Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.01.2003 р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
суддів:
розглянувши матеріали
касаційної скарги Державної податкової інспекції у
Ш-му районі м. Львова
на постанову від 25.09.2002 Львівського
апеляційного господарського суду
у справі N 000 господарського суду
Львівської області
за позовом Колективного підприємства
фармацевтична фірма "ХХХ"
до відповідача Державної податкової
інспекції у Ш-му районі м. Львова
про визнання недійсним рішення
за участю представників сторін:
від позивача присутній
від відповідача присутній
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Львівської області від ХХ.04.2002 у
справі N 000, залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від ХХ.09.2002, задоволено
позовні вимоги колективного підприємства фармацевтична фірма "ХХХ"
- визнано недійсним рішення Державної податкової інспекції у Ш-му
районі м. Львова N ХХХХ9 від ХХ.12.2001 з мотивів неправильного
застосування відповідачем норм Законів України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, "Про банкрутство" ( 2343-12 ) (2343-12)
.
Державна податкова інспекція у Ш-му районі м. Львова в касаційній
скарзі просить скасувати постанову Львівського апеляційного
господарського суду від ХХ.09.2002 у справі N 000 та прийняти нове
рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне
застосування судами першої та апеляційної інстанції норм Законів
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, "Про
оподаткування прибутку" підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, "Про
банкрутство" ( 2343-12 ) (2343-12)
, "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
.
Заслухавши пояснення представника відповідача, який підтримав
касаційну скаргу і заперечення проти касаційної скарги
представника позивача, перевіривши матеріали справи і
проаналізувавши на підставі, встановлених в ній фактичних обставин
правильність застосування господарськими судами першої та
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
таких підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено,
що постановою арбітражного суду Львівської області від ХХ.01.2000
у справі N ХХХ5 підприємство позивача було визнано банкрутом.
Зборами акціонерів (протокол від ХХ.02.2000) обрано ліквідаційну
комісію, яка здійснює операції з продажу майна банкрута.
Враховуючи, що провадження у справі про банкрутство підприємства
позивача порушено у лютому 1999 року, процедура ліквідації
відбувається згідно з Законом України "Про банкрутство" N 2343-ХП
від 14.05.1992 ( 2343-12 ) (2343-12)
.
За результатами перевірки підприємства позивача за період 2000 рік
- 9 місяців 2001 року відповідачем було прийнято рішення від
ХХ.12.2001 N ХХХХ9 про застосування та стягнення сум штрафних
(фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів
(обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого
законодавства, яким донараховане податку на прибуток за ІV квартал
2000 року 32938,50 грн., податку на додану вартість - 54075,73
грн. та застосовано штрафні санкції з податку на прибуток в сумі
32938,50 грн. та з ПДВ - в сумі 54075,73 грн. Підставою для
прийняття оскаржуваного рішення ДПІ став акт перевірки від
ХХ.12.2001 N ХХХ6, яким встановлено факт реалізації ліквідаційною
комісією майна банкрута без нарахування ПДВ і неподання податкових
декларацій з ПДВ, внаслідок чого ліквідаційною комісією не
задекларовано ПДВ за жовтень 2000 - вересень 2001 року в сумі
54075,73 грн. Крім того, в акті перевірки встановлено факт
невключения до валового доходу за ІV квартал 2000 року вартості
проданого товару в сумі 109795 грн., внаслідок чого було занижено
податок на прибуток в ІV кварталі 2000 року на 32938,50 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду вважає, що господарські
суди попередніх інстанцій всебічно дослідили всі обставини справи
і прийшли до правильного висновку щодо неправомірного
донарахування відповідачем податку на прибуток в сумі 32938 грн.
50 коп. та застосування штрафних санкцій по податку на прибуток в
сумі 32938,50 грн. та податку на додану вартість в сумі
54075,73 грн. з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 2.1. Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
платниками податку є суб'єкти
господарської діяльності, які здійснюють діяльність, спрямовану на
отримання прибутку. Діяльність, спрямована на отримання прибутку є
підприємництвом, яке в свою чергу відповідно до ст. 1 Закону
України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
є безпосередньою,
самостійною, систематичною, на власний ризик діяльністю по
виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою
отримання прибутку. Але, відповідно до ст. 15 Закону України "Про
банкрутство" ( 2343-12 ) (2343-12)
з моменту визнання боржника банкрутом
припиняється підприємницька діяльність боржника. Тому, колективне
підприємство фармацевтична фірма "ХХХ", яке реалізує майно
виключно з метою отримання коштів для задоволення претензій
кредиторів, не є платником податку на прибуток.
Що стосується рішення ДПІ у частині застосування фінансових
санкцій по податку на прибуток по податку на додану вартість, то
цілком правомірними є висновки господарських судів попередніх
інстанцій щодо невідповідності його вимогам чинного законодавства,
оскільки: по-перше, в рішенні ДПІ взагалі не зазначено нормативні
акти, на підставі яких розраховано штрафні санкції у розмірі 100%
суми недоплати; по-друге, вимогам чинного законодавства не
відповідає не тільки розмір штрафних санкцій, а й вимоги сплатити
їх в десятиденний термін від дня отримання рішення; по-третє,
посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на застосування
штрафних санкцій, на підставі п.п. 17.1.7, п. 17.1 ст. 17 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
у
разі несплати суми податкового зобов'язання у визначений строк
також не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки
відповідно до преамбули до Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, який є спеціальним законом з
питань оподаткування, цей Закон ( 2181-14 ) (2181-14)
не регулює питання
погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з
осіб, які, зокрема, визнані банкрутом.
Висновки ж господарських судів попередніх інстанцій щодо
безпідставного донарахування відповідачем податку на додану
вартість є такими, що не відповідають вимогам чинного
законодавства з огляду на наступне.
За змістом статей 3, 5 та 6 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
операції з продажу майна банкрута
відносяться до об'єкту оподаткування і оподатковуються за ставкою
20%. Отже, у разі проведення операцій з продажу майна банкрута
ліквідатор є платником податку на додану вартість у порядку,
передбаченому Законом України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідно до ст. 31 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
кошти, одержані від продажу майна банкрута,
спрямовуються на задоволення вимог кредиторів в порядку,
встановленому цією статтею. Вимоги щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів) задовольняються у третю чергу. Отже,
податок на додану вартість за операціями з продажу майна банкрута
повинен сплачуватись до бюджету лише після задоволення вимог
кредиторів першої та другої черги, визначених статтею 31 Закону
( 2343-12 ) (2343-12)
.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 2
ст. 111-9, 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України,
Постановив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ш-му районі
м. Львова задовольнити частково.
Скасувати рішення господарського суду Львівської області від
ХХ.04.2002 та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від ХХ.09.2002 у справі N 000 в частині визнання недійсним
рішення ДПІ в Ш-му районі м. Львова N ХХХХ9 від ХХ.12.2001 про
донарахування податку на додану вартість в сумі 54075 грн. 73 коп.
В позові колективному підприємству фармацевтична фірма "ХХХ" в цій
частині відмовити.
В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського
суду від ХХ.09.2002 р. у справі N 000 залишити без змін.