ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.11.2002 Справа N А-5/137
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. – головуючого,
Савенко Г.В.,
Черкащенка М.М.,
за участю від позивача: Захаріїв Б.Д. –
представників дов. 12.11.01 № 1211
від відповідача: не з’явилися
розглянувши у відкритому Долинської об’єднаної державної
судовому засіданні касаційну податкової інспекції в Івано-
скаргу Франківській області
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 16.05.02
у справі господарського суду Івано-Франківської області
за позовом приватного підприємця Титиш В.П.
, с. Княжолука Долинського
району, Івано-Франківської
області
до Долинської ОДПІ в Івано-
Франківській області
про визнання недійсним рішення та
визнання недійсними дії
контролюючого органу
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 19.02.02 господарського суду Івано-Франківської
області визнано недійсним рішення Долинської ОДПІ від 08.10.01 за №
185/2252606691/3834. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою від 16.05.02 Львівського апеляційного господарського
суду дане рішення залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що пункт “й” ст. 5 Декрету Кабінету
Міністрів України від 26.12.92 “Про прибутковий податок з громадян”
( 13-92 ) (13-92)
передбачає, що до сукупного оподатковуваного доходу
одержаного громадянином в період, за який здійснюється
оподаткування не включається суми доходів, що спрямовуються у
джерела їх одержання на придбання акцій, та суми, інвестовані на
реконструкцію і розширення виробництва суб’єктів підприємницької
діяльності.
Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного
господарського суду Долинська ОДПІ в Івано-Франківській області
звернулось у Вищий господарський суд України з касаційною скаргою і
просить її скасувати, посилаючись на те, що судом порушено норми
матеріального права, а саме ст. ст. 5, 13 Декрету Кабінету
Міністрів України “Про прибутковий податок громадян”, Закон України
“Про ліцензування певних видів господарської діяльності”
( 1775-14 ) (1775-14)
, ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Відповідно до п. “й” ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від
26.12.92 за № 1392 “Про прибутковий податок з громадян” ( 13-92 ) (13-92)
до сукупного оподатковуваного доходу одержаного громадянином в
період, за який здійснюється оподаткування не включаються сума
доходів, що спрямовуються у джерела їх одержання на придбання
акцій, та суми, інвестовані на реконструкцію і розширення
виробництва суб’єктів підприємницької діяльності.
Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що
вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в
результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається
соціальний ефект, що передбачено ст. 1 Закону України “Про
інвестиційну діяльність”.
Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-
виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.
Стаття 4 Закону України “Про інвестиційну діяльність” передбачає,
що об’єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в
тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах
народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади,
науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти
власності, а також майнові права.
Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів покупців,
` також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної
діяльності.
Пункт 6 ст. 7 вищезазначеного Закону встановлює, що інвестор має
право на придбання необхідного йому майна громадян і юридичних осіб
безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що
визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить
законодавству України без обмежень за обсягом і номенклатурою.
Відповідно до п. 2.9 Положення про фінансування та державне
кредитування капітального будівництва, що здійснюється на території
України, затвердженого наказом Міністерства економіки України,
Міністерства фінансів України, Державного комітету у справах
містобудування та архітектури від 23.09.96 № 127/201/173 та
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.96 за №
588/1613, до об’єктів виробничого призначення відносяться об’єкти,
які після завершення будівництва будуть функціонувати у сфері
матеріального виробництва: у промисловості, сільському господарстві
й заготівлях, водному і лісовому господарстві, на транспорті та у
зв’язку, у будівництві, торгівлі та громадському харчуванні,
матеріально-технічному забезпеченні й збуті.
До об’єктів невиробничого призначення відносяться об’єкти житлового
та комунального господарства, заклади охорони здоров’я,
фізкультури, соціального забезпечення, освіти, культури, мистецтва,
а також науково-дослідні та інші організації, пов’язані з розвитком
науки.
До того ж, п. 2.11 даного Положення встановлено, що до розширення
діючих підприємств відноситься будівництво додаткових виробництв на
діючому підприємстві (споруді), а також будівництва нових і
розширення існуючих окремих цехів та об’єктів основного, підсобного
й обслуговуючого призначення на території діючих підприємств або на
площі, що до них прилягають, з метою створення додаткових або нових
виробничих потужностей.
До розширення діючих підприємств відноситься також будівництво
філій та виробництв, що входять до їх складу, які після введення в
експлуатацію не будуть знаходитись на самостійному балансі.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України “Про систему
оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
ставки, механізм справляння податків і
зборів (обов’язкових платежів) за винятком особливих видів мита і
пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися
іншими законами України крім законів про оподаткування.
В Преамбулі Закону України “Про ліцензування певних видів
господарської діяльності” ( 1775-14 ) (1775-14)
зазначено, що цей Закон
визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню,
порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері
ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів
ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими
судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, судові
рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам
справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, ст. 111-9, ст. 111-
11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
У задоволення касаційної скарги відмовити.
Постанову від 16.05.2000 Львівського апеляційного господарського
суду у справі № А-5/137 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді Г.В. Савенко
М.М. Черкащенко