ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.11.2002 Справа N 14/263
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Дочірнього підприємства
“Івано-Франківськнафтопродукт” на рішення господарського суду
Івано-Франківської області від 02.07.2002р.
у справі № 14/263 господарського суду Івано-Франківської обл.
за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду
України соціального захисту інвалідів
до відповідача Дочірнього підприємства
“Івано-Франківськнафтопродукт”
про стягнення 1687,50грн.
за участю представників:
Івано-Франківського обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів – не з’явилися;
ДП “Івано-Франківськнафтопродукт” – не з’явилися
В С Т А Н О В И Л А :
Івано-Франківське обласне відділення Фонду України соціального
захисту інвалідів звернулося до господарського суду Івано-
Франківської області з позовом та просить стягнути з Дочірнього
підприємства “Івано-Франківськнафтопродукт” 1687,50грн. штрафних
санкцій на підставі ст. 20 Закону України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
, посилаючись на
невиконання відповідачем обов’язку по забезпеченню
працевлаштування інвалідів у відповідності з встановленим цим
Законом ( 875-12 ) (875-12)
нормативом. Так, у поданій позовній заяві
позивач посилається на те, що протягом 2001р. у відповідача
працювало два інваліди, а норма складає 3 робочі місця (а.с.2).
Відповідач проти заявленого позову заперечував посилаючись на
те, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування
інвалідів становить 2,48 робочих місця, що відповідно до правил
заокруглення становить 2 робочих місця.
Рішенням господарського суду від 02.07.2002р. заявлений позов
задоволено (а.с.7). При цьому суд першої інстанції виходив з
того, що позивач повинен був до 15.04.2002р. перерахувати за
кожне робоче місце не зайняте інвалідом кошти у сумі 1687,50грн.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, ДП “Івано-
Франківськнафтопродукт” звернулося до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою та просить його скасувати, а у
задоволенні позову відмовити. У поданій касаційній скарзі,
скаржник посилається на те, що судом першої інстанції, на його
думку:
- допущено порушення ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки
позивач не наділений правом на звернення до господарських судів
з позовами про стягнення штрафних санкцій;
- не дано оцінки його доводам, викладеним у відзиві, та не
вказано на підставі якого нормативного документа заокруглення
дробового числа здійснено в сторону збільшення.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно до ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, юридичні особи (у
тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку
діяльність без створення юридичної особи і в установленому
порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності,
мають право звертатися до господарського суду згідно з
встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх
порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Крім того, згідно ч. 2 вказаної норми, у випадках, передбачених
законодавчими актами України, до господарського суду мають право
також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є
суб'єктами підприємницької діяльності.
На момент звернення Івано-Франківського обласного відділення
Фонду України соціального захисту інвалідів з даним позовом до
суду, діяла постанова Кабінету Міністрів УРСР від 18.07.91р. №
92 ( 92-91-п ) (92-91-п)
, відповідно до якої затверджено Положення про
Фонд УРСР соціального захисту інвалідів і яка визначала правовий
статус Фонду та його відділень.
В силу пп. 1,11 Положення, Фонд є органом державної виконавчої
влади підвідомчим Мінпраці, створеним для фінансування робіт і
державних програм із соціального захисту інвалідів; Фонд і його
відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві
та Севастополі є юридичними особами.
До основних завдань Фонду, за змістом п. 2 Положення, віднесені:
акумуляція благодійних коштів та коштів, що надходять від
підприємств (об'єднань), установ, організацій, трудових
колективів і громадян; контроль за додержанням підприємствами
/об'єднаннями/, установами й організаціями встановлених
нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування
інвалідів.
Для виконання покладених на нього завдань, Фонд зокрема,
здійснює контроль за своєчасним і повним надходженням до бюджету
Фонду коштів від підприємств /об'єднань/, установ і організацій,
які не забезпечують установлених нормативів робочих місць,
призначених для працевлаштування інвалідів (п. 3 Положення).
Крім того, відповідно до п. 11 Порядку сплати підприємствами
(об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до
відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції,
обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767
(1767- 2001-п ), у разі несплати штрафних санкцій в установлений
термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у
судовому порядку.
Таким чином, посилання скаржника на відсутність у позивача права
на звернення до суду з даним позовом помилкові і не можуть бути
прийняті до уваги.
Разом з тим, суд першої інстанції, вирішуючи переданий на
розгляд спір, допустив наступні порушення норм процесуального
права.
Так, згідно ст. 82 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, при вирішенні
господарського спору по суті, суд приймає рішення.
Відповідно до ст. 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судове рішення
повинно прийматися за результатами обговорення усіх обставин
справи.
Принцип об’єктивної істини, тобто обгрунтованості висновків,
викладених у судовому акті, реалізується також положеннями ст.
38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка зобов’язує господарський суд не
обмежуватись поданими документами і матеріалами, а витребувати
від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, у разі
недостатності поданих сторонами документів.
Вимоги зазначених процесуальних норм судом при розгляді даної
справи не виконані.
Так, відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (875-12)
, для підприємств
(об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності
і господарювання встановлюється норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від
15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від
форми власності і господарювання, де кількість працюючих
інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим
вищенаведеною нормою, в силу ст. 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального
захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у
розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному
підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне
робоче місце, не зайняте інвалідом.
Таким чином, до предмету доказування у цій справі входить
встановлення наявності невиконання відповідачем визначеного ст.
19 Закону обов’язку, для чого суду необхідно було встановити:
- яка загальна чисельність осіб працювала у звітному періоді
у відповідача;
- яка кількість місць встановлена (з урахуванням
встановленого Законом нормативу) для працевлаштування інвалідів
(кількість повинна бути визначена у цілих за правилами
заокруглення дробових чисел);
- яка кількість інвалідів фактично працевлаштована
відповідачем у звітному періоді.
У тому разі, якщо фактично позивачем працевлаштовано у звітному
періоді інвалідів менше, ніж визначено нормативом, також
з’ясувати, для визначення розміру штрафник санкцій, розмір
середньої річної заробітної плати на підприємстві у звітному
періоді.
Разом з тим, з прийнятого судом рішення не вбачається, що ці
обставини були предметом дослідження судом, у зв’язку з чим
відсутні підстави вважати, що господарським судом дана правильна
оцінка спірним правовідносинам та зроблено відповідаючий чинним
нормам права висновок щодо прав і обов’язків сторін.
Зазначені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної
інстанції, оскільки, відповідно до ст. 111 7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення,
касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин
справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому,
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
В силу ч. 1 ст. 111 12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вказівки, що
містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Враховуючи викладене, рішення господарського суду Івано-
Франківської області від 02.07.2002р. у цій справі підлягає
скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства “Івано-
Франківськнафтопродукт” задовольнити частково.
2.
3. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від
02.07.2002р. скасувати, справу передати на новий розгляд до
господарського суду Івано-Франківської області.
4.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.