Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2003 року
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :
головуючого
суддів
розглянула у відкритому засіданні касаційну скаргу товариства з
обмеженою відповідальністю "ХХХ" (надалі - ТОВ "ХХХ")
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
ХХ.10.2002 у справі № 000 господарського суду м. Києва
за позовом ТОВ "ХХХ"
до товариства з обмеженою відповідальністю "УУУ"
про розірвання договору.
В засіданні взяли участь представники
- позивача: присутні;
- відповідача: присутні.
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду
України від ХХ.01.2003 у зв'язку з хворобою судді Х. для перегляду
в касаційному порядку справ, призначених до розгляду колегією
суддів у складі: головуючого - П., суддів С., Х., утворено колегію
суддів в наступному складі: головуючий - П., судді С., Ч.
Про вказані обставини сторонам повідомлено на початку судового
засідання ХХ.01.2003. Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою сторін відповідно до ч.2 ст.85 та ч.1 ст.111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні ХХ.01.2003 оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови колегії суддів Вищого господарського
суду України.
Рішенням господарського суду м. Києва від ХХ.08.2002 позов
задоволене. Договір № 3 про надання послуг телефонного зв'язку,
укладений між ТОВ "ХХХ" та ТОВ "УУУ" від .01.2000, розірвано.
Зобов'язано ТОВ "УУУ" повернути ТОВ "ХХХ" майно, яке передано
позивачем відповідачу в оренду згідно з Додатковою угодою № 2 від
ХХ.01.2001 до Договору № 3 від ХХ.01.2000 про надання послуг
телефонного зв'язку.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
ХХ.10.2002 рішення господарського суду м. Києва від ХХ.08.2002
скасовано. У позові відмовлено.
Не погодившись з постановою апеляційного суду, позивач звернувся з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову,
посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи, порушення
норм матеріального та процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши
пояснення представників сторін, колегія суддів встановила
наступне.
Між ТОВ "ХХХ" та ТОВ "УУУ" ХХ.01.2000 було укладено Договір № 3
про надання послуг телефонного зв'язку. Згідно з умовами даного
договору (розділ 1 - "Предмет Договору") Оператор (ТОВ "ХХХ")
надає послуги електрозв'язку Абоненту (ТОВ "УУУ") по ІКМ-тракту
(електричний цифровий стик 0.703, протокол О88-1) за адресою: м.
Київ, вул. В-ської, 7, офіс 6, вказані у Додатку 1, і безкоштовні
послуги, вказані в Додатку 2. Згідно з додатком № 3 відповідачу
надавалось 200 номерів телефонів.
Оператор (ТОВ "ХХХ") забезпечував та забезпечує безперебійне і
якісне надання послуг цифрового телефонного зв'язку, а також
належним чином виконує свої зобов'язання за укладеним договором.
ТОВ "ХХХ" ХХ.05.2002 відповідно до ст.11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
направило на адресу ТОВ "УУУ" пропозицію про розірвання договору.
ТОВ "ХХХ" мотивувало її тим, що орендуючи канали зв'язку у ТОВ
"ХХХ", ТОВ "УУУ" надає іншим абонентам (споживачам) послуги
міжміського та міжнародного зв'язку. Відповідачем відповідь на
пропозицію надана не була, що, як підставно визначив суд першої
інстанції, дало право позивачу звернутися до суду з позовом про
розірвання договору.
Місцевий господарський суд, взявши до уваги положення п. 2 Правил
користування міжміським та міжнародним телефонним зв'язком,
затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.97 №
639 ( 639-97-п ) (639-97-п)
, та п. 1 Правил користування місцевим телефонним
зв'язком, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від
22.04.97 № 385 ( 385-97-п ) (385-97-п)
, дійшов висновку, що позивач здійснює
свою господарську діяльність для забезпечення функціонуванні
засобів, споруд та мереж зв'язку з метою надання послуг зв'язку.
Відповідно до вказаних нормативних актів, судом також було
враховано, що споживач - це юридична або фізична особа, яка
одержує послуги телефонного зв'язку, а абонентом є споживач
(юридична або фізична особа, яка одержує послуги телефонного
зв'язку), якому встановлено телефон.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційна
інстанція визначила, що відповідно до предмету Договору № 3,
позивач зобов'язався надавати відповідачеві послуги
електрозв'язку, а не послуги телефонного зв'язку, як це помилково,
на думку апеляційного суду, встановлено і зазначено у рішенні.
