ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А                                
                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
06.11.2002                                         Справа N 6/21
 
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді  Кузьменка М.В.,
суддів   Васищака І.М.,
  Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного  товариства
“Нікопольський   елеватор”   на   постанову   Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 11.07.2002р.
у справі № 6/21 господарського суду Дніпропетровського області
за позовом Державної акціонерної компанії “Хліб Україна”
до відповідача Відкритого акціонерного товариства
 “Нікопольський елеватор”
 
про   стягнення 2323646,07грн.
 
                    за участю представників:
ДАК  “Хліб України” – Піддубний Р.М. за дов. від 03.01.2002р.  №
02-14/14;
ВАТ   “Нікопольський  елеватор”  –  Савенко  О.О.  за  дов.  від
04.01.2002р.
 
В судовому засіданні з 29.10 по 06.11.2002р. оголошувалась
перерва.
 
                      В С Т А Н О В И Л А :
 
Державна  акціонерна  компанія  “Хліб  України”  звернулася   до
господарського  суду  Дніпропетровської області  з  позовом  про
стягнення  з  Відкритого акціонерного товариства  “Нікопольський
комбінат   хлібопродуктів”  2323646,07грн.   заборгованості   за
поставлені   пально-мастильні  матеріали  відповідно   до   умов
договору № 184/183 від 10.06.98р., у т.ч. 506559,55грн. основної
заборгованості,     1490762,97грн.     збитків,     36876,84грн.
пені,10131,19грн. штрафу, 31101,35грн. нарахованих процентів  та
248214,17грн. збитків від інфляції (а.с.2-7).
 
Рішенням  господарського  суду  Дніпропетровської  області   від
28.03.2002р.   у   задоволенні  заявленого  позову   відмовлено.
Відмовляючи   у  задоволенні  заявленого  позову,   суд   першої
інстанції виходив з того, що зобов’язання відповідача по  оплаті
поставлених пально-мастильних матеріалів припинились у зв’язку з
проведеним взаємозаліком однорідних вимог відповідача по  оплаті
переданої позивачу сільськогосподарської продукції (а.с.81).
 
Постановою  Дніпропетровського апеляційного господарського  суду
від    11.07.2002р.   відповідача   у   справі   замінено   його
правонаступником   –   ВАТ  “Нікопольський  елеватор”;   рішення
господарського  суду Дніпропетровської області від  28.03.2002р.
змінено.  Відповідно до постанови суду апеляційної  інстанції  з
ВАТ  “Нікопольський  елеватор” на  користь  ДАК  “Хліб  України”
стягнуто  293153,11грн.  заборгованості  з  урахуванням  індексу
інфляції, 4507,84грн. річних; в іншій частині позову відмовлено.
 
При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
-     позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості
з  урахуванням  індексу  інфляції та трьох  відсотків  річних  є
обгрунтованими, оскільки відповідач не виконав своїх зобов’язань
по  оплаті поставлених йому пально-мастильних матеріалів,  строк
виконання яких настав;
-    позов  в  частині стягнення штрафу не підлягає задоволенню,
оскільки позивачем пропущено строк позовної  давності,  а  також
нараховано  штраф,  у  зв’язку    з   неоплатою  продукції,  яка
поставлена  поза  умовами  договору,  яким    передбачена   така
відповідальність;
-    вимоги сторін не є однорідними, у зв’язку з чим зарахування
цих вимог в порядку ст. 217 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
         неможливе.
-
Не   погоджуючись  з  постановою  апеляційної   інстанції,   ВАТ
“Нікопольський  елеватор”  звернулося до  Вищого  господарського
суду  України  з  касаційною скаргою та просить її  скасувати  і
прийняте нове рішення.
 
