ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.11.2002 Справа N 74/19-02
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кочерової Н.О.,
суддів: Рибака В.В.,
Уліцького А.М.
розглянувши ДСП “Чорнобильська АЕС”
касаційну скаргу
на постанову від 11.09.2002р. Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 74/19-02
господарського суду Київської області
за позовом АСК “Енергополіс”, м. Київ
до ДСП “Чорнобильська АЕС”, м. Славутич
про стягнення 667998,05 грн.
за зустрічним ДСП “Чорнобильська АЕС”
позовом
до АСК “Енергополіс”
Про Визнання договору неукладеним
за участю представників сторін
Від позивача: Миколайчик В.В., ген. директор; Борщевська
Н.В.,
дов. від 06.09.02р.; Стороженко Б.В., дов.
2.10.02р.
Від відповідача: Бонюк О.П. , дов.від 08.11.02;Апанасенков
І.М., дов.
від 22.08.01; Мірошниченко А.М., дов. від
28.05.02
В С Т А Н О В И В:
12.04.2002 Акціонерна страхова компанія “Енергополіс” звернулася
до господарського суду з позовом до ДСП “Чорнобильська АЕС” про
стягнення заборгованості по страхових платежах – 479059 грн., 3%
річних, з індексом інфляції – усього 667998,05 грн.
Позов мотивовано невиконанням відповідачем зобов’язання по
договору укладеному між позивачем і ВО “Чорнобильська АЕС”
(правонаступником якого є відповідач) від 08.05.97 № 025-97/05 з
додатками щодо сплати страхового платежу, що згідно приписів
ст.ст. 161, 162, 214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, п. 1 ст. 20 Закону
України “Про страхування” є підставою для задоволення позову.
Відповідач позов не визнав та подав зустрічний позов про
визнання договору страхування недійсним та закінченням дії
договору у відповідності з п. 3 ч. 1 ст. 27 Закону України “Про
страхування” та ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
У зустрічному позові відповідач просить визнати договір
страхування від 08.05.97 недійсним з підстав недодержання у
договорі приписів ст.ст. 15 та 30 Закону України “Про пожежну
безпеку” щодо обов’язкового викладення у договорі страхування
переліку застрахованих осіб, відсутність якого тягне
невизначеність об’єкту страхування, кола страхових випадків.
Також, як зазначено у зустрічному позові, не враховано
передбачений у законі розмір страхової суми – 10 кратний розмір
заробітної плати, а страховий тариф не становить 2%, що
суперечить п. 4 Положення про порядок і умови обов’язкового
особистого страхування представників відомчої та сільської
пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.95
№ 232.
Ухвалою господарського суду від 29.05.2002 зустрічний позов було
прийнято та об’єднано для розгляду з первісним позовом.
Рішенням господарського суду від 27.06.2002 (суддя Агрикова
О.В.) у задоволені первісного позову відмовлено з мотиву
неузгодженості сторонами страхової суми, внаслідок їх різного
розуміння цієї умови та невнесення страхового платежу, що згідно
умови договору страхування, вважаючи його реальним, свідчить про
його неукладення. На підставі ст.ст. 153, 154 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
за відсутністю у сторін прав та обов’язків
по договору страхування, господарський суд визнав договір
страхування № 025-97/05 від 08.05.97 не укладеним, а провадження
по зустрічному позову припиненим.
Позивач не погоджуючись з рішенням у справі подав апеляційну
скаргу, яка постановою Київського апеляційного господарського
суду від 11.09.2002 (колегія суддів у складі Шаргала В.І.
головуючий, суддів Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.) задоволена у
повному обсягу. Задовольняючи первісний позов апеляційна
інстанція визнала:
1. Істотні умови щодо списку осіб, які підлягають страхуванню та
страхового внеску узгодженими, вважаючи список осіб наведений у
наказі відповідача та переданий страхувальнику і визначену суму
страхового платежу доказами узгодження цих умов договору
страхування.
Відмова у задоволенні зустрічного позову вмотивовано наступним.
