ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.11.2002 Справа N 1/243-18/177
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Шульги О.Ф. - головуючий, Дерепи В.І., Козир Т. П. , за участю
повноважних представників позивача - Чухнія В.А., Федишина О.Ф.,
Козія Ю.В.; відповідача - Парамонова С. О., Мартина Д.І.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю “Сколівський деревообробний комбінат” на
рішення Господарського суду Львівської області від 12.08.2002 р.
у справі № 1/243-18/177 за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “Сколівський деревообробний комбінат”, м. Сколе
Львівської області до Дочірнього підприємства “Серін Україна”,
м. Сколе Львівської області про стягнення 9 720 грн.,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2002 р. позивач звернувся до Господарського суду
Львівської області з позовом до відповідача про стягнення
заборгованості по орендній платі у сумі 9 720 грн. відповідно до
умов договору оренди споруди від 2.04.2001р.
Рішенням Господарського суду Львівської області від
12.08.2002р (суддя М. Краєвська) позов задоволено частково,
постановлено стягнути з Дочірнього підприємства “Серін Україна”
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сколівський
деревообробний комбінат” 8823,12 грн. Вартості користування
спорудою загальною площею 2000м. кв. по вул. Князя Святослава,
3, м. Сколе у вигляді збитків, заподіяних користуванням даної
споруди за період з.12.2001р. по березень 2002р., в решті
позовних вимог позов залишити без розгляду.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення
господарського суду, як постановлене з неправильним
застосуванням норм матеріального та процесуального права, а саме
статті 220 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши
правильність застосування господарським судом при винесенні
оскаржуваного рішення норм матеріального права, перевіривши
матеріали справи і на підставі встановлених в ній фактичних
обставин, суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з
обмеженою відповідальністю “Сколівський деревообробний комбінат”
та Ірландською приватною європейською компанією у формі
товариства з обмеженою відповідальністю “Серін-Європа” було
укладено Договір оренди недобудованого виробничого приміщення
загальною площею 2000, м. кв. від 01.09.1999р.
Рішенням арбітражного суду Львівської області від
17.10.2000р. у справі № 1/411-10/163 зазначений договір оренди
було визнано недійсним з моменту його укладення.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Серін-Європа”
та Товариством з обмеженою відповідальністю “Сколівський
деревообробний комбінат” 29.03.2001р була укладена Угода про
поступку договору оренди, відповідно до якої відповідачу
перейшли всі права та обов’язки Товариства з обмеженою
відповідальністю “Серін-Європа” за первинним Договором оренди
від 01.09.1999р.
02.04 2001р. між позивачем та Дочірнім підприємством “Серін-
Україна”- відповідачем було укладено Угоду про внесення змін та
доповнень до Договору оренди недобудованого виробничого
приміщення від 01.09.1999р., відповідно до якої між сторонами
було підписано нову редакцію Договору оренди від 01.09.1999р. –
Договір оренди споруди від 02.04.2001р.
За таких обставин справи господарський суд правильно прийшов
до висновку про визнання недійсними зобов’язань, які виникли
відповідно до умов Угоди про внесення змін та доповнень до
договору оренди недобудованого виробничого приміщення від
01.09.1999р, укладеної 02.04.2001р., та відповідно до умов
Договору оренди споруди від 02.04.2001р.(нової редакції договору
оренди від 01.09.1999р.), оскільки первинний договір оренди від
01.09.1999р. був визнаний недійсним у судовому порядку.
В даному випадку зобов’язання, яке виникло відповідно до умов
Договору оренди споруди від 02.04.2001р., припиняється, оскільки
є угода про припинення первісного зобов’язання відповідно до
умов Договору оренди від 01.09.1999р. Якщо первісне зобов’язання
є недійсним, то недійсним стає і зобов’язання, яке його замінює.
Таким чином господарським судом при вирішенні даного спору
було правильно застосовано статтю 220 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
відповідно до якої зобов’язання припиняється угодою сторін про
заміну одного зобов’язання іншим між тими ж сторонами.
Господарським судом також правильно стягнуто з відповідача
8823.12 грн. вартості користування спорудою загальною площею
2000м. кв. по вул. Князя Святослава, 3 у м. Сколе у вигляді
збитків, заподіяних користуванням даної споруди за період
з.12.2001р. по березень 2002р. на підставі статті 48 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
та Наказу Міністерства фінансів України № 92 від
27.04.2000р. “про затвердження Положення
(стандарту)бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”. Судом
обгрунтовано залишено позов без розгляду в решті позовних вимог,
оскільки ці вимоги не доведені позивачем.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, щодо неправильного
застосування господарським судом при вирішенні даного спору
статті 220 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
необгрунтовані та суперечать
чинному законодавству.
Суд вважає, що рішення господарського суду відповідає
матеріалам справи та вимогам закону, тому його необхідно
залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 111-5,111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Рішення Господарського суду Львівської області від
12.08.2002 р. у справі № 1/243-18/177 залишити без змін, а
касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий О. Шульга
Судді В. Дерепа
Т. Козир