ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.11.2002 Справа N 2/325-2
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Першикова Є.В.,
суддів: Ходаківської І.П. , Цвігун В.Л.,
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
м. Чернігові
на постанову від 13.08.2002 Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 2/325-2
господарського суду Чернігівської області
за позовом Дочірнього підприємства
національної акціонерної компанії
“Надра України”
“Чернігівнафтогазгеологія”
м. Чернігів
до Державної податкової інспекції у
м. Чернігові
Про визнання недійсним рішення ДПІ № 900-26-210-01431535/12699
від 6.06.2002 р.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача Дремов Д.С., довір. від 06.11.02
№ 63-СД-ГАЗ-МДС;
Безсмертний В.Д., довір. від
06.11.02
№ 62-СД-ГАЗ-МДС;
Крамаренко Л.Є., довір. від
06.11.02
№ 61-СД-ГАЗ-МДС
від відповідача Ясинчук І.Г., довір. від 03.09.02
№ 18816/10/10-010;
Шумар Т.М., посвідч. від 06.01.00
серія УЧГ № 020573
В С Т А Н О В И В:
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні 07.11.02 оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
У червні 2002 р. ДП НАК “Надра України”
“Чернігівнафтогазгеологія” звернулося з позовом до Державної
податкової інспекції у м. Чернігові про визнання недійсним
рішення № 900-26-210-01431535/12699 від 6.06.2002 р. цієї
установи про донарахування податків на додану вартість та на
прибуток і стягнення штрафних санкцій за порушення законодавства
про оподаткування. Свої вимоги позивач мотивував тим, що
висновки ДПІ щодо порушення ним податкового законодавства були
зроблені без належних до того підстав і є бездоказовими.
Рішенням господарського суду Чернігівської області по справі
№ 2/325-2 від 5.07.2002 (суддя Гоголь Т.Г.) вищезазначений позов
задоволено. Постановою Київського апеляційного господарського
суду від 13.08.2002 рішення суду першої інстанції залишено без
змін (колегія суддів: головуючий Острович С.Є., судді Моторний
О.А., Волинець А.П. ).
Постановляючи таке рішення, суди виходили з того, що докази які
були надані по справі, не можуть свідчити про порушення
позивачем податкового законодавства.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення
та постанову, та прийняти нове рішення, посилаючись на те, що
судом неправильно застосовані норми матеріального права, а саме
Закони України “Про оподаткування прибутку підприємств зі
змінами і доповненнями” та “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
№ 168/97-ВР від 03.04.97.
Вищий господарський суд України переглянув матеріали справи і
касаційну скаргу у присутності представників сторін, які
підтримали свої доводи.
Касаційна скарга розглядається в межах повноважень касаційної
інстанції, визначених ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. При цьому суд виходить з того, що
рішенням ДПІ у м. Чернігові від 06.06.2002 позивачеві нараховані
до сплати податок на додану вартість 1122666 грн., податок на
прибуток 322190 грн., штрафні санкції, а всього 1708318 грн.
Судом першої інстанції і апеляційним судом встановлений факт
неправомірного нарахування позивачеві цих сум податків, а відтак
і фінансових санкцій за їх несплату.
Порядок сплати податку на додану вартість визначається Законом
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
9 164/97ВР від 03.04.97, п.п. 6.2, 6.2.1 якого зазначено, що
податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій продажу
товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за
межі митної території України. Товари вважаються вивезеними
(експортованими) платником податку за межі митної території
України в разі, якщо їх вивезення (експортування) засвідчене
належно оформленою митною вантажною декларацією.
ДПІ наполягає на тому, що для отримання нульової ставки ПДВ
необхідно здійснити експорт вивозом товару за межі митної
території України, причому здійснити такий експорт повинен
платник податку.
Касаційна інстанція цей висновок вважає помилковим.
Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що договорами
комісії №№ К09 від 30.01.2002, К10 від 06.02.2002, К11 від
06.02.2002 та К12 від 12.02.2002 між ДП
“Чернігівнафтогазгеологія” (комітент) та Приватним підприємством
“ДІС” (комісіонер), згідно яких комітент доручив, а комісіонер
зобов’язався за винагороду здійснити на рахунок комітенту
реалізацію товару комітента нерезиденту, тобто укласти договори
купівлі-продажу. У відповідності зі ст. 395, 398 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, майно що надійшло комісіонеру від
комітента чи придбане комісіонером за рахунок комітента, є
власністю останнього.
