ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.11.2002 Справа N 17-6-36/02-3596а
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Перепічая В.С.
суддів Вовка І.В.
Гончарука П. А.,
за участю представників позивача: директора Нілова Ю.В.,
Кузьменко С.В. дор. б/н від 06.11.2002 року, відповідача: не
з’явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЛАСТ лтд” на
рішення господарського суду Одеської області від 13.06.2002 року
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
06.08.2002 року справі № 17-6-36/02-3596а за позовом Приватного
підприємства “АГРОІНТЕР” до Товариства з обмеженою
відповідальністю “ЕЛАСТ ЛТД” про стягнення суми,
У С Т А Н О В И В:
У квітні 2002 року Приватне підприємство “АГРОІНТЕР”
звернулось до господарського суду Одеської області з позовною
заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЛАСТ лтд”
про стягнення з останнього 1 322, 40 грн. основного боргу, 89,
66 грн. пені, 143, 47 грн. понесених збитків, витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,
00 грн., витрат пов’язаних з наданням юридичних послуг в сумі
300, 00 грн., і витрат пов’язаних з відрядженням в сумі 780, 00
грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 13.06.2002
року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на
користь позивача 1 322, 40 грн. основного боргу, 125, 00 грн.
оплати послуг адвоката, витрати по сплаті державного мита і
послуг по інформаційно-технічному забезпеченню процесу в повному
обсязі.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
06.08.2002 року, рішення суду першої інстанції змінено, і до
стягнуто з відповідача на користь позивача 175 грн. судових
витрат.
В касаційній скарзі, відповідач просить скасувати
оскаржувані рішення суду, як прийняті з порушенням норм
матеріального і процесуального права, та в позові відмовити.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши
матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач 12.12.2001 року
передав відповідачу на підставі накладної гумову суміш 13-69 в
кількості 190 кг на суму 1322,40 грн. Факт отримання товару
відповідачем підтверджується його довіреністю, яка видана і
передана позивачу в установленому порядку. Строк виконання
зобов’язання по сплаті вартості товару сторони не визначили.
Позивачем 14.01.2002 року була пред’явлена письмова вимога
до відповідача про оплату отриманого товару.
Суд, вирішуючи спір, у частині стягнення судових витрат і
плати за юридичні послуги, в порушення норм процесуального права
ст.ст. 32-34, 36, 38, 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, зробив висновки, які ґрунтуються на неповно
з’ясованих обставинах.
Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача
витрат, які поніс позивач по оплаті юридичних послуг, суд не
звернув уваги на те, що між позивачем і його представником був
укладений трудовий договір, що свідчить про наявність між ними
трудових правовідносин.
Відповідно ж до вимог ст. 44 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
судові
витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті
за проведення судової експертизи, призначеної господарським
судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових
доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача,
адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.
Тому, суду, належить ретельніше дослідити правову природу
витрат позивача на оплату юридичних послуг, і з’ясувати чи
підпадають зазначені витрати під дію вищенаведеної норми
процесуального права.
Окрім цього, задовольняючи вимоги позивача частково, суд
стягнув з відповідача судові витрати у повному обсязі, не
звернувши уваги на вимоги ст. 49 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. З огляду вимог зазначеної норми
процесуального права, суду слід з’ясувати та дослідити питання
щодо розподілу між сторонами судових витрат пропорційно розміру
задоволених позовних вимог.
За таких обставин, судом не було з’ясовано і досліджено
належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх
правильну юридичну оцінку, тому прийняті судом по даній справі
рішення, у частині стягнення з відповідача держмита, витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, і оплати
послуг адвоката, визнати законними і обґрунтованими не можна.
При новому розгляді справи у зазначеній частині, суду, слід
врахувати наведене, і вирішити спір, відповідно до вимог закону.
В решті прийняті судові рішення, слід залишити без змін,
оскільки вони відповідають матеріалам і обставинам справи, та
вимогам матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги щодо стягнення основного боргу не
спростовують висновків суду.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,111-9,
ч. 1ст. 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України.
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“ЕЛАСТ лтд” задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
06.08.2002 року та рішення господарського суду Одеської області
від 13.06.2002 року в частині стягнення державного мита, витрат
на інформаційно-технічне забезпечення і оплати послуг адвоката,
скасувати, і справу № 17-6-36/02-3596а, у зазначеній частині,
передати на новий розгляд господарському суду Одеської області,
в іншому складі суду.
В решті зазначені судові рішення залишити без змін.
Головуючий В.С. Перепічай
Судді І.В. Вовк
П. А. Гончарук