У  поданій касаційній скарзі скаржник посилається на те, що  суд
апеляційної інстанції, вирішуючи даний спір по суті:
-     не  прийняв  до  уваги норми постанови Кабінету  Міністрів
України  від  24.01.98р. № 77 ( 77-98-п  ) (77-98-п)
        ,  на  виконання  якої
сторонами  у справі передавались сільськогосподарська  продукція
та   пально-мастильні   матеріали,   та   Порядку   забезпечення
сільськогосподарських    товаровиробників     пально-мастильними
матеріалами під врожай 1998р., яке затверджено спільним  наказом
Мінагропрому,   Мінфіну,  Мінекономіки,  ДАК   “Хліб   Україна”,
Держнафтогазпрому,    ДПА    України    від     23.09.98р.     №
277/191/124/96/209/437  ( z0662-98 ) (z0662-98)
        , у  зв’язку  з  чим  дійшов
помилкового  висновку  щодо  неоднорідності  зобов’язань  сторін;
-    не застосував  ст.  2  Закону  України  “Про   врегулювання
заборгованості  за  бюджетним позичками, наданими  державним  та
іншим сільськогосподарським підприємствам усіх форм власності  і
господарювання  через   обслуговуючі, заготівельні  і  переробні
підприємства,  та  реструктуризацію   заборгованості  зі  сплати
податків і зборів (обов’язкових платежів) переробних підприємств
агропромислового  комплексу”  ( 2237-14 ) (2237-14)
        ,  відповідно  до  якої
заборгованість за бюджетними позичками реструктуризується  на  8
років  з   виплатою  щороку  рівними  частинами,   починаючи   з
1.01.2004р.
 
Позивач  у  справі  – ДАК “Хліб України” у поданому  відзиві  на
касаційну скаргу, вважаючи її доводи безпідставними, а постанову
Дніпропетровського   апеляційного   господарського   суду    від
11.07.2002р.  законною  та обгрунтованою,  просить  прийнятий  у
справі  апеляційною інстанцією судовий акт залишити без змін,  а
касаційну скаргу відповідача – без задоволення.
 
Колегія  суддів,  приймаючи до уваги  межі  перегляду  справи  у
касаційній  інстанції,  проаналізувавши  на  підставі  фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права   при   винесенні  оспорюваних  судових  актів,  знаходить
касаційну  скаргу такою, що не підлягає задоволенню з  наступних
підстав.
 
Відповідно  до  ст.  217  ЦК України ( 435-15  ) (435-15)
        ,  зобов'язання
припиняється  зарахуванням зустрічної однорідної  вимоги,  строк
якої  настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом
витребування.
 
Отже,  із  змісту  зазначеної  норми  вбачається,  що  однією  з
необхідних   умов   припинення   зобов’язання   зарахуванням   є
однорідність зустрічних вимог.
 
10.06.98р. сторонами у справі укладено договір № 184/183 купівлі-
продажу пально-мастильних матеріалів, за умовами якого ДАК “Хліб
Україна”  поставило відповідачу пально-мастильних матеріалів  на
суму 511240,76грн.
 
Відповідно  до умов зазначеного договору, у відповідача  виникло
зобов’язання по оплаті поставлених пально-мастильних матеріалів,
яке,   як  встановлено  судом  апеляційної  інстанції,  виконано
відповідачем лише частково.
 
Крім  того,  як  встановлено судом, сторонами у справі  укладено
договір комісії № 34 від 20.03.98р.
 
Договір  комісії  відносить  до договорів  з  надання  послуг  і
предметом  зазначеного  договору  є  вчинення  комісіонером  від
власного  імені  угоди  або угод з третіми  особами  за  рахунок
комітента.
 
Так,  відповідно  до ст. 395 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
        ,  за  договором
комісії  одна сторона (комісіонер) зобов'язується за  дорученням
другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька
угод від свого імені за рахунок комітента.
 
Отже,   в   силу   договору  комісії,  у  ДАК   “Хліб   України”
(комісіонер),  як  вірно  встановив суд  апеляційної  інстанції,
перед   відповідачем   виникло  зобов’язання   щодо   реалізації
переданої   ним  продукції  та  придбання  визначеного   умовами
договору товару.
 
