Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом приватного підприємства "Еверест" (далі – Підприємство) до Чернігівської митниці Державної митної служби України (далі – Митниця) про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії, за участю прокуратури Чернігівської області,

У березні 2010 року Підприємство звернулося до суду із позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати неправомірними дії Митниці щодо складання карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні і пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 19 березня 2010 року № 102000009/0/00038 та від 21 травня 2010 року № 102000009/0/00015; скасувати рішення про визначення митної вартості від 15 березня, 12 квітня та 21 травня 2010 року, а також стягнути з Митниці безпідставно сплачені платежі та понесені витрати.

На обґрунтування позову зазначило, що частину імпортованого ним цукру Митниця розмитнила за ціною, зазначеною в контракті. Так, 11 березня 2010 року проведено розмитнення партії товару, ввезеної раніше, за ціною контракту 760 доларів США за тонну. Проте, приймаючи рішення про визначення митної вартості наступної партії частини ввезеного цукру (вантажні митні декларації: від 15 березня 2010 року № 102000006/2010/000232/2, від 12 квітня 2010 року № 102000006/2010/000322/1 та від 21 травня 2010 року № 102000006/2010/000495/1), відповідач виходив не з контрактної ціни товару у 760 доларів США за тонну, а з ціни – 830 доларів США за тонну.

Уважаючи такі дії Митниці незаконними, а свої дії – правомірними, Підприємство просило задовольнити позов.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 4 червня 2010 року позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 січня 2011 року рішення суду першої інстанції скасував і постановив нове – про часткове задоволення позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 червня 2011 року постанову апеляційного суду залишив без змін.

Заступник Генерального прокурора України звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України з підстав неоднакового застосування останнім статей 259, 266–269 Митного кодексу України (92-15) (далі – МК), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано копії судових рішень Вищого адміністративного суду України від 9 листопада 2010 року; 5 квітня, 12, 17 та 24 травня, 2 та 21 червня 2011 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування норм матеріального права.

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України слід відмовити з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви заступника Генерального прокурора України копіях судових рішень по-іншому, ніж у справі, що переглядається, застосовано одні й ті ж самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Водночас обставини справи, що переглядається, відмінні від обставин справ, на рішення в яких посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 червня 2011 року.

Так, в судових рішеннях, на які посилається заступник Генерального прокурора України на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, суд касаційної інстанції вказав на обґрунтованість сумнівів митних органів щодо правильності заявленої митної вартості та безпідставність ненадання суб’єктами господарювання на вимогу митниці додаткових документів на підтвердження такої вартості. Також в усіх наданих рішеннях суди встановили обставини, які свідчили про послідовне застосування митницею методів визначення митної вартості товару відповідно до вимог статті 266 МК.

Натомість у справі, що переглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, виходив із того, що визначена Митницею митна вартість товару є необґрунтованою, не відповідає попереднім діям і рішенням Митниці щодо визначення митної вартості товару, ввезеного за умовами одного й того ж контракту. Суди також зазначили, що відповідач не довів наявність підстави для визначення митної вартості товару за другим методом у порядку, визначеному статтею 266 МК, тобто вони дійшли висновку про безпідставність сумнівів Митниці щодо правильності визначення позивачем митної вартості товару за першим методом.

За таких обставин зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.