ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.11.2002 Справа N 17/361
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Щотки С.О.
суддів : Семчука В.В.
Чупруна В.Д.
за участю представників:
- від позивача - Поліщук О.І.
- від відповідача - Тюмєнєв О.В.
розглянувши у відкритому Донецької залізниці
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 02.08.2002 Донецького
апеляційного господарського суду
у справі № 17/361
за позовом Донецької залізниці
до Державного відкритого акціонерного
товариства “Донецьквантажтранс”
(далі за текстом: ДВАТ
“Донецьквантажтранс”)
Про стягнення 86028,24 грн.
В С Т А Н О В И В:
Донецька залізниця звернулась до господарського суду Донецької
області з позовною заявою про стягнення з ДВАТ
“Донецьквантажтранс” плати за користування вагонами у вересні
1999 року у сумі 86028,24 грн.
Рішенням від 13.06.2002 господарського суду Донецької області
(суддя Татенко В.М.) позов задоволено за тих мотивів, що згідно
ст. 119 Статуту залізниць України (далі-Статут) відповідач, як
власник під’їзних колій повинен вносити плату за користування
вагонами.
Донецький апеляційний господарський суд (судді – Гуреєв Ю.М.,
Колядко Г.М., Скакун О.А.) постановою від 02.08.2002 рішення
господарського суду Донецької області скасував, в позові
відмовив, мотивуючи тим, що: відомості плати за користування
вагонами за спірний період підписані з боку Донецької залізниці
начальником товарної контори, названі відомості повинні бути
підписані начальником станції і вантажовласником, суд не дав
належної оцінки наданим залізницею доказам.
В касаційній скарзі Донецька залізниця просить скасувати
постанову Донецького апеляційного господарського суду, а рішення
господарського суду Донецької області залишити без зміни,
посилаючись на те, що: відомості плати за користування вагонами
підписані представником відповідача і підтверджують факт
користування вагонами; підписання відомостей іншою посадовою
особою станції не тягне визнання відомостей недійсними; питання
про підписання відомостей з боку залізниці не уповноваженою
особою відповідач у суді першої інстанції не ставив, у
розрахунки не вникав.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали на предмет їх
юридичної оцінки судом, колегія суддів встановила наступне.
Згідно ст. 358 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, умови перевезення
вантажів, пасажирів та багажу і відповідальність сторін по цих
перевезеннях відповідно до основ цивільного законодавства
визначаються статутами (кодексами) окремих видів транспорту і
правилами, що видаються у встановленому порядку.
Статтею 119 Статуту передбачено, що за користування вагонами і
контейнерами залізниці, вантажовідправниками,
вантажоодержувачами, власниками під’їзних колій, портами,
організаціями, установами, громадянами – суб’єктами
підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення
плати за користування вагонами (контейнерами) встановлюється
Правилами користування вагонами і контейнерами (далі-Правила).
Згідно Правил, облік часу користування вагонами і контейнерами
та нарахування плати за користування ними проводиться на станції
відправлення та призначення за “Відомістю плати за користування
вагонами (контейнерами)” форми ГУ-46, яка складається на
підставі “Пам’яток про користування вагонами (контейнерами)”
форми ГУ-45, “Актів про затримку вагонів” форми ГУ-23А, “Актів
загальної форми ГУ-23”.
Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають
підписуватися начальником станції і вантажовласником щоденно або
в періоди пред’явлення їх станцією до розрахункового підрозділу,
що встановлюються начальником залізниці.
Як видно з матеріалів справи при прийнятті рішення господарський
суд не дослідив повноважень особи, яка підписала відомості плати
за користування вагонами залізниці. Обставини справи, які
відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними
засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування.
При перегляді рішення в апеляційному порядку суд зазначив, що
відомості плати за користування вагонами підписані за залізницю
начальником товарної контори, в зв’язку з чим прийшов до
висновку, що залізниця обгрунтувала свої вимоги з посиланням на
відомості, котрі оформлені з порушенням чинного законодавства.
Апеляційний господарський суд не перевірив повноваження особи,
яка підписала відомості плати за користування вагонами за
Донецьку залізницю, не дослідив цієї обставини і не дав їй
належної оцінки.
Судова колегія вважає, що суд не повно з’ясував обставини, що
мають значення для справи, не дав їм належної оцінки, в зв’язку
з чим рішення та постанову слід скасувати, а справу передати на
новий розгляд до господарського суду Донецької області.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 – 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Донецької залізниці задовольнити частково.
Рішення від 13.06.2002 господарського суду Донецької області та
постанову від 02.08.2002 Донецького апеляційного господарського
суду у справі № 17/361 скасувати, справу передати на новий
розгляд до господарського суду Донецької області.
Головуючий, суддя С. Щотка
С у д д і: В. Семчук
В.Чупрун