Таким чином, суд апеляційної інстанції вірно дійшов висновку про
неможливість припинення зобов’язань відповідача за  договором  №
184/183  від 10.06.98р. зарахування зустрічних вимог відповідача
за  договором  комісії № 34 від 20.03.98р.,  оскільки  зазначені
вимоги  не  є  однорідними. Зазначене не  позбавляє  відповідача
вимагати  виконання  позивачем взятих  на  себе  зобов’язань  за
умовами   договору  комісії,  а  також  вимагати   відшкодування
збитків, заподіяних неналежним виконанням.
 
Судом   апеляційної   інстанції  при  вирішенні   даного   спору
встановлено, що строк виконання зобов’язання за цим договором по
оплаті  поставлених  пально-мастильних матеріалів  сторонами  не
встановлено,  тому  суд  апеляційної  інстанції  вірно  пов’язує
момент  настання  строку  виконання зобов’язання  відповідача  з
моментом закінчення семиденного строку з дня пред’явлення вимоги
про його виконання кредитором.
 
Зобов’язання  відповідача  по оплаті  поставлених  за  договором
пально-мастильних  матеріалів  частково  припинились   внаслідок
перерахування  коштів, передачі сільськогосподарської  продукції
та передачі відповідачем в рахунок оплати цінних паперів.
 
Крім  того,  додатково  позивачем  поставлено  пально-мастильних
матеріалів на суму 825763,26грн.
 
Загальна  заборгованість позивача за поставлені пально-мастильні
матеріали, що встановлено судом апеляційної інстанції, становить
289156,64грн.
 
Таким  чином,  суд правильно дійшов висновку про обгрунтованість
заявлених   вимог   позивача   в  частині   стягнення   основної
заборгованості.
 
Відповідно  до  ст.  214  ЦК  УРСР ( 1540-06  ) (1540-06)
        ,  боржник,  який
прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
зобов'язаний  сплатити  суму боргу з  урахуванням  встановленого
індексу  інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних  з  простроченої  суми, якщо  законом  або  договором  не
встановлений інший розмір процентів.
 
Отже,  заявлені  позивачем  вимоги  щодо  стягнення  річних   за
користування  грошовими коштами та стягнення  заборгованості  за
договором  з урахуванням індексу інфляції правомірно  задоволені
судом.
 
В   силу   ст.  75  ЦК  УРСР  ( 1540-06  ) (1540-06)
        ,  позовна   давність
застосовується судом незалежно від заяви сторін.
 
В  силу  ст.  72  ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
        , для вимог  про  стягнення
неустойки   встановлений  скорочений  строк  позовної   давності
тривалістю шість місяців.
 
Оскільки  судом встановлено, що позивачем пропущено встановлений
шестимісячний  строк  за  вимогою  про  стягнення  штрафу,   ним
правомірно  відмовлено  у цій частині в  задоволенні  заявленого
позову,  оскільки, згідно ст. 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
        , закінчення
строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою  для
відмови в позові.
 
За  таких  обставин,  постанова Дніпропетровського  апеляційного
господарського   суду   від   11.07.2002р.   відповідає   нормам
матеріального   та  процесуального  права  і  підстав   для   їх
скасування колегія суддів не вбачає.
 
Керуючись    ст.ст.   111-5,   111-7,   111-9-   111-11      ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , колегія суддів
 
                     П О С Т А Н О В И Л А :
 
постанову  Дніпропетровського апеляційного  господарського  суду
від   11.07.2002р.   у   справі  №  6/21   господарського   суду
Дніпропетровської області залишити без змін, а касаційну  скаргу
Відкритого  акціонерного товариства “Нікопольський  елеватор”  –
без задоволення.
 
Головуючий суддя    Кузьменко М.В.
 
Судді               Васищак І.М.
 
                    Палій В.М.