Спір про визнання недійсним рішення органу ДПІ про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства - Матеріали постанови ВГСУ 01/269

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від ХХ.07.2002 у справі N 000, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від ХХ.10.2002, задоволено позов малого державного комунального підприємства "ХХХ" (м. Кіровоград) - визнано недійсним рішення Державної податкової інспекції у м. Кіровограді N ХХХХ7 від ХХ.01.2002 про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що: по-перше, жодним законодавчим актом України не передбачено право органів Державної податкової служби застосовувати фінансові санкцій на підставі актів перевірок органів контрольно-ревізійної служби; подруге, відповідачем застосовано штрафні санкції на підставі Указу Президента України N 436/95 від 12.06.95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" (436/95) (в редакції Указу Президента України від 11.05.99 N 491/99 (491/99) ), який суперечить пункту двадцять другому ст. 92 Конституції України (254к/96-ВР) .

Державна податкова інспекція в м. Кіровограді в касаційній скарзі просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від ХХ.07.2002 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від ХХ.10.2002 у справі N 000 та припинити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме: Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" N 436/95 від 12.06.95 (436/95) (в редакції Указу Президента України від 11.05.99 (491/99) ); ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Відповідач і третя особа не скористався своїм процесуальним правом на участь їх представників в засіданні суду касаційної інстанції. Заслухавши пояснення представників позивача, які заперечували проти касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і проаналізувавши на підставі встановлених в ній фактичних обставин правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судовими інстанціями встановлено, що згідно з дорученням прокуратури Л-го району у м. Кіровограді від ХХ.11.2001 N ХХ1 посадовими особами Кіровоградського об'єднаного контрольно- ревізійного відділу проведено перевірку окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємства позивача за період з ХХ.01.2001 по ХХ.12.2001, за результатами якої складено акт N ХХХХ1 від ХХ.12.2001. Перевіркою було встановлено факт порушення позивачем норм Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою НБУ від 19.02.2002 N 72 (z0237-01) . На підставі даного акту перевірки ДПІ у м. Кіровограді було винесено рішення N ХХХХ7 від ХХ.01.2002 про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) сакцій на загальну суму 50548 грн. 26 коп. (яке є предметом оскарження).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення господарського суду Кіровоградської області від ХХ.07.2002 та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від ХХ.10.2002 у справі N 000 підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанцій з огляду на наступне.

Право органів державної податкової служби застосовувати штрафні санкції на підставі подань державної контрольно-ревізійної служби до юридичних осіб всіх форм власності, які порушили норми з регулювання обігу готівки в національній валюті, що встановлюються Національним банком України, передбачено п. 2 Указу Президента України від 12.06.95 N 436/95 (436/95) (в редакції Указу Президента України від 11.05.99 N 491/99 (491/99) ).

Згідно зі ст. 106 Конституції України (254к/96-ВР) Укази Президента є обов'язковими до виконання на території України. Вирішення питання про відповідність чи нeвідпoвідніcть актів, в т. ч. Указів Президента України Конституції України (254к/96-ВР) є виключно компетенцією Конституційного суду України, що передбачено ст. ст. 147, 150 Конституції України (254к/96-ВР) .

Обгрунтовуючи оскаржувані рішення невідповідністю вищезазначеного Указу Президента України (491/99) п. 22 ст. 92 Конституції України (254к/96-ВР) в частині того, що виключно законами України повинні визначатися діяння, що є адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них, господарські суди попередніх інстанцій не навели законних підстав для висновку що неоприбуткування готівки в касі та інші порушення норм з регулювання обігу готівки, які допустив позивач, є адміністративним правопорушенням.

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10) (далі - КУАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Інший закон, який визначав би поняття адміністративного правопорушення, в Україні відсутній.

Проте, КУАП (80731-10) визначає суб'єктом адміністративного правопорушення лише.фізичних осіб, що підтверджено рішенням Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року N 7-рп/2001 у справі N 1-22/2001 за конституційними зверненням Відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" щодо офіційного тлумачення положень пункту двадцять другого статті 92 Конституції України, частини першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) (v007p710-01) .

В даному випадку норми з регулювання обігу готівки порушені ДКП "ХХХ", яке є суб'єктом підприємницької діяльності зі статусом юридичної особи.

Тому, підстави вважати, що Указ Президента України N 436/95 (436/95) не підлягає застосуванню на підставі пункту першого "Перехідних положень" Конституції України (254к/96-ВР) як такий, що суперечить пункту двадцять другому статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) , відсутні, оскільки факт порушення юридичною особою норм регулювання обігу готівки за чинним законодавством не є адміністративним правопорушенням.

Обов'язок господарського суду оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, покладений на господарський суд статтею 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

В порушення вимог вищевказаної норми Господарського процесуального кодексу України (1798-12) господарські суди першої та апеляційної інстанції неповно з'ясували фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, не дали будьякої оцінки матеріалам перевірки Кіровоградського об'єднаного контрольно-ревізійного відділу, оскаржуваному рішенню ДПІ щодо відповідності його висновкам акту перевірки і вимогам Указу Президента України від 12.06.95 N 436/95 (436/95) (в редакції Указу Президента України від 11.05.99 N 491/99 (491/99) ).

Крім того, господарським судом апеляційної інстанції не дано будь-якої оцінки доводам відповідача, викладеним в апеляційній скарзі щодо визнання позивачем факту порушення ним норм чинного законодавства з регулювання обігу готівки і правильності застосування до нього штрафних санкцій (і, як наслідок, укладання з відповідачем договору про розстрочення податкових зобов'язань N Х6 від ХХ.04.2002) та інш.

Порушення судами першої та апеляційної інстанції вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо повноти з'ясування обставин справи свідчить про неправильне застосування судами норм процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 111 - 7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Постановив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Кіровограді задовольнити частково.

Скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від ХХ.07.2002 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від ХХ.10.2002 у справі N 000, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області.