У відповідності зі ст. 30 Закону України “Про пожежну безпеку”
працівники відомчої і місцевої пожежної охорони та члени
добровільних пожежних дружин (команд) підлягають обов’язковому
особистому страхуванню на випадок загибелі (смерті) або
поранення під час ліквідації пожежі або наслідків аварії, у
розмірі десятирічної заробітної плати за посадою, яку вони
займають (займали).
Порядок та умови страхування, на виконання цієї норми
встановлено постановою Кабінету Міністрів України № 232 від
03.04.95. Зокрема, ст. 5, п. 3 ст. 7 Закону України “Про
страхування” до видів обов’язкового страхування включено
особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які
працюють в установах і організаціях, що фінансуються з
Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і
членів добровільних пожежних дружин (команд). Для здійснення
обов’язкового страхування КМУ встановлює порядок та правила його
проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування
обов’язкового страхування, розміри страхових сум, максимальні
розміри страхових тарифів або методику розрахунків.
Статтею 16 Закону України “Про страхування” визначено поняття
договору страхування та обов’язкові умови договору.
2. Господарський суд послався на п. 14 договору, в якому
визначений момент, коли договір вважається укладеним, не прийняв
до уваги узгоджену сторонами форму платежу: вексель і
взаємозалік за спожиту електроенергію, строк дії договору, а
також зв’язок між сплатою страхового платежу з виникненням
зобов’язань сторін по угоді.
3. Господарський суд без відповідної вимоги відповідача у
зустрічному позові визнав договір страхування неукладеним.
На підставі наведених висновків апеляційна інстанція відмовила у
задоволенні зустрічного позову, одночасно скасувавши рішення
господарського суду.
У касаційній скарзі ставиться вимога про скасування постанови
Київського апеляційного господарського суду та залишення в силі
рішення господарського суду, виходячи з того, що апеляційна
інстанція надала помилкову правову оцінку встановленим
обставинам у справі без урахування обов’язкових приписів
ст.ст. 44, 153 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст.ст. 15, 16 Закону
України “Про страхування”, Закону України “Про пожежну безпеку”.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи,
доводи наведені у касаційній скарзі щодо відповідності їх оцінки
чинному законодавству Вищий господарський суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Здійснивши розгляд справи, суди першої та апеляційної інстанцій
не надали правову оцінку узгодженим умовам договору у
відповідності з приписами ст.ст. 7, 16 Закону України “Про
страхування” щодо застрахованої особи, а також оцінку наведеному
у договорі списку осіб та відповідність такого списку для
страхування, виходячи з щорічного укладання цього виду договору
обов’язкового страхування.
Визначені законами суб’єкти страхування, розмір їх десятирічної
заробітної плати за посадою у договорі або додатку до договору
не з’ясовано, як і не визначена сума для страхового платежу за
календарний рік.
Відповідно п.п. 2, 5 Положення “Про порядок і умови
обов’язкового особистого страхування працівників відомчої та
сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних
дружин” затвердженого Постановою КМУ від 03.04.95 № 232,
страховик діє за відповідною ліцензією, а термін страхування
один рік.
Обставини, з яких подано позов та зустрічний позов, при розгляді
справи не були з’ясовані повно при їх суперечності у порушення
вимог ст.ст. 43, 84 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, що призвело до неповноти їх оцінки і
прийняття помилкового рішення та постанови у справі, що згідно
ст. 111-10 є підставою для їх скасування та направлення справи
на новий розгляд.
При здійсненні нового розгляду справи слід з’ясувати усі
обставини справи та відповідність вимог позивача і відповідача
умовам щорічного особистого страхування застрахованої особи та
відповідність угод, що укладаються сторонами, з урахуванням
відповідної ліцензії чинному законодавству.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Київської області від 27.06.2002
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
11.09.2002 у справі № 74/19-02 скасувати. Справу направити на
новий розгляд до суду першої інстанції.
4. Дію п. 2 ухвали Вищого господарського суду України від
01.11.2002 припинити.
Головуючий Н.Кочерова
Судді В. Рибак
А. Уліцький