки Волинського обласного бюро технічної
інвентаризації № 7 від ХХ.08.2002 та пояснень в судовому засіданні
цієї організації, приміщення за №№ 1, 2, 3, що знаходяться в
будівлі за адресою: м. Луцьк, пр. Соборності, 1 за нотаріально
посвідченими договорами купівлі-продажу, належать підприємцю С., а
право власності на приміщення № 5 площею 13,7 м.кв. (сходинкова
клітка) зареєстровано за відповідачем на праві колективної
власності рішенням виконкому Луцької міської ради від ХХ.05.2000 №
304.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ТОВ "ХХХ" посилається на
таке.
Висновок суду про те, що договір оренди не передбачає обов'язки
сторін щодо забезпечення пожежної безпеки, а зазначене є істотною
умовою договору, а тому такий договір є неукладеним,
спростовується п.5.4 договору, який передбачає обов'язок орендаря
підтримувати протипожежний стан приміщення.
Висновок суду про належність спірних приміщень №№ 1, 2, 3 в
будинку підприємцю С. на праві власності не підтверджений
документально, а тому є помилковим, оскільки в березні 1999 року
змінилася нумерація приміщень.
Помилковим є і висновок суду про належність відповідачу приміщення
№ 5 на праві колективної власності, оскільки в рішенні, на яке
посилається суд, зазначено лише загальну площу 318,1 кв.м., а які
саме конкретно приміщення належать відповідачу останній доказів не
представив.
Відповідно до договору оренди в орендне користування позивачу
передане нежитлове приміщення площею 363,1 м. кв., а експертна
оцінка, яка проводилася до укладання договору якраз і підтверджує
передачу в оренду приміщень № 1, 2, 3, 5.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин
справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов
висновку, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення неправильно
застосовані норми матеріального права, виходячи з такого.
Відмова у задоволенні позовних вимог про виселення відповідача із
орендованого позивачем приміщення мотивується, зокрема, тим, що
договір оренди не містить істотної його умови: обов'язки сторін
щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна, а тому
такий договір не відповідає вимогам закону і зазначене позбавляє
позивача можливості захисту права в порядку, передбаченому п.5 ст.
48 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
.
Відсутність узгодженої між сторонами істотної умови може бути
доказом того, що договір є неукладеним (ст. 153 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
), однак висновок суду про те, що такий договір
не відповідає вимогам закону, суперечить положенням статті 48
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки зазначена стаття
угоди, що не відповідає вимогам закону визнає недійсною.
Відсутність узгодженої сторонами умови договору, що є істотною,
оцінюється судом в сукупності з іншими доказами щодо
обґрунтованості вимог і така умова забезпечує виконання
зобов'язань. Умова щодо обов'язків сторін з забезпечення пожежної
безпеки не впливає на захист права орендаря користуватися майном,
самовільно зайнятим третьою особою.
Висновок суду стосовно того, що спірні приміщення не є самовільно
зайнятими, а перебувають у власності відповідача та іншої особи -
підприємця С., є рішенням, яке зачіпає права орендодавця та особи,
яка вважає себе власником спірного майна, а тому може бути
ухваленим лише за участю цих осіб у справі.
Виходячи з наведеного, рішення у справі слід скасувати, а справу
передати на новий розгляд. При новому розгляді справи суду слід
вирішити питання про необхідність залучення до справи в якості
третіх осіб орендодавця спірного майна, особу, яка вважає себе
власником майна і уповноважила орендодавця управляти ним та
підприємця С.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ"
задовольнити частково.
Рішення від ХХ.09.2002 господарського суду Волинської області у
справі № 000 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Волинської
області.