ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.11.2002 Справа N 5/4-25/1
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Усенко Є.А.,
суддів: Глос О.І.,
Цвігун В.Л.,
розглянувши з участю ВАТ “Селянський комерційний банк
представника: “Дністер” Городньої О.М.
касаційну скаргу ДПІ у м. Львові
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 27.05.2002
по справі № 5/4-25/1
за позовом ВАТ “Селянський комерційний банк
“Дністер”
до ДПІ у м. Львові
Про визнання недійсними рішення від 22.10.2001
240/22-0/19159542/11774 та податкових повідомлень від
29.10.2001 № 0000012230/0, № 00000422230/0, № 0000022230/0,
№ 0000032230/0,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Львівської області від 05.03.2002
/суддя Якімець Г.Г./, залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 27.05.2002 /суддя Дубник
О.П. , Михайлюк О.В., Орищин Г.В./, позов задоволено частково:
визнано недійсним рішення заступника начальника ДПІ у м. Львові
від 22.10.2001 № 240/22-0/19159542/11774 в частині донарахування
та стягнення податку на прибуток у сумі 60800,00 грн., штрафних
санкцій по податку на прибуток в розмірі 13100,60 грн.; податку
на додану вартість у сумі 3500,00 штрафних санкцій по податку на
додану вартість у розмірі 800,00 грн.; прибуткового податку з
громадян у сумі 4288,93 грн.; штрафних санкцій по прибутковому
податку з громадян у розмірі 8577,36 грн.; штрафу за порушення
строків подання декларації про доходи нерезидента за 1 квартал
2001 року в розмірі 340,00 грн.; фінансової санкції по податку
на репатріацію доходів у розмірі 2334,72 грн. Одночасно визнані
недійсними податкові повідомлення від 22.10.2001 № 0000012230/0,
№ 0000042230/0, № 0000022230/0, надіслані відповідачем позивачу
на суми податків та штрафних санкцій, стосовно донарахування та
стягнення котрих вказане рішення відповідача було визнано
недійсним.
В частині позовних вимог про визнання спірного рішення від
22.10.2001 недійсним щодо донарахування і стягнення плати за
землю в сумі 1246,30 грн., штрафних санкцій по платі за землю в
розмірі 3570,00 грн.; прибуткового податку з громадян у сумі
195,48 грн., штрафних санкцій по прибутковому податку з громадян
в розмірі 390,96 грн., фінансових санкцій по податку на
репатріацію доходів у розмірі 1369,58 грн. та податкового
повідомлення від 29.10.2001 № 0000032230/0 в позові відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що віднесення позивачем до складу
валових витрат у другому півріччі 2000 року та першому півріччі
2001 року витрат по оплаті робіт, виконаних контрагентами банку
за договорами від 30.11.2001, від 01.11.2000, від 04.01.2001, в
загальній сумі 155000,00 грн. по виготовленню рекламного
продукту “Річний звіт – 2000” в сумі 27000 грн. по формуванню
страхового резерву в сумі 17500,00 грн. відповідає вимогам
п/п. 5.2.1, 5.2.4 п. 5.2, п/п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5, п/п. 7.3.6
п. 7.3 ст. 7, п/п. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Стосовно
висновку податкової інспекції про заниження позивачем валових
витрат на 243,94 грн. вартості мастил при ремонті автомобіля, на
300,00 грн. виплаченої працівнику матеріальної допомоги у
зв’язку з народженням дитини та на 2863,93 грн. завищеної
балансової вартості основних фондів, а також про заниження
податкових зобов’язань по ПДВ на 3500,00 грн. місцевий і
апеляційний господарський суд вважали його таким, що не
відповідає вимогам п/п. 2.1.3 п. 2.1 ст. 2 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та ст. 17
Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
, оскільки вказані витрати та операції, які є
об’єктом оподаткування ПДВ, здійснені Київською та Львівською
філіями позивача, котрі є самостійними платниками податків та
суб’єктами відповідальності за податковими зобов’язаннями.
Висновок судів першої та апеляційної інстанції щодо
неправомірного стягнення з позивача 2334,42 грн. фінансових
санкцій по податку з репатріації доходів, штрафу за несвоєчасне
подання декларації та донарахування прибуткового податку з
громадян мотивований частково сплатою позивачем у відповідній
сумі штрафних санкцій по самостійно виявленому та погашеному до
початку перевірки заниженого в ІV кварталі 2000 року податкового
зобов’язання по податку з репатріації доходів; відсутністю
законодавчої вимоги щодо подання декларації по податку на
репатріацію доходів та необгрунтованим віднесенням податковою
інспекцією до сукупного оподаткованого доходу громадян
виплачених позивачем грошових сум під звіт на компенсування
витрат по службових відрядженнях, повернутих позик та вартості
комунальних послуг за квартири, право власності на які перейшло
до позивача.
