Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" листопада 2002р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
за участю представників
від позивача: присутні
від відповідача: не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м. Донецьку на постанову Донецького
апеляційного господарського суду від ХХ.07.02 у справі
господарського суду Донецької області
за позовом ЗАТ "ХХХ ", м. Донецьк
до Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у
м. Донецьку
про визнання рішення недійсним
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від ХХ.05.02 господарського суду Донецької області
позовні вимоги задоволені частково щодо визнання недійсним рішення
№ 1 від ХХ.12.01 про застосування та стягнення фінансових санкцій,
донарахованих сум податків, зборів та пені за порушення
податкового та іншого законодавства визнано у частині
донарахування фінансових санкцій у сумі 1 303, 05 грн.,
донарахування податку на додану вартість у сумі 3 794 грн.,
податку на прибуток у сумі 1 775 грн., зменшення суми бюджетного
відшкодування з податку на додану вартість у сумі 1 448 грн. та
зменшення збитків у розмірі 2 170 грн. В задоволенні іншої частини
позовних вимог відмовлено.
Постановою від ХХ.07.02 Донецького апеляційного господарського
суду дане рішення залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до п.п 5.2.1 п. 5.2
ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу валових витрат підприємства включаються
суми будь-яких виплат, сплачених (нарахованих) протягом звітного
періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням
виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці,
з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.8 цієї
статті.
Не погоджуючись з судовими рішеннями спеціалізована ДПІ з великими
платниками податків у м. Донецьку звернулось у Вищий господарський
суд України з касаційною скаргою і просить її скасувати,
посилаючись на те, що витрати на відрядження можуть бути включені
до валових витрат платника лише за наявності підтверджуючих
документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді
транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних
квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що
надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи,
страхових полісів тощо.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Спеціалізована ДПІ по роботі з великими платниками податків у м.
Донецьку рішенням від ХХ.12.01 за № 1 донарахувала позивачу
податок на прибуток в сумі 1 775, 00 грн., податок на додану
вартість в сумі 3 794, 00 грн., фінансові санкції в сумі 1 303, 50
грн., зменшила збитки в сумі 2 170, 00 грн. та суму бюджетного
відшкодування з ПДВ на суму 1 448, 00 грн.
Рішення прийнято на підставі акту перевірки № 5 від ХХ.11.01, яким
встановлено, що позивач неправомірно включив до валових витрат
вартість послуг з виконання чартерних рейсів наданих авіакомпанією
"УУУ".
Відповідач вважає, що до валових витрат платника податків
відносяться витрати відрядженого працівника на проїзд тільки
транспортом загального користування (згідно відповідних
підтверджуючих документів).
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(зі змінами та доповненнями), валові
витрати виробництва та обігу - це суми будь-яких витрат платників
податків у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі,
здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які
придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх
подальшого використання у власній господарській діяльності. У тому
числі суми витрат нарахованих протягом звітного періоду у зв'язку
з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем
продукції і охороною праці.
Проте, не можуть відноситись до складу валових витрат потреби не
пов'язані з веденням господарської діяльності, які перелічені у п.
5.3.1 вищезазначеного Закону. Одним з обмежень встановлених п.п.
5.4.8 п.5.4 ст.5 вищевказаного Закону є наявність фактичних
(документально підтверджених, а не тих що могла б понести, витрат
особа, яка відряджена на проїзд.
Господарським судом Донецької області при розгляді справи
встановлено належність вищевказаних витрат до пов'язаних з
веденням виробництва і серед обмежень вони не перелічені.
Водночас, п. 10 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
заборонені додаткові обмеження щодо
віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в
цьому Законі.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими
судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому
судові рішення відповідають чинному законодавству України та
обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9, ст.
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,-
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Рішення від ХХ.05.02 господарського суду Донецької області та
постанову від ХХ.07.02 Донецького апеляційного господарського суду
у справі № 000 залишити без змін.