ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2002                                    	 Справа N 35/280

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого                  Перепічая В.С.

суддів :                     Вовка І.В.

                             Гончарука П. А.

за  участю представників позивача: не з’явились, відповідача: не

з’явились, третьої особи: не з’явились, розглянувши у відкритому

судовому  засіданні касаційну скаргу Управління  міського  майна

Маріупольської міської ради на постанову Донецького апеляційного

господарського  суду від 06.08.2002 року у справі  №  35/280  за

позовом Управління міського майна Маріупольської міської ради до

Товариства  з  обмеженою відповідальністю  “ЛЕГО”,  третя  особа

Державне    комунальне    підприємство   “Шляхово-експлуатаційне

управління”  м.  Маріуполя  про  витребування  майна  із  чужого

незаконного володіння,

                           УСТАНОВИВ:

У  квітні  2002  року  позивач звернувся до господарського  суду

Донецької області з позовною заявою до відповідача про  визнання

втратившим  силу  договору оренди майна і витребування  його  із

чужого  незаконного володіння, посилаючись на те, що  зазначений

договір не відповідає вимогам закону, а спірне майно знаходиться

у    користуванні   відповідача   без   підстав,    передбачених

законодавством.

Рішенням  господарського суду Донецької області  від  03.06.2002

позов  задоволено  частково і витребувано із чужого  незаконного

володіння  спірне  майно  та припинене провадження  у  справі  в

частині   позову   про   визнання  недійсним   договору   оренди

зазначеного майна.

Постановою  Донецького  апеляційного  господарського  суду   від

06.08.2002 зазначене рішення суду першої інстанції скасовано і в

позові відмовлено.

У   касаційній   скарзі  позивач  вважає,  що  апеляційний   суд

неправильно застосував норми процесуального права,  а  також  не

застосував необхідні норми матеріального права, і тому  прийняту

ним  постанову  слід скасувати, а рішення суду першої  інстанції

залишити без змін.

Відзив  на касаційну скаргу від відповідача і третьої  особи  до

суду не надходив.

Перевіривши  матеріали справи та обговоривши  доводи  касаційної

скарги,  суд  вважає,  що касаційна скарга підлягає  задоволенню

частково з наступних підстав.

Приймаючи  рішення, суд першої інстанції вважав спірний  договір

неукладеним,  і  в  частині вимог про  визнання  його  недійсним

провадження  у  справі  припинив, та  витребував  у  відповідача

спірне  майно  за відсутністю в останнього підстав  користування

ним.

Апеляційний суд виходив з того, що договір оренди є укладеним на

новий строк і тому відповідач має підстави користуватися спірним

майном.

Проте  з  такими висновками суду повністю погодитись не можна  з

наступних підстав.

Як  вбачається  із  матеріалів справи, що  19.03.1993  року  між

відповідачем  і  Державним комунальним  підприємством  “Шляхово-

експлуатаційне  управління” м. Маріуполь було  укладено  договір

оренди   підземного  переходу  строком  на  5  років  за  згодою

виконкому   Маріупольської   міської   ради.   27.01.1998   року

відповідач і третя особа у цій справі продовжили дію зазначеного

договору строком на 5 років на тих же самих умовах, про що  було

складено протокол узгодження.

Суд,  вирішуючи  спір,  у  порушення норм  процесуального  права

ст.ст.  32-34, 36, 38, 43 Господарського процесуального  кодексу

України  ( 1798-12 ) (1798-12)
         зробив висновки, які ґрунтуються на неповно

з’ясованих обставинах справи.

Так,  судом  не  було  належним чином з’ясовано  правовий  режим

об’єкту  оренди та наявність відповідних нормативних  актів  про

віднесення спірного майна до комунальної власності.

Також,   суду   слід   з’ясувати  правовий   статус   Державного

комунального підприємства “Шляхово-експлуатаційне управління” і,

обсяг  його  прав  щодо  розпорядження  спірним  майном,  та  чи

потрібна згода позивача на продовження дії спірного договору.

Зробивши  висновки щодо відповідності спірного договору  вимогам

Закону  України  “Про оренду державного та комунального  майна”,

суд   не  звернув  уваги  на  те,  що  після  набрання  чинності

зазначеним  законом  до  нього  вносились  відповідні  зміни  та

доповнення  і,  тому  слід дослідити зміст спірного  договору  з

урахуванням наведеного.

Окрім  цього,  як  видно  із  матеріалів  справи,  що  предметом

договору оренди є підземний перехід, а позивач заявив вимоги про

визнання  втратившим  силу  спірного  договору  і,  витребування

частини підземного переходу.

Однак  суд, на зазначене уваги не звернув і, позовні  вимоги  не

уточнив.

За  таких  обставин, судові рішення попередніх судових інстанцій

підлягають  скасуванню з передачею справи на  новий  розгляд  до

суду першої інстанції.

При  новому  розгляді  справи, суду слід  врахувати  наведене  і

вирішити   спір   відповідно   до   вимог   процесуального    та

матеріального права.

З  огляду на викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,  111-9,

ч.  1  ст.  111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального

кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський суд України

                      П О С Т А Н О В И В:

Касаційну   скаргу  Управління  міського  майна   Маріупольської

міської Ради задовольнити частково.

Постанову  Донецького  апеляційного  господарського   суду   від

06.08.2002 року та рішення господарського суду Донецької області

від  03.06.2002  року скасувати і, справу № 35/280  передати  на

новий  розгляд господарському суду Донецької області,  в  іншому

складі суду

Головуючий    В.С.Перепічай

Судді:        І.В. Вовк

              П. А. Гончарук