Що ж до підстав для відмови в задоволенні позову в частині
донарахування спірним рішенням ДПІ плати за землю, суди
попередніх інстанцій вважали за такі перехід до позивача права
користування земельною ділянкою по вул.Предславінській,6-а у
м. Львові з моменту придбання розташованої на ній будівлі та
обов’язок, який виник у зв’язку з цим, по сплаті за землю
відповідно до ст. 5 Закону України “Про плату за землю”
( 2535-12 ) (2535-12)
.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постановлені по
справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в
позові в цілому, посилаючись на неправильне застосування
місцевим і апеляційним господарським судом п/п. 5.3.9 п. 5.3,
п/п. 5.4.4 п. 5.4, п/п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5, п/п. 8.7.1 п. 8.7
ст. 8, п/п. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, ст. 9 Закону
України “Про рекламу”, в частині визнання правомірними дії
позивача по віднесенню до валових витрат по оплаті виконаних
робіт за вищевказаними договорами та мастильних матеріалів по
виготовленню рекламного продукту “Річний звіт 2000”, по
формуванню страхового резерву та по виплаті матеріальної
допомоги у зв’язку з народженням дитини працівнику філії, а
також на порушення ст.ст. 2, 4 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідач не реалізував процесуальне право сторони на участь у
судовому засіданні касаційної інстанції.
В судовому засіданні касаційної інстанції, призначеному на
12.11.2002 о 9 год. 30 хв., оголошувалась перерва до 11 год.
18.11.2002.
Заслухавши заперечення представника позивача на касаційну
скаргу, перевіривши повноту встановлення обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого і постанові
апеляційного суду, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Згідно п. 2.1 ст. 2 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платником податку є особа, обсяг
оподатковуваних операцій з продажу товарів /робіт, послуг/ якої
протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних
місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян. Як передбачено п. 1.2 ст. 1 названого Закону, особою в
розумінні цього Закону є суб’єкт підприємницької діяльності, в
тому числі підприємство з іноземними інвестиціями, інша юридична
особа, що не є суб’єктом підприємницької діяльності; фізична
особа, яка здійснює діяльність, віднесену до підприємницької
згідно з законодавством, або ввозить /пересилає/ товари на митну
територію України.
Звідси висновок місцевого і апеляційного суду про відсутність
правових підстав для донарахування позивачу податкового
зобов’язання по ПДВ в сумі 3500 грн. по операціях з продажу
товарів /робіт, послуг/, здійснених його філіями, та стягнення
штрафних санкцій у розмірі 800,00 грн. не відповідає чинному
законодавству, оскільки філія, як така, що не має статусу
юридичної особи, не є платником ПДВ. Обсяг здійснених філіями
позивача операцій з продажу товарів /робіт, послуг/ складає
власне його податкові зобов’язання. Враховуючи наведене сама по
собі обставина донарахування Київській філії ВАТ “Селянський
комерційний банк “Дністер” ПДВ в сумі 252,07 грн. та стягнення
штрафних санкцій у розмірі 1530,00 грн. рішенням Залізничної ДПІ
у м. Києві від 08.10.2001, правомірність якого в установленому
законом порядку не перевірялась, не може бути підставою для
звільнення позивача від податкового зобов’язання та від
відповідальності за його невиконання.
Зазначене неправильне застосування судами попередніх інстанцій
норм матеріального права відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
тягне за собою часткове скасування
постановлених по справі судових рішень та прийняття нового
рішення про відмову в позові в частині вимог, що стосуються
донарахованого ПДВ в сумі 3500,00 грн., штрафних санкцій в
розмірі 800,00 грн.
В іншій частині висновки, викладені в рішенні місцевого та
постанові апеляційного суду відповідають обставинам справи та
чинному законодавству.
Так, на підставі наданих позивачем доказів /договорів від
30.01.2001, від 01.11.2000, від 04.01.2001, актів
приймання-передачі виконаних робіт за цими договорами від
30.03.2001, від 20.11.2000, від 30.01.2001,
рекламно-інформаційних продуктів, виготовлених за цими
договорами/ суди попередніх інстанцій дійшли до обгрунтованого
висновку, що віднесення позивачем витрат по оплаті вартості
робіт в сумі 155000 грн. до валових витрат відповідає положенням
п/п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, згідно якого до складу
валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених
/нарахованих/ протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою,
організацією, веденням виробництва, продажем /робіт, послуг/ і
охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами
5.3 - 5.8 цієї статті.
