ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.11.2002 Справа N 16/91
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу приватного підприємця Байлова
Леоніда Івановича
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
15.08.2002р.
у справі № 16/91
за позовом дочірнього підприємства пансіонат “Титан-Оцел”
акціонерного
товариства “Титан-Оцел”, с.Коблеве, Березанського району,
Миколаївської області
третя особа з самостійними вимогами приватний підприємець
Байлов Леонід Іванович
до 1) приватного підприємства фірми “Анаконда”;
2) акціонерного товариства “Титан-Оцел”, Молдова, м.
Кишинів;
третя особа без самостійних вимог Державний нотаріус
Березанської нотаріальної контори
про визнання угоди недійсною,
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився,
від відповідача 1: Зиньковський О.А. ( довіреність від
01.07.2002 р.),
від відповідача 2: Валюх В.К. (довіреність від 19.04.2002 р.),
3-ої особи з самостійними вимогами: Калаянов В.І., Скалов С.Ю.
(довіреність № 5 від 01.07.2002 р.),
3-ої особи без самостійних вимог: не з’явився,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
17.06.2002 р. (голова суду Фролов В.Д.) позовні вимоги
дочірнього підприємства (ДП) пансіонату “Титан-Оцел”
акціонерного товариства (АТ) “Титан-Оцел” до приватного
підприємства фірми (ППФ) “Анаконда” та до акціонерного
товариства (АТ) “Титан-Оцел” за участю третьої особи з
самостійними вимогами приватного підприємця (ПП) Байлова Леоніда
Івановича та третьої особи без самостійних вимог Державного
нотаріуса Березанської нотаріальної контори про визнання
договору купівлі-продажу від 30.04.2002 р. недійсним,
задоволено.
Рішення мотивовано тим, що договір купівлі-продажу корпуса № 4
пансіонату “Чайка”, розташованого в зоні відпочинку “Коблево”,
Березанського району, Миколаївської області від 30.04.2002 р.,
укладено особою, яка не мала права на відчуження вказаного
об’єкту нерухомості.
Проте державний нотаріус Березанської державної нотаріальної
контори, як ним було визнано під час розгляду даної справи та
встановлено судом, не перевіривши належним чином правоздатність
продавця – юридичної особи АТ “Титан-Оцел” і повноваження його
представника – Дащенка В.Б., неправильно визначив суб’єкт угоди,
але нотаріально посвідчив вказаний договір купівлі-продажу, тим
самим порушивши вимоги закону.
Суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний об’єкт
нерухомості було передано АТ “Титан-Оцел” в якості майнового
внеску до статутного фонду позивача – ДП пансіонат “Титан-Оцел”
АТ “Титан-Оцел” з переходом до останнього права власності на
вказаний об’єкт нерухомості, що підтверджується матеріалами
справи, зокрема п. 5.1. Статуту ДП пансіонат “Титан-Оцел” АТ
“Титан-Оцел” (а.с.66), та свідоцтвом про право власності від
18.04.2001 р. (а.с.32), виданим на підставі розпорядження Голови
Березанської районної державної адміністрації № 101 від
18.04.2001 р.
При цьому, представник продавця Дащенко В.Б. фактично уклав
угоду у відношенні себе особисто, оскільки відповідно до довідки
органу реєстрації № 519-11 від 10.05.2002 р. одноособовим
власником покупця – ППФ “Анаконда” був саме гр. Дащенко В.Б.
Судом визнано, що тим самим було порушено виключне право
позивача - ДП пансіонат “Титан-Оцел” АТ “Титан-Оцел” володіти та
розпоряджатися на свій розсуд майном, нормативно закріплене п. 6
ст. 10 Закону України “Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
,
ст. 4 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, а також п. п.
4.4., 4.7., 4.14, 5.1.-5.3. Статуту підприємства.
Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірний
договір купівлі-продажу порушує і переважне право ПП Байлова
Л.І. на викуп спірного майна, передбачене п. 3.11 договору
оренди від 28.12.1998 р., який було укладено з позивачем та
затверджено засновником позивача – АТ “Титан-Оцел”, строком дії
до 31.12.2008 року (а.с.104-105).
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
15.08.2002 р. (головуючий, суддя Бєляновський В.В., судді
Шевченко В.В., Мирошничено М.А.) вказане рішення скасовано,
позов ДП пансіонат “Титан-Оцел” АТ “Титан-Оцел” залишено без
розгляду, а у задоволенні позову ПП Байлова Л.І. відмовлено.
Постанова мотивована тим, що 18.04.2002 р. на спільному
засіданні Спостережної Ради і правління засновника – АТ “Титан-
Оцел” було прийнято рішення про ліквідацію ДП пансіонат “Титан-
Оцел” АТ “Титан-Оцел” та надання гр. Дащенку В.Б. повноважень з
ліквідації позивача, а також розпоряджатися, отримувати,
продавати майно, що належить АТ “Титан-Оцел” (а.с.38).
19.04.2002 р. АТ “Титан-Оцел” видало довіреність Дащенку В.Б. на
оформлення договору купівлі-продажу та виконання функцій з
ліквідації ДП пансіонат “Титан-Оцел” АТ “Титан-Оцел” згідно з
чинним законодавством (а.с.33).
Отже, продаж спірного майна позивача було вчинено в межах
ліквідаційної процедури цього підприємства. У договорі купівлі-
продажу цього майна у найменуванні продавця помилково зазначено
власника дочірнього підприємства, а не власника нерухомого
майна, зазначено в оскаржуваній постанові апеляційного суду від
15.08.2002 р.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що з метою приведення
спірного договору купівлі-продажу від 30.04.2002 р. у
відповідність із законом, 12.06.2002 р. сторони уклали угоду про
внесення змін до нього та виправили допущені порушення без
нотаріального посвідчення (а.с.113). Оскільки угоди між
юридичними особами не потребують обов’язкового нотаріального
посвідчення, апеляційний суд дійшов висновку про те, що укладена
між сторонами додаткова угода від 12.06.2002 р. на час прийняття
рішення по справі судом першої інстанції ні за формою ні за
змістом не суперечила чинному законодавству. Зміни, внесені цією
додатковою угодою до спірного договору купівлі-продажу від
30.04.2002 р., виключали невідповідність останнього вимогам
законодавства, проте суд першої інстанції не дав ніякої правової
оцінки даній угоді.
Окрім того, суд апеляційної інстанції стверджує, що оскільки
глава 25 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
“Майновий найом”, яка регулює
відносини оренди нерухомого майна недержавної форми власності,
не передбачає переважного права орендаря на викуп орендованого
майна, то термін “переважне” використано у пункті 3.11. договору
оренди від 28.12.1998 р. тільки відносно до права на поновлення
договору.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що оспорюваний
договір купівлі-продажу також не може порушувати право ПП
Байлова Л.І. на оренду майна, оскільки відповідно до ст. 268 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
при переході права власності на здане в найом
майно від наймодавця до іншої особи договір найму зберігає
чинність для нового власника. Тому належне чи не належне
виконання новим власником умов договору оренди не може бути
підставою для визнання недійсним іншого договору, у даному
випадку купівлі-продажу, з посиланням на вимоги ст. 48 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що
позов ДП пансіонат “Титан-Оцел” АТ “Титан-Оцел” підлягає
залишенню без розгляду на підставі п. 1 ст. 81 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки згідно наказу генерального директора АТ
“Титан-Оцел” № 7-с від 18.04.2002 р. директора ДП пансіонату
“Титан-Оцел” АТ “Титан-Оцел” Байлову Г.М. було звільнено з цієї
посади. Таким чином, Байлова Г.М. не мала права 16.05.2002 р.