Однак колегія суддів відзначає, що апеляційний суд не взяв до
уваги визначення, даного в Законі України від 16.05.95 N 160/95-ВР
"Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
, відповідно до якого електричний
зв'язок - це передача, випромінювання або прийом знаків, сигналів,
письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого
роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних
системах. Тобто йдеться про предмет, визначений лише родовими
ознаками. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, при
встановленні сторонами договірних правовідносин йшлося про надання
конкретно визначених послуг, користування якими повинно було
здійснюватися з дотриманням вимог чинного законодавства та
галузевих нормативних актів , але цім обставинам не дано належної
правової оцінки.
Апеляційна інстанція, визнаючи позовні вимоги необгрунтованими, а
рішення суду таким, що не ґрунтується на вимогах чинного
законодавства і матеріалах справи, послалася на ту обставину, що
чинне законодавство не містить заборони відповідачеві, який сам є
абонентом (споживачем), надавати послуги зв'язку іншим особам.
Колегія суддів враховує, що ТОВ "УУУ" є підприємством зв'язку і
надає послуги зв'язку на підставі ліцензії № 000006 від
ХХ.07.2001, а також те, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про
зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
підприємство (оператор) зв'язку - це
підприємство, що здійснює свою господарську діяльність для
забезпечення функціонування засобів, споруд та мереж зв'язку з .
метою надання послуг зв'язку, а послуга зв'язку - це продукт
(результат) діяльності оператора зв'язку, спрямований на
задоволення потреб споживачів.
Апеляційний суд визначив, що судом першої інстанції не враховано
вимог, встановлених Положенням про діяльність операторів
міжміського, міжнародного зв'язку телефонної мережі загального
користування України та їх взаємодію між собою, що затвердженого
наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від
14.02.2001 N19 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
27.04.2001 за № 372/5563 ( z0372-01 ) (z0372-01)
. Однак колегія суддів
відзначає, що п.1.5, 3.3 цього Положення ( z0372-01 ) (z0372-01)
встановлюють
й інші принципи взаємодії операторів зв'язку, в тому числі через
укладення угод на умовах партнерства, що не було враховано
судовими інстанціями при розгляді господарського спору.
Крім того відповідно до п. п. 2.5-2.8 Положення про діяльність
операторів міжміського, міжнародного зв'язку телефонної мережі
загального користування України та їх взаємодію між собою,
затвердженого наказом Державного комітету зв'язку та
інформатизації України від 14.02.2001 N 19 ( z0372-01 ) (z0372-01)
, для
забезпечення зростання трафіку всі оператори міжміського,
міжнародного зв'язку безпосередньо розвивають власну мережу
місцевого телефонного зв'язку або опосередковано, через взаємні
угоди з іншими операторами їх мережі місцевого телефонного
зв'язку. Усі оператори міжміського, міжнародного зв'язку в межах
своїх ліцензій мають рівні права на отримання номерних ресурсів
для власних абонентів і послуг. Облік, виділення і перерозподіл
номерних ресурсів операторам міжміського, міжнародного зв'язку на
рівноправних умовах здійснює Адміністрація зв'язку України.
Оператори міжміського, міжнародного зв'язку отримують номерні
ресурси (коди мереж, коди пунктів сигналізації, глобальних,
термінових, інформаційно-довідкових послуг) в Адміністрації
зв'язку України і повертають їх Адміністрації зв'язку України
після припинення використання. Користуватися номерним ресурсом
може тільки оператор, який безпосередньо отримав цей ресурс. Але,
як вбачається з матеріалів справи, відповідні обставини не
досліджувалися і не були враховані при розгляді справи.
Таким чином, враховуючи суть позовних вимог та встановлені
попередніми судовими інстанціями фактичні обставини справи, а
також вимоги законодавства та наведених нормативних актів, колегія
суддів вважає, що рішення і постанова судових інстанцій підлягають
скасуванню, а справа направленню на новий розгляд .
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів -
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ"
задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
ХХ.10.2002 та рішення господарського суду м. Києва від ХХ.08.2002
у справі № 000 скасувати.
Справу № 000 направити до господарського суду м. Києва на новий
розгляд.