Комісіонер виконав свої зобов’язання, уклав зовнішньоекономічні
угоди з нерезидентами; в січні-лютому 2000 р. з компанією
“Avalon Snvestment L.L.C. (США) № FO 231 від 16.01.02 № FО 248
від 06.02.02 № FО 250 від 06.02.02, з “Brentcourt Investment
International S.A.” (Віргінські острови) № FО 260 від 12.02.02
на реалізацію товару.
Поставка товару здійснювалась нерезиденту на умовах EXW
(“франко”- завод) ВАТ “Ексімнафтопродукт” Одеса (нафтобаза
м. Рені). З моменту поставки товару на нафтобазу і передачі його
покупцеві, право власності на товар і всі ризики, зв’язані з цим
товаром переходять до покупця.
Експортування товару позивачем по справі підтверджено вантажними
митними деклараціями, форма яких це передбачає. В графі 2ВМД
вказаний експортер, а в графі 44 – договір комісії та
зовнішньоекономічна угода по яким здійснювався експорт. Таке
оформлення ВМД відповідає вимогам Державного митного комітету
України від 14.06.96 № 11/6-4095 “Про порядок декларування
товарів, що поставляються відповідно до договорів комісії”. Всі
інші графи митних декларацій заповнені відповідно вимогам
Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації,
затвердженої наказом Державної митної служби України від
09.07.97 № 307, зареєстрований в Міністерстві юстиції України
24.09.97 № 443/2247, а також “Порядку митного контролю та
митного оформлення енергоносіїв, що переміщуються через митний
кордон України “морським та річковим транспортом”, затвердженому
наказом Державної митної служби України від 29.02.2000 № 117 і
зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 26.04.2000
№ 243/4464.
В Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від
16.04.91 ст. 1 вказується, що експорт – це продаж товарів
українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності
іноземним суб’єктам господарської діяльності з вивезенням або
без вивезення цих товарів через митний кордон України. Отже,
господарська операція по поставці товарів нерезиденту на
території України на умовах EXW з вивезенням чи без вивезення
підпадає під визначення експорт.
В ст. 6.2.1 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
вказується, що товари вважаються вивезеними
(експортованими) платником податку за межі митної території
України в разі, якщо вивезення (експортування) засвідчено
належно оформленою митною декларацією. Що стосується моменту
перетину кордону, то він визначений п. 1.7 “Інструкції про
порядок заповнення вантажної митної декларації”, абзацами 10-14.
Для морських перевезень при експорті це здійснення або
завершення митного оформлення в порту навантаження на території
України. Центральна енергетична митниця на кордоні (графа 29ВМД)
в графі 53 ВМД вказала про завершення митного контролю.
Таким чином, позивач у відповідності з діючими правовими нормами
здійснив і оформив експортну поставку товару.
Суд першої та апеляційної інстанції обгрунтовано дійшли
висновку, що наявність у позивача належно оформлених вантажних
митних декларацій по експортним операціям, дає йому право для
застосування нульової ставки для розрахунку зобов’язань по
податку на додану вартість.
Скаржник вважає, що “Чернігівнафтогазгеологія” з ЗАТ “ГАЗ-МДС”
на протязі с 01.10.2000 по 01.05.2001 порушувала вимоги п. 5.1,
п.п. 5.2.1, п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
№ 283/97 –ВР від 22.05.97,
відносивши до складу валових витрат послуги, які було отримано
ДГП “Чернігівнафтогазгеологія” від ГПУ “Полтавагазвидобування”,
по транспортуванню газу, з посиланням на те, що продукція
видобута на 6,7 Скоробагатьківських свердловинах належала ДГП
“Чернігівнафтогазгеологія” і передавалася ГПУ
“Полтавагазвидобування” по актам прийому-передачі, в яких
вказувалось “власність ДГП “Чернігівнафтогазгеологія”.
Свердловини 6 і 7 належали останньому і на баланс спільної
діяльності ДГП “Чернігівнафтогазгеологія” з ЗАТ “ГАЗ МДС” були
передані по акту прийому-передачі тільки 11.06.2001 тобто, в
період з 01.10.2000 по 10.06.2001 свердловини 6 та 7 та всі
витрати, пов’язані з ними – належали ДГП
“Чернігівнафтогазгеологія”, а не спільної діяльності останнего з
ЗАТ “ГАЗ МДС”. Таким чином СД ДГП “Чернігівнафтогазгеологія” з
ЗАТ “ГАЗ МДС” безпідставно зависило суму валових витрат на
1073964 грн. 29 коп.
Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, пунктом 7.7 передбачені підстави та порядок
оподаткування спільної діяльності на території України без
створення юридичної особи, де вказано, що така діяльність
провадиться на підставі договору про спільну діяльність, що
передбачає об’єднання коштів або майна учасників для досягнення
спільної господарської мети. Облік результатів спільної
діяльності ведеться платником податку, уповноваженими на це
іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку
господарських результатів такого платника податків. Перевіркою
матеріалів справи встановлено, що суд першої та апеляційної
інстанції дійшли правильного висновку, що з 4.07.2000 по угоді
про переуступку договору ЗАТ “ГАЗ МДС” став наступником прав і
обов’язків ЗАТ “Оріон Київ” по договору № 23-3/97-84Б-97 від
21.02.97 про сумісну інвестиційну та виробничу діяльність по
геологічному вивченню та дослідно-промислової експлуатації
нафтових і газових родовищ, розробці родовищ бішофіту,
реструктуризації і технічному переобладнанню з наступним
акціонуванням ДГП “Чернігівнафтогазгеологія”. Відповідно умовам
договору ДГП “Чернігівнафтогазгеологія” вело всю організаційну,
фінансову і практичну діяльність по проведенню геологічного
вивчення і дослідно-промислової експлуатації родовищ. З цією
метою воно уклало договір підряду № 642 від 18.05.99 з ГПУ
“Полтавагазвидобування” на послуги по транспортуванню газу зі
Скоробагатьківського родовища в 1999р.
З врахуванням умов договору про спільну діяльність Державним
комітетом України по геології і використанню надр ДГП
“Чернігівнафтогазгеологія” була видана ліцензія на користування
надрами № 999 від 22.06.98 на геологічне вивчення і в тому числі
дослідно-промислову розробку Скоробагатьківського родовища.
04.08.2000 учасники договору про сумісну діяльність ДГП
“Чернігівнафтогазгеологія” та ЗАТ “ГАЗ МДС” виклали цей договір
у новій редакції. В новій редакції вказано, що ДГП
“Чернігівнафтогазгеологія” від свого імені в інтересах спільної
діяльності і по дорученню інвестора укладає господарські
договори (4.3), веде облік отриманої продукції, облік витрат і
фінансових результатів, пов’язаних зі спільною діяльністю. Воно
забезпечує до 01.04.2001 передачу з балансу основної діяльності
на окремий баланс сумісної діяльності майна і в тому числі
незавершені будівництвом свердловини (6 та 7). Учасники
домовилися, що в процесі спільної діяльності вони зберігають
юридичну самостійність.
8.08.2000 р. СД ДГП “Чернігівнафтогазгеологія” та ЗАТ “ГАЗ МДС”
на підставі договору про сумісну діяльність уклали з ГПУ
“Полтавагазвидобування” договір підряду № 1/08-8/2000-П на
прийняття і відвантаження останнім у 2000 році 1760 т газового
конденсату.
З огляду на вищевикладене, касаційна інстанція дійшла висновку,
що попередні суди правильно встановили, що уклавши договір
підряду на транспортування газу № 642 від 16.05.99 від свого
імені ДГП “Чернігівнафтогазгеологія” не перевищило своїх прав,
наданих йому договором про сумісну діяльність і не порушила
вимог норм матеріального права, зокрема, ст. 430-434 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, які регулюють сумісну діяльність.
Договір підряду був укладений на транспортування газу, тобто
витрати по ньому обгрунтовані віднесено на господарську
діяльність, оскільки вони були здійснені на ведення виробництва,
реалізацію продукції, яка є спільною власністю СД ДГП
“Чернігівнафтогазгеологія” з ЗАТ “ГАЗ МДС”. Спільна діяльність
цих підприємств взята на податковий облік у ДПІ у м. Чернігові,
як платник податків за № 330-Д від 06.11.2000.
Враховуючи наведене, касаційна інстанція дійшла висновку, що
рішення та постанова попередніх судів відповідає вимогам чинного
законодавства та фактичним обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові
залишити без задоволення.
2.Постанову Київського апеляційного господарського суду від
13.08.02 у справі № 2/325-2 господарського суду чернігівської
області залишити без змін.
Головуючий Є.Першиков
Судді: І.Ходаківська
В.Цвігун