підписувати позовну заяву від імені цього підприємства.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, третя особа
з самостійними вимогами – ПП Байлов Леонід Іванович звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і
просить її скасувати, а рішення господарського суду
Миколаївської області від 17.06.2002 р. у даній справі залишити
в силі.
На думку скаржника судом апеляційної інстанції не було
застосовано п. 2.1. Інструкції про порядок вчинення нотаріальних
дій нотаріусами України, зареєстрованої у Міністерстві юстиції
України 07.07.1994 р. за № 152/361, оскільки доповнення до
нотаріально посвідченого договору мають бути теж посвідчені
нотаріально.
Крім того, скаржник посилається на те, що судом апеляційної
інстанції не враховано, що оголошення про ліквідацію позивача
було надруковано у місцевій газеті з обмеженим тиражем
“Николаевские новости” № 53 від 30.04.2002 р. в день укладення
спірного договору. Таким чином, орендар не знав і не міг знати
про відчуження орендованого майна, а тому не міг використати
своє право, передбачене п. 3.11 договору оренди.
Водночас скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції не
застосував положення ст. 269 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, яке
передбачає тільки судовий порядок дострокового розірвання
договору на вимогу наймодавця, тоді як новий власник об’єкту
нерухомості в порушення вимог ст.ст. 268, 269 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
в односторонньому порядку розірвав договір оренди.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта,
знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню
частково з таких підстав.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними господарський суд
повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон
пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних
наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону,
додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за
угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони
тощо.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання
відповідних наслідків встановлені ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
На підставі цієї статті визнаються недійсними не лише угоди, які
не відповідають закону, а й такі, що порушують вимоги указів
Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших
нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі
відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.
Як встановлено судами двох інстанцій та не заперечується
сторонами, власником спірного майна на час укладення договору
купівлі-продажу було ДП пансіонат “Титан-Оцел” АТ “Титан-Оцел”.
У зв’язку з цим, укладення засновником дочірнього підприємства
договору про відчуження чужого майна є порушенням вимог ст. 225
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
в частині того, що право продажу майна
належить його власникові.
Керуючись Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій
нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції
України від 1806.1994 р. № 18/5, та зареєстрованою в
Міністерстві юстиції України від 07.07.1994 р. за № 152/361
(далі – Інструкція), нотаріусом були не дотримані належним чином
вимоги пунктів 32 і 33 даної Інструкції, а також частини 3 ст.
62 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. У зв’язку з цим помилково був
визначений суб’єкт спірного договору купівлі-продажу –
продавець, та порушена заборона щодо укладення угоди
представником продавця у відношенні себе особисто – покупця.
Вказані порушення є достатніми підставами для визнання договору
купівлі-продажу від 30.04.2002 р. недійсним, як такого, що не
відповідає наведеним вище вимогам закону.
Що ж стосується додаткової угоди від 12.06.2002 р. до вказаного
договору, то колегія суддів визнає її такою, що не несе бажаних
для сторін правових наслідків щодо зміни особи продавця,
оскільки в силу частини 1 ст. 154 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
вважається не укладенею з наступних підстав.
Згідно зі ст. 47 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та п. 27 Інструкції
нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законодавством
встановлено обов’язкову нотаріальну форму. За бажанням сторін
посвідчуються й інші угоди, для яких законодавством не
встановлено обов’язкової нотаріальної форми.
Спірний договір купівлі-продажу сторони домовились укласти у
нотаріальній формі. Угода від 12.06.2002 р. про внесення змін до
договору купівлі-продажу від 30.04.2002 р. є невід’ємною
частиною основного договору, тому її також необхідно було
укладати у нотаріальній формі.
Більше того, згідно п. 2-1. Інструкції нотаріальні дії
вчинюються нотаріусами з використанням спеціальних бланків
нотаріальних документів, в тому числі і для посвідчення угод,
для яких чинним законодавством не передбачено обов’язкової
нотаріальної форми, але які посвідчуються за бажанням сторін.
