ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.11.2002 Справа N 17-3-13/02-4027
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Першикова Є.В.,
суддів: Ходаківської І.П. , Цвігун В.Л.,
розглянувши касаційну Державної податкової інспекції у
скаргу м. Іллічівськ Одеської області
та постанову від 14.08.2002
Одеського апеляційного
господарського суду
у справі № 17-3-13/02-4027
господарського суду Одеської
області
за позовом Виробничо-комерційного приватного
підприємства “ЮТС”, м. Іллічівськ
до Державної податкової інспекції у
м. Іллічівськ
Про визнання частково недійсним акта ненормативного характеру
за участю представників сторін:
від позивача Олексєєнко О.Г., довір. від
22.08.02 № 22/02
від відповідача Жирноклеєва М.О., довір. від
04.10.02 328/10-007;
Рошкован Л.В., довір. від 07.10.02
№ 26/10-007
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні 07.11.02 оголошено лише вступну та
резолютивну частину постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
29.04.2002 ВКПП “ЮТС” звернулось до господарського суду Одеської
області з позовом про визнання рішення начальника Державної
податкової інспекції в м. Іллічівськ № 717-23-3-25418597/11767
від 24.12.2001 в частині застосування ВКПП “ЮТС” фінансових
санкцій в розмірі 187302 грн. 76 коп. за перевищення
встановлених лімітів залишків готівки в касах в подвійному
розмірі суми понадлімітної готівки.
Позов мотивовано тим, що відповідач прийняв рішення на підставі
акта перевірки від 14.12.2001, яким встановлені порушення п. 2.3
“Положення про ведення касових операцій в національній валюті
України”, затв. постановою Правління НБУ від 19.02.2001 № 72.
Актом від 14.02.2001 та актом додаткової перевірки від
28.02.2002 було встановлено, що в період з 11.08.99 по 22.12.99
працівники ВКПП “ЮТС” Кушнір та Колесник за свої грошові кошти
купували у інших підприємств пиломатеріали, які потім передавали
підприємству і отримували в наступному відшкодування від
підприємства витрачених ними коштів.
Ці кошти зараховані відповідачем як розрахунки між
підприємствами готівкою. Підприємство вказаним особам грошові
кошти авансом не видавало. Рішенням відповідача застосована
фінансова санкція за перевищення встановлених лімітів залишку
готівки в касі. Це правопорушення відрізняється від перевищення
граничного розміру суми розрахунку готівкою. Діючим на час
проведення розрахунків і діючим в теперішній час Указом
Президента України № 436 від 12.06.95 “Про застосування штрафних
санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” не
передбачена відповідальність за перевищення граничного розміру
сум розрахунків готівкою. Пункт 2.3 “Положення про ведення
касових операцій у національній валюті України” від 19.02.2001,
яким дорівнено перевищення граничної суми розрахунку готівкою до
перевищення ліміту залишку в касі на період спірних
правовідносин не діяв. “Порядок ведення касових операцій у
національній валюті України” від 02.02.95, якій діяв на той час,
такої норми не містив.
27.06.2002 господарський суд Одеської області /суддя Панченко
О.Л./ позовні вимоги задовольнив частково, рішення ДПІ від
24.12.2001 № 717-23-3-25418597/11767 про застосування та
стягнення сум штрафних /фінансових/ санкцій визнав недійсним в
частині застосування штрафних санкцій у сумі 158338 грн. 36
коп. Прийняте рішення мотивоване тим, що згідно з 9 квитанціями
до прибуткових касових ордерів відповідач проводив розрахунки з
фізичними особами, а не між підприємствами.
Постановою апеляційної інстанції від 14.08.2002 /колегія суддів:
Поліщук Л.В. – головуючий, суддів: Бандура Л.І., Туренко В.Б./
рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Державна податкова інспекція у м. Іллічівськ подала касаційну
скаргу, в якій просить скасувати прийняті у справі рішення і
постанову Одеського апеляційного господарського суду,
посилаючись на те, що судом неправильно застосовані норми
матеріального права. Відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України
“Про державну податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
від
06.12.90 № 509-ХІІ /зі змінами та доповненнями/ органи державної
податкової служби мають право застосовувати до підприємств,
установ, організацій і громадян фінансові санкції в порядку та
розмірах, встановлених законом.
