ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.11.2002 Справа N 9/1918
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кочерової Н.О.,
суддів: Рибака В.В.,
Уліцького А.М.
розглянувши ВАТ “Львівський керамічний завод”
касаційну скаргу
на постанову від 29.07.2002р. Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 9/1918
господарського суду Київської області
за позовом ВАТ “Львівський керамічний завод”
До ВАТ “Майдан-Вильський комбінат
вогнетривів”
Про стягнення 50000 грн.
за участю представників сторін
від позивача: Полянський В.Е., дов. від 11.11.02 № 991/7
від відповідача: Кузьменко В.О., дов. від 29.10.02р.
В С Т А Н О В И В:
30.05.2000 р. ВАТ “Львівський керамічний завод” звернулося до
арбітражного суду Хмельницької області з позовом до ВАТ
“Майдан-Вильський комбінат вогнетривів” про стягнення
заборгованості, річних у відшкодування втрат від інфляції
внаслідок несплати по договорах № 145д/96 від 28.02.96 та № 10
від 06.03.97 – у сумі 50000 грн. по взаємних поставках продукції
та сировини.
Позов мотивовано несплатою відповідачем добровільно
заборгованості по претензіях від 16.04.2000 № 371/212-88юр та
приписами ст.ст. 161, 203, 214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Справа розглядалася неодноразово арбітражним судом та
наглядовими інстанціями. Постановою Вищого арбітражного суду
України від 08.02.2001 рішення від 21.08.2000 та постанова
голови арбітражного суду Хмельницької області від 24.10.2000
скасовані, а справа направлена на новий розгляд у арбітражний
суд Київської області.
Ухвалою арбітражного суду Київської області від 27.03.2001 у
справі призначена бухгалтерська експертиза, а провадження у
справі зупинено на час проведення судової експертизи.
Ухвалою господарського суду від 11.02.02, у зв’язку із
закінченням судової експертизи, провадження у справі поновлено.
30.01.2002 позивач уточнив розрахунок позовних вимог згідно
якого визначив заборгованість з врахуванням індексу інфляції та
річних 320000,62 грн. та суму збитків за період з 01.08.00 по
01.01.02 – 43727,67 грн., а усього сума позовних вимог 363728,29
грн.
Надалі позивач подав клопотання про збільшення суми позову,
визначивши її у 308567,45 грн. Рішенням господарського суду від
19-24.02.02 (колегія суддів у складі Мостова Г.І., судді
Самусенко С.С., Агрикова О.В.) у позові відмовлено з мотиву
визнання існування між сторонами бартерних операцій і погашення
заборгованості зустрічною поставкою відповідачем сировини
позивачу згідно припису ст. 217 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та
відсутності доказів вимоги позивача про виконання зобов’язання.
Претензія від 16.04.00 № 37/212-88юр вимогою кредитора за
приписом ст. 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, не визнана.
Не погоджуючись із висновками викладеними у рішенні, позивач
подав апеляційну скаргу, яка постановою Київського апеляційного
господарського суду від 29.07.02 (колегія суддів у складі
головуючого Кривди Д.С., суддів Рябухи В.І., Гольцової Л.А.)
залишена без задоволення, а рішення господарського суду без
змін.
Апеляційна інстанція встановила, що позивач поставив продукцію
на суму 333640, 98 коп. , а відповідач 337001,86 гр., за період
з 21.08.98 по 27.08.99, тому висновки господарського суду, за
відсутністю відповідної вимоги позивача – кредитора визнано
обгрунтованими.
У касаційній скарзі ставиться вимога про скасування прийнятих у
справі рішення, постанови та ухвалення нового рішення,
посилаючись на неповноту перевірки апеляційною інстанцією
законності і обґрунтованості рішення господарського суду, який,
на думку скаржника, неправильно застосував до спірних
правовідносин приписи ст.ст. 165, 217 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., перевіривши
матеріали справи, доводи викладені у касаційній скарзі,
проаналізувавши правову оцінку надану судами першої і
апеляційної інстанції у справі, Вищий господарський суд України
задовольняючи частково касаційну скаргу, виходить з наступного.
Цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених
законодавством, наприклад, угод або дій, які хоч і не
передбачені законом, але в силу загальних начал змісту
цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки,
які охороняються законом, а їх захист здійснюється в
встановленому порядку судом (ст.ст. 4-6 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
).
Встановивши наявність виконання кожною з сторін зобов’язань з
поставки продукції і сировини на певну суму, суд першої
інстанції визнав доведеною обставину взаємозаліку по прийнятим
сторонами зобов’язанням, посилаючись на ст. 217 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
та норми податкового законодавства.
Цей висновок суперечить приписам ст.ст. 2, 41, 44, 151, 161, 217
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки цивільні зобов’язання не
регулюються нормами податкового законодавства, а їх виникнення,
виконання та припинення врегульовані Цивільним кодексом і
угодами, які укладаються повноважними особами. Зокрема, ст. 161
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачає виконання зобов’язань
відповідно вказівок закону, договору або вимог, що звичайно
ставляться.
Відповідність накладних та листів угодам, на які послався суд
приймаючі рішення в якості доказу обставин виникнення та
виконання зобов’язання не була визначена, що свідчить про
недодержання вимог ст.ст. 43, 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
– за
відсутністю встановлення угоди і умов її виконання кожною з
сторін.
Заборгованістю є неналежне виконання певного зобов’язання по
угоді і тягне правові наслідки, передбачені главою 18 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
з визначенням вини особи, яка виконала зобов’язання
неналежним чином.
Стаття 217 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачає припинення
зобов’язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк
якої настав, за заявою однієї сторони.
Наявність однорідних вимог сторін у справі судом не була
встановлена, а пропозиція кредитора про погашення боргу
сировиною не є зарахуванням і не звільняє кредитора від
зобов’язання, в якому він є боржником, що підлягало встановленню
у суді, як обставина у справі.
За змістом ст. 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
кредитор при
невизначеності строку виконання зобов’язання вправі вимагати від
боржника, виконання в будь-який час, але обов’язкова форма цієї
вимоги законом не визначена.
Суд не встановив невизначеність строку по зобов’язанню та не
надавши оцінку усім доказам пов’язаним з вимогою кредитора
пославшись на ст. 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
необґрунтовано без
визначення усіх обставин у справі, зокрема, правової підстави
вимоги: договору або інших зобов’язань, які встановлюють
цивільні правовідносини, дійшов помилкового висновку щодо
відсутності вимог кредитора не враховуючи претензії заявлені
кредитором.
Виходячи з викладеного рішення і постанова підлягають
скасуванню, а справу слід направити на новий розгляд.
Здійснюючи новий розгляд слід визначити види цивільних
правовідносин сторін по справі їх зобов’язання, форму
розрахунків та їх строки виконання, що є суттєвим для вирішення
спору у відповідності з чинним законодавством.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу задовольнити частково.
2.Рішення господарського суду Київської області від 19-24.04.02
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
29.07.02 у справі № 9/1918 скасувати, а справу направити на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Н.Кочерова
Судді В.Рибак
А.Уліцький