Зміни та доповнення до нотаріально посвідчених угод також
викладаються на спеціальних бланках.
На спеціальних бланках виконуються усі примірники документів, за
винятком примірника, який залишається у справах нотаріуса. На
цьому примірнику нотаріус вказує серію й номери використаного
бланка. На копії примірника нотаріально посвідченого договору
купівлі-продажу від 30.04.2002р. такі позначки мають місце: “АЕР
933289-290” (а.с.30).
Угода від 12.06.2002 р. про внесення змін до вказаного договору
вимогам Інструкції щодо дотримання нотаріальної форми з
використанням спеціальних бланків, не відповідає.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційної інстанції
щодо відмови у позові ДП пансіонат “Титан-Оцел” АТ “Титан-Оцел”
на підставі п. 1 ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Що ж стосується позовних вимог третьої особи з самостійними
вимогами – ПП Байлова Л.І. про визнання спірного договору
купівлі-продажу недійсним, то вони підлягають задоволенню.
ПП Байлов Л.І. має переважне право викупу спірного нерухомого
майна, визначене п. 3.11. договору оренди від 28.12.1998 р.
Вказана умова договору оренди ніким не оскаржувалася та судом
невідповідною закону не визнавалася. Не став предметом позовних
вимог вказаний пункт і у даній справі. У зв’язку з цим, ПП
Байлов Л.І. підставно вважає, що його право на першочерговий
викуп спірного нерухомого майна порушено. Матеріали справи
свідчать і відповідач не заперечує, що ні засновник ДП пансіонат
“Титан-Оцел” АТ “Титан-Оцел”, ні ліквідатор дочірнього
підприємства не пропонували ПП Байлову Л.І. викупити спірне
нерухоме майно у зв’язку з ліквідацією ДП пансіонат “Титан-Оцел”
АТ “Титан-Оцел”, оскільки не визнали його право не тільки на
викуп, але не зважили й на те, що при переході права власності
на орендоване приміщення договір оренди зберігає чинність. Так,
листом від 19.04.2002 р. було повідомлено ПП Байлова Л.І. про
те, що всі раніше підписані договори ліквідуються (а.с.97).
Окрім того, публікація повідомлення в газеті “Николаевские
новости” № 53 (а.с.88) було розміщено, а спірний договір
укладено в один і той же день – 30.04.2002 р., що позбавило ПП
Байлова Л.І. можливості, в свою чергу звернутися до орендодавця
з пропозицією укласти з ним договір купівлі-продажу орендованого
нерухомого майна.
Такі дії ліквідатора є порушенням вимог ст. 35 Закону України
“Про підприємства України” (згідно Статуту дочірнє підприємство
здійснює свою діяльність відповідно до вказаного закону – п.
4.1. Статуту), оскільки строк для заяви претензії кредиторів не
може бути менше 2-х місяців (в публікації вказано один місяць) з
моменту оголошення про ліквідацію. Поряд з цією публікацією
ліквідаційна комісія зобов’язана провести роботу по виявленню
претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію
підприємства.
Дії ліквідатора свідчать про те, що він недобросовісно
користувався своїми правами та обов’язками з ліквідації ДП
пансіонат “Титан-Оцел” АТ “Титан-Оцел”, що, в свою чергу,
призвело і до порушень законодавства під час укладення спірного
договору купівлі-продажу.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції необгрунтовано
виправдовує у своїй постанові незаконні дії відповідача під час
ліквідаційної процедури позивача навіть з причини отримання
коштів для розрахунків з державним та місцевим бюджетами,
цільовими фондами та кредиторами.
Колегія суддів також не погоджується із судом апеляційної
інстанції щодо заперечення ним обов’язку господарського суду за
власною ініціативою визнати договір недійсним (повністю або у
певній частині), якщо вирішуючи господарський спір, суд
встановить, що зміст договору суперечить чинному законодавству.
