640/30300/20 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, згідно з яким платнику податків зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість - 21.11.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна" до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Південного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2021 (суддя - Шейко Т.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2021 (головуючий суддя - Василенко Я.М., судді: Ганечко О.М., Кузьменко В.В.) у справі №640/30300/20.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар Україна" (далі - ТОВ "Дельта Вілмар Україна") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДПС від 17.09.2020 №0003605311.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2021, позов задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Південне міжрегіональне управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків звернулося із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

В обґрунтування підстав оскарження відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції прийнято без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №813/270/16, від 16.04.2020 у справі №826/7760/15, від 19.02.2020 у справі №826/2958/14, від 14.02.2020 у справі №814/2448/14, від 16.11.2018 у справі №816/2142/17, від 27.06.2017 у справі №808/1062/14, від 14.03.2017 у справі №826/757/13-а, від 06.02.2018 у справі №826/22154/15.

У доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що надані до перевірки позивачем документи не є достовірними доказами факту поставки товарів, досліджені судами операції спрямовані на документальне оформлення постачання товару та не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Дельта Вілмар Україна" зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, Офісом великих платниках податків ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Дельта Вілмар Україна" з метою перевірки питання законності декларування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. по декларації з ПДВ за травень 2020 року (від 16.06.2020 №9137260993) з урахуванням періодів декларування від`ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 21.08.2020 №27/28-10-53-11/33268860, в якому відображено висновки про порушення позивачем вимог підпункту "а" пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198, пункту 200,1, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму ПДВ, відображену у розділі 21 "Сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду" (рядок 19.1 + рядок 20.3 декларації), яка переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду, податкової декларації з ПДВ за період з 01.05.2020 по 31.05.2020 всього на 4270110,00 грн.

На підставі висновків вказаного акта перевірки Офісом великих платників податків ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.09.2020 №0003605311, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на 4270110,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

В обґрунтування своєї позиції контролюючий орган посилається на податкову інформацію щодо контрагентів позивача, яка наявна в інформаційних базах ДПС, де вказано про відсутність у них в достатній кількості майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для провадження фактичної господарської діяльності та виконання договірних зобов`язань перед контрагентами; по ланцюгу походження товару, а саме соняшнику, у контрагентів ТОВ "Олійний Дім" та ТОВ "Торгова Компанія "Золотий Дракон", зокрема, але не виключно, ТОВ "Могол-Агро" та ТОВ "Юкрейн Кернел" відсутня можливість у реалізації соняшнику.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

гідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені у статті 198 ПК України.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Як встановлено судами, між ТОВ "Дельта Вілмар Україна" (Покупець) та ТОВ "Олійній дім" (Постачальник) було укладено Договори поставки №500005090 від 20.05.2020, відповідно до пункту 1.1 яких постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити олію соняшникову нерафіновану (надалі - Товар), невиморожену (пресову, екстракційну або суміш пресової з екстракційною) першого сорту українського походження на умовах, викладених в цих Договорах.

Між ТОВ "Дельта Вілмар Україна" (Покупець) та ТОВ "Торгова компанія "Золотий Дракон" (Постачальник) укладено низку договорів (№5000005077 від 18.05.2020, №500005104 від 22.05.2020 та №500005107 від 25.05.2020), відповідно до пункту 1.1 яких постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити олію соняшникову нерафіновану (надалі - Товар), невиморожену (пресову, екстракційну або суміш пресової з екстракційною) першого сорту українського походження на умовах, викладених в Договорах.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, залізничні накладні, рахунки на оплату, платіжні доручення, посвідчення якості

Відповідачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наданими позивачем документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ "Дельта Вілмар Україна" розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

В той же час, ТОВ "Дельта Вілмар Україна" надано до суду первинну документацію, щодо контрагента ТОВ "Олійний дім" по його взаємовідносинам з постачальниками, у тому числі з ТОВ "Могол-Агро", а також супровідний лист №201003 від 20.10.2020, які підтверджують придбання 1159,28 т насіння соняшнику та виробничий вихід олії у середньому у травні 42,41%, що є достатньою кількістю для виробництва 491,52 т олії соняшникової нерафінованої, яку було у подальшому реалізовано ТОВ "Дельта Вілмар Україна"

Крім цього, ТОВ "Олійний дім" надано усі відповідні правовстановлюючі документи та документи, що підтверджують повноваження директора, наявність виробничих потужностей, а також здійснено аналіз контрагента за допомогою ресурсу YouControl, яким також не виявлено жодних чинників, які б зумовлювали утримання від укладення договорів поставки між покупцем та постачальником.

На спростування висновків контролюючого органу позивачем надано первинну документацію Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Золотий Дракон" стосовно придбання товару, який поставлено на адресу позивача, насіння соняшнику у ТОВ "Могол- Агро" у кількості 455 тонн та у ТОВ "Юкрейн Кернел" у кількості 660,4тонн.

Крім того, позивачем надано документи, що підтверджують наявність трудових та земельних ресурсів у ТОВ "Могол-Агро": звітом форми 29-сг, що підтверджує врожайність соняшника у 2019 році у обсязі 13860,5 ц, що підтверджує можливість продажу ТОВ "ТК "Золотий Дракон" відповідного обсягу сировини позивачу.

Також на підтвердження реальності господарських операцій позивачем зазначено, що придбаний товар у контрагентів ТОВ "Олійний Дім" та ТОВ "Торгова компанія "Золотий Дракон" в подальшому використано у власній господарській діяльності, зокрема, вироблено рафіновану соняшникову олію та продано на експорт.

Подальший продаж олії соняшникової рафінованої дезодорованої вимороженої та отримання оплати підтверджують Контракт №300000773 від 01.07.2019, Специфікація №10586 від 07.04.2020, а також відповідні акти приймання-передачі вантажу, вантажні митні декларації, рахунки, банківські виписки та повідомлення про фактичне вивезення.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавалися.

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію щодо контрагентів позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених робіт, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами Офісу великих платників податків ДПС під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Доводи відповідача про обрив ланцюга постачання цілком об`єктивно відхилено судами, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, ґрунтуються виключно на припущеннях, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення контрольних заходів щодо відповідних осіб та дослідження первинних документів.

Слід також зазначити, що правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не укладав господарські договори, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача його безпосередніми контрагентами.

Відповідач не довів, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення його контрагентів, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з цими підприємствами було одержання податкової вигоди, як то вказує відповідач.

Верховними Судом сформована стала та послідовна практика щодо застосування наведених норм права. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, вказала наступне.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У справі, що розглядається, контролюючий орган на порушення вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо можливої протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними, що встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішення судами першої та апеляційної інстанцій.

Як слідує у цій справі відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем з його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, яка обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки вже оцінених судами доказів.

Однак, суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16).

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.