Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.11.2002 р. м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну
скаргу Запорізького обласного відділення фонду
України соціального захисту інвалідів
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від ХХ.06.2002 р.
у справі N 000
за позовом Запорізького обласного відділення фонду
України соціального захисту інвалідів,
м. Запоріжжя
до відкритого акціонерного товариства "YYY",
м. М-ль
про стягнення 98806,62 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилися,
від відповідача: присутні
Встановив:
Рішенням господарського суду Запорізької області від ХХ.03.2002 р.
позовні вимоги Запорізького обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного
товариства "YYY" пpo стягнення відрахувань за незаймані інвалідами
робочі місця в 2000 році у сумі 98806,62 грн., задоволено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
ХХ.06.2002 р. вказане рішення скасовано, провадження у справі
припинено на підставі п. 1 ст. 80 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
України,
оскільки даний спір не піддягає вирішенню в господарських судах
України.
Постанова мотивована тим, що відповідно до Положення про Фонд
України соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 18.07.1991 р. N 92 ( 92-91-п ) (92-91-п)
,
Фонд України соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) є органом
державної виконавчої влади, а згідно зі статтею 1 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
державні органи мають право звертатися до
господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами
України.
Оскільки Закон України "Про основи соціального захисту інвалідів"
( 875-12 ) (875-12)
та назване вище Положення ( 92-91-п ) (92-91-п)
, а також інші
законодавчі акти не передбачають таких випадків для Фонду та його
відділень, то право на звернення до господарського суду з
позовами, у тому числі, про стягнення відрахувань за незаймані
інвалідами робочі місця, у позивача відсутнє.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою і просить її
скасувати.
На думку скаржника, судом апеляційної інстанції порушено норми
процесуального права, зокрема, ч. 3 ст. 101 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, а також норми матеріального права, а саме: рішення
Конституційного Суду України від ХХ.07.1998 р. N 000/98 у справі
про тлумачення терміна "законодавство" та Порядок сплати
підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних
санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів,
акумуляції, обліку та використання цих коштів (далі - Порядок),
затверджений постановою Кабінету Міністрів України від
28.12.2001 р. N 1767 ( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
.
Скаржник вважає, що оскільки рішенням Конституційного Суду України
від ХХ.07.1998 р. N 000/98 встановлено, що законодавчі акти це не
лише закони України, а також постанови Верховної Ради України,
Укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів
України, прийняті у межах їх повноважень, то відповідно до п. 11
Порядку відділення Фонду у випадку несплати штрафних санкцій мають
право вживати заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.
Окрім того, скаржник вбачає порушення судом апеляційної інстанції
вимог ч. 3 ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
і в тому, що оскільки в
суді першої інстанції питання стосовно прав відділень Фонду на
звернення до суду з позовами не розглядалося, то апеляційна
інстанція не мала права приймати і розглядати вимоги, що не були
предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній
інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування норм матеріального та процесуального права при
ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу
такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Твердження скаржника про те, що судом апеляційної інстанції
порушено вимоги ч. 3 ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, є
помилковим, оскільки в силу ч. 2 цієї статті апеляційний
господарський суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення
місцевого господарського суду у повному обсязі.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду
апеляційної інстанції про те, що з огляду на ст. 1 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
України Фонд України соціального захисту інвалідів не має права
звертатися до господарського суду з позовами про стягнення
штрафних санкцій.
Так, відповідно до пункту 11 Положення про Фонд України
соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 18.07.91 р. N 92 ( 92-91-п ) (92-91-п)
(у редакції
постанови Кабінету Міністрів України від 28.09.98 р. N 1538
( 1538-98-п ) (1538-98-п)
) Фонд і його відділення в Автономній Республіці
Крим, областях, містах Києві та Севастополі є юридичними особами.
Абзацем 4 частини 3 названого Положення ( 1538-98-п ) (1538-98-п)
передбачено,
що Фонд України соціального захисту інвалідів здійснює контроль за
своєчасним і повним надходженням до бюджету Фонду коштів від
підприємств (об'єднань), установ і організацій, які не
забезпечують установлених нормативів робочих місць, призначених
для працевлаштування інвалідів.
З урахування наведеного, колегія суддів погоджується із
скаржником, що здійснювати функції контролю за своєчасним і повним
надходженням коштів до бюджету Фонду не можливо без застосування і
стягнення Фондом штрафних санкцій з підприємств (об'єднань),
установ і організацій, які не забезпечують установлених нормативів
робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, якщо
ними добровільно не сплачуються відповідним відділенням Фоду
штрафні санкції за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Окрім того, відповідно до п. 11 Порядку ( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
у разі
несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду
вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціального
захисту інвалідів" ( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон) підприємства
(об'єднання) установи і організації незалежно від форми власності
і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж
установлено нормативом, щороку сплачуюють відповідним відділенням
Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума
яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на
відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації
за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до ст. 20
названого Закону ( 875-12 ) (875-12)
відповідачу доведено норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у кількості 59
чоловік, але фактично у 2000 році на підприємстві з середньою
річною заробітною платою 2994,0 грн. працювало 26 інвалідів, що
підтверджується довідкою відповідача (а.с. Х- Х/1) та державною
статистичною звітністю про зайнятість інвалідів за 2000 рік (а.с.
ХХ). Штрафні санкції за не створення 33 робочих місця, призначених
для працевлаштування інвалідів, склали 98806,32 грн.
Разом з тим, відповідач посилається на те, що із змісту позовної
заяви від ХХ.11.2001 р. N ХХ/Х3 вбачається, що предметом позову є
стягнення відрахувань за нестворені робочі місця за 2000 рік., а
не штрафні санкції.
Так, відоповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціального
захисту інвалідів" ( 875-12 ) (875-12)
(в редакції до 05.07.2001 p.
( 2606-14 ) (2606-14)
), підприємства (об'єднання), установи і організації
(незалежно від форм власності та господарювання), на яких працює
інвалідів менше, ніж встановлено нормативом, зобов'язані щорічно
відраховувати до відділень Фонду України соціального захисту
інвалідів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі цільові кошти на створення робочих місць, призначених
для працевлаштування інвалідів, і на здійснення заходів щодо їх
соціально-трудової та професійної реабілітації. Проте, Законом
України від 05.07.2001 р. N 2606-111 "Про внесення змін до Закону
України "Про основи соціальної захищеності інвалідів"
( 2606-14 ) (2606-14)
поняття "відрахування цільових коштів" замінено
поняттям "сплата штафних занкцій".
Таким чином колегія суддів констатує, що за своєю суттю предметом
позову є стягнення штрафних санкцій. В цілому позовні вимоги
узгоджуються з чинним законодавством України, яке регулює порядок
стягнення відділеннями Фонду соціальної захищеності інвалідів
штрафних санкцій у судовому порядку у разі їх несплати в
установлений термін.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої
інстанції про задоволення позовних вимог, обгрунтоване і
відповідає вимогам чинного законодавства.
Враховуючи викладене, постанова Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від ХХ.06.2002 р. у даній справі підлягає
скасуванню, а рішення господарського суду Запорізької області від
ХХ.03.2002 р. залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, 111-13
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія
суддів
Постановила:
1. Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду
України соціального захисту інвалідів задовольнити.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від ХХ.06.2002 р. у справі N 000 скасувати, а рішення
господарського суду Запорізької області від ХХ.03.2002 р. у цій
справі - залишити в силі.