Такий обов’язок суду випливає із змісту ч. І ст. 83 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
і відповідає судовій практиці.
Решту тверджень суду апеляційної інстанції щодо безпідставності
визнання судом першої інстанції спірного договору купівлі-
продажу недійсним, колегія суддів залишає без уваги, оскільки
вони також не впливають на остаточний висновок.
Зокрема, колегія суддів приходить до висновку, що постанова
апеляційної інстанції підлягає скасуванню. Рішення першої
інстанції про визнання спірного договору купівлі-продажу
недійсним є обгрунтованим з врахуванням викладеного в
мотивувальній частині даної постанови та за умов відповідних
змін у його резолютивній частині.
Водночас колегія суддів констатує той факт, що у матеріалах
справи є відзив на апеляційну скаргу ПП “Анаконда” за підписом
генерального директора АТ “Титан-Оцел” Валюх В.К.,
зареєстрований в Одеському апеляційному господарському суду
11.07.2002 р. за № 1867 (а.с.135). Із змісту відзиву випливає
наступне.
Відповідач визнає, що АТ “Титан-Оцел” дійсно не мало право
продавати нерухоме майно на території України. АТ “Титан-Оцел”
відкликало повноваження гр.Дащенка В.Б. з ліквідації ДП
пансіонат “Титан-Оцел” АТ “Титан-Оцел” та продажу його майна від
імені АТ “Титан-Оцел”.
Відносно директора ДП пансіонат “Титан-Оцел” АТ “Титан-Оцел”
Байлової Г.М. відповідачем АТ “Титан-Оцел” прийнято рішення про
поновлення її на роботі, у зв’язку з чим наказ № 7-с від
18.04.2002 р. вважається відізваним та недійсним (доказів про
відновлення на роботі не додано).
В постанові суду апеляційної інстанції від 15.08.2002 р. оцінки
цьому документу не дано. Проте це суттєво не вплинуло на повноту
встановлених фактів, та не створило касаційній інстанції
перешкод для перевірки правильності їх юридичної оцінки, як того
вимагає ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Керуючись ст. 48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та ст.ст.
85, 111-5, 111-7, 111-9 – 111-11, Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу приватного підприємця Байлова Леоніда
Івановича задовольнити частково.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
15.08.2002р. у справі № 16/91 скасувати.
3. Рішення господарського суду Миколаївської області від
17.06.2002 р. змінити частково, виклавши його мотивувальну
частину з врахуванням редакції даної постанови, а резолютивну
частину в такій редакції:
“3.1. Позов дочірнього підприємства пансіонат “Титан-Оцел”
акціонерного товариства “Титан-Оцел”, Березанського району,
Миколаївської області – залишити без розгляду.
3.2. Позов третьої особи з самостійними вимогами - приватного
підприємця Байлова Леоніда Івановича задовольнити.
3.3. Визнати договір купівлі-продажу корпусу № 4 від
30.04.2002р. пансіонату “Чайка”, який розташований в зоні
відпочинку “Коблево”, Березанського району, Миколаївської
області, недійсним.
3.4. Повернути дочірньому підприємству пансіонат “Титан-Оцел”
акціонерного товариства “Титан-Оцел” с.Коблево Березанського
району, Миколаївської області державне мито, перераховане
відповідно до квитанції від 17.05.2002 р. № 15.
3.5. Стягнути з акціонерного товариства “Титан-Оцел”, Республіка
Молдова, м. Кишинів та приватного підприємства фірми “Анаконда”
на користь приватного підприємця Байлова Леоніда Івановича
державне мито у розмірі по 42,50 грн. та витрат на інформаційно-
технічне обслуговування у розмірі по 59,0 грн. з кожного”.
4. Доручити господарському суду Миколаївської області видати
відповідні накази.
Головуючий, суддя М.Кузьменко
Суддя І.Васищак
Суддя В.Палій