При цьому слушним є висновок суду, що відповідач не довів факту
порушення позивачем вимог п/п. 5.3.9 п. 5.3 вказаної статті, як
підстави донарахування позивачу податкового зобов’язання та
стягнення штрафних санкцій.
Правильно застосовано судом при вирішенні спору щодо віднесення
до валових витрат на виготовлення рекламного продукту “Річний
звіт - 2000” абзацу першого п/п. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 названого
Закону, згідно якого до валових витрат включаються витрати
платника податку на проведення передпродажних та рекламних
заходів стосовно товарів /робіт, послуг/, що продаються
/надаються/ такими платниками податку, без встановлення
яких-небудь меж розміру таких витрат.
Доводи відповідача про невідповідність висновку суду в цій
частині ст. 9 Закону України “Про рекламу” спростовуються
положеннями п. 25 Правил застосування Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, затверджених
постановою Верховної Ради України від 27.06.95 № 247/95-ВР,
відповідно до якого витрати на рекламу – це затрати
підприємства, пов’язані з процесом поширення цілеспрямованої
інформації про переваги конкретної продукції /робіт, послуг/,
сповіщення споживачів і створення популярності та попиту на цю
продукцію /роботи, послуг/ для більш оперативного її просування
на ринку збуту. До витрат підприємства на рекламу належать,
зокрема, витрати на розробку і видання рекламних виробів
/ілюстрованих прейскурантів, каталогів, брошур, альбомів,
проспектів, плакатів, афіш, рекламних листів тощо/.
Згідно п/п. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу валових витрат
включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку
передбаченому статтею 12 цього Закону.
Беручи до уваги, що відповідно до п/п. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7
названого Закону з метою оподаткування будь-яка іноземна валюта
або заборгованість в іноземній валюті, що перебували на обліку
платника податків на кінець звітного періоду, перераховуються в
гривні за офіційним валютним /обмінним/ курсом НБУ, що діяв на
останній робочий день звітного періоду, з відповідним включенням
до валових доходів чи валових витрат позитивної або від’ємної
різниці між результатом такого перерахунку і балансовою вартістю
іноземної валюти /заборгованості/, суд обгрунтовано вважав
правомірним включення позивачем до валових витрат 17500 грн. за
результатами вказаного перерахунку на кінець звітного періоду
страхового фонду, створеного для покриття ризиків по кредитах в
іноземній валюті. Доводи касаційної скарги про порушення судом
п/п. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
спростовуються тим, що
згідно цього підпункту за методикою, встановленою для банків
Національним банком України, лише визнаються нестандартними
кредити, для повного покриття ризиків неповернення яких
створюється страховий резерв. Що ж до визначення бази
оподаткування у зв’язку з формуванням страхового резерву слід
керуватися, зокрема, зазначеними правовими нормами.
Як передбачено п/п. 2.1.3 п. 2.1 ст. 2 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, платниками
податку на прибуток є, в тому числі, філії, відділення та інші
відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу
юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник
податку, територіальної громади.
Оскільки витрати по придбанню мастил, виплаті матеріальної
допомоги та завищення балансової вартості основних фондів
здійснені Київською філією позивача, розташованою у м. Києві,
суди попередніх інстанцій правомірно вважали, що у відповідача
не було правових підстав для донарахування позивачу податкового
зобов’язання та стягнення штрафних санкцій у зв’язку із
завищенням валових витрат на суму вказаних витрат.
Є такими, що відповідають обставинам справи та чинному
законодавству, також висновки в рішенні та постанові стосовно
юридичної оцінки спірного рішення ДПІ і податкових повідомлень у
частині стягнення фінансових санкцій по податку з репатріації
доходів, штрафу за неподання декларації, прибуткового податку з
громадян, плати за землю, штрафних санкцій по прибутковому
податку з громадян та платі за землю.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 2 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10,
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Львові задовольнити частково.
Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 27.05.2002 та рішення господарського суду Львівської області
від 05.03.2002 в частині визнання недійсними рішення ДПІ у
м. Львові від 22.10.2001 № 240/22-0/19159542/11774 щодо
донарахування податкового зобов’язання по ПДВ в сумі 3500,00
грн. і стягнення штрафних санкцій в розмірі 800,00 грн., та
податкового повідомлення від 29.10.2001 № 0000042270/0.
В позові ВАТ “Селянський комерційний банк “Дністер” до ДПІ у
м. Львові в цій частині відмовити.
В іншій частині постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 27.05.2002 та рішення господарського
суду Львівської області від 05.03.2002 залишити без змін.
Головуючий Є.Усенко
С у д д і О.Глос
В.Цвігун