Розміри та особливості застосування фінансових санкцій за
порушення в сфері готівкового обігу в національній валюті
встановлені Указом Президента України “Про застосування штрафних
санкцій за порушення норм з регульованого обігу готівки” від
12.06.95 № 436/95. Статтею 11 Закону України “Про систему
оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
від 25.06.91 № 1251-ХІІ, із змінами
та доповненнями встановлено, що фінансові санкції за наслідками
документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами
державної податкової служби України, застосовуються у розмірах,
передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення
таких перевірок або ревізій.
А тому, на думку скаржника, ДПІ обгрунтовано при нарахуванні
штрафних санкцій керувалося Положенням про ведення касових
операцій у національній валюті України, затв. Постановою
правління НБУ від 19.02.2001 № 72 і зареєстрованого в Мінюсті
України 15.03.2001 № 237/5428.
Представники ДПІ підтримали касаційну скаргу і просили постанову
Одеського апеляційного суду від 14.08.2002 скасувати та в позові
відмовити.
Представник ВКПП “ЮТС” м. Іллічівськ просила залишити постанову
без змін. При з’ясуванні судом обставин справи пояснила, що при
закупівлі деревини робітники ВКПП “ЮТС” Кушнір та Колесник діяли
як представники підприємства, оскільки мали на руках
відряджувальні посвідчення ВКПП “ЮТС”.
Ознайомившись з матеріалами справи на предмет їх юридичної
оцінки попередніми судами, обговоривши доводи касаційної скарги,
заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів Вищого
господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково.
При з’ясуванні обставин справи встановлено, що ВКПП “ЮТС” уклало
в 1999 році договори купівлі-продажу пиловочника соснового з ЗАО
“Спецкомплект” м. Київ, з ЧП “ТОСВА” м. Одеса. Директор ВКПП
“ЮТС” та технолог Колеснік неодноразово направлялись у
відрядження до м. Києва.
Так, 04.10.99 Колеснику було виписано відрядження № 42 у
м. Київ. По накладній № 471 від 04.10.98 ГП “Арос” м. Київ
відпустило, а ВКПП “ЮТС” отримало через Колесник Д.В. пиловочник
на 3967 грн. 20 коп. З квитанції до прибуткового касового ордеру
вбачається, що від Колесника прийнято в касу 04.10.99 кошти за
ліс в розмірі 3967 грн. 20 коп. .
З авансового звіту № 32 від 6.10.99, наданого Колесником
вбачається, що він отримав з каси 4000 грн., витратив 3985 грн.,
залишок 14,80 грн. Звіт затверджений в сумі 3985 грн.
Відомості про отримане Колесником та Кушніром грошей під звіт
містяться також у авансових звітах № 16, № 20 /арк.24, 130, 139,
140/.
При такому змісті документів та за наявністю у справі тільки
ксерокопій перших сторінок відряджувальних посвідчень та
авансових звітів, без зазначення в рішенні суду першої інстанції
та постанові апеляційної інстанції про огляд судом оригіналів
цих документів, висновок попередніх судів про те, що розрахунки
відбувалися не між підприємствами, а між підприємством та
фізичними особами, колегія суддів касаційної інстанції вважає
необгрунтованим.
Відповідно вимогам ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд повинен
оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що
грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в
судовому процесі обставин справи в їх сукупності, керуючись
законом.
В даному випадку повного і об’єктивного розгляду обставин справи
не відбулося.
Попередні суди не з’ясували ряд обставин, які мають суттєве
значення у справі: з якими цілями підприємство направляло у
відрядження своїх робітників у м. Київ /зворотні сторінки
відряджувальних посвідчень/, які довіреності вони отримували від
підприємства для виконання поставлених завдань /довіреності,
журнал реєстрації довіреностей/, на що Кушнір та Колесник
витратили отримані від підприємства кошти, тобто якими
документами звітували про виконання завдань відряджень /зворотні
сторінки авансових звітів/.
З огляду на вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що
суди першої та апеляційної інстанцій не повністю з’ясували
природу грошей, якими розраховувалися Кушнір та Колесник за
деревину, придбану для підприємства, тому постанова апеляційного
суду підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд.
При новому розгляді суду потрібно врахувати наведене і вирішити
спір відповідно до вимог закону.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
м. Іллічівську задовольнити частково.
2.Рішення господарського суду Одеської області від 27.06.2000 та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
14.08.2002 у справі № 17-3-13/02-4027 скасувати.
3.Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Одеської області.
Головуючий Є.Першиков
С у д д і: І.Ходаківська
В.Цвігун