ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5.11.2002 Справа N 6/167
м. Київ
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу товариство з обмеженою
відповідальністю “Валкер”
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 09.07.2002р.
у справі № 6/167
за позовом відкритого акціонерного товариства “Стаханівський
завод
феросплавів”, м. Стаханів Луганської області
до товариства з обмеженою відповідальністю “Валкер”, м. Жовті
Води
про стягнення 55 525,0 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Косторенко А.Ю. (довіреність від 14.03.2002 р. №
02/3109);
від відповідача: Кузнєцов С.М. (довіреність від 08.08.2001 р. №
274),
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від
23.04.2002р. (суддя О.О.Коваленко) провадження у справі № 6/167
за позовом відкритого акціонерного товариства (ВАТ)
“Стаханівський завод феросплавів” до товариства з обмеженою
відповідальністю (ТОВ) “Валкер” про стягнення 55 525,0 грн.
припинено за відсутністю предмету спору.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 09.07.2002 р. (головуючий, суддя Ясир Л.О., судді Ільєнок
Т.В., Прудніков В.В.) вказану ухвалу скасовано, а справу
направлено господарському суду для розгляду по суті.
Відповідач не погоджується з постановою суду апеляційної
інстанції і просить її скасувати.
На думку скаржника, судом апеляційної інстанції неправильно
застосовані норми матеріального права, а саме ст.ст. 203, 213
Цивільного кодексу (ЦК) України.
Скаржник вважає, що грошові кошти, які позивач перерахував
відповідачу в рахунок виконання договірних зобов’язань є
передоплатою, а не збитками з огляду на ст. 203 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
. Тому, суд апеляційної інстанції, визнавши
правомірність стягнення позивачем за невиконання договірних
зобов’язань збитків у вигляді передоплати, порушив вимоги ст.ст.
203, 213 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Судами двох інстанцій встановлено, що між сторонами було
укладено договір купівлі-продажу № 17/22 від 26.06.2001 р.
автовишки ВС-22. Відповідно до п. 3.1. вказаного договору
(а.с.9) позивач перерахував відповідачу 42500,0 грн. (50%)
передоплати за автовишку ВС-22, що підтверджується платіжними
дорученнями № 2645 від 09.10.2001 р. у сумі 25000,0 грн., № 3048
від 31.10.2001 р. у сумі 10000,0 грн. та № 3441 від 22.11.2001
р. у сумі 7500,0 грн.
Згідно п. 4.1 договору відповідач повинен був поставити товар
протягом 10-ти днів з моменту надходження 50% передоплати на
його розрахунковий рахунок.
23.11.2001 року позивач листом № 17/3329 (а.с.15) просив
відповідача повідомити дати прибуття представника ВАТ
“Стаханівський завод феросплавів” для отримання автовишки ВС-22.
Листом від 17.01.2002 р. № 13 (а.с.54) відповідач повідомив
позивача про те, що протягом двох місяців він не зможе поставити
вказану автовишку і запропонував погасити заборгованість у сумі
42500,0 грн. шляхом поставки в січні місяці 2002 року
будівельного бітуму кількістю 32,7 т за ціною 1300 грн. за одну
тону. Позивач, листом від 17.01.2002 р. № 09/141 (а.с.56),
відмовився від цієї пропозиції і наполягав на поставці автовишки
ВС-22, а листом від 31.01.2002 р. № 09/271 взагалі відмовився
від поставки цього товару і відповідно до ст. 203 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
вимагав відшкодування збитків, які виникли в
результаті здійснення передоплати у сумі 42500,0 грн.
У зв’язку з тим, що лист про відшкодування збитків залишено без
відповіді, ВАТ “Стаханівський завод феросплавів” 18.02.2002 року
звернувся до ТОВ “Валкер” з позовними вимогами про стягнення
збитків у сумі 51750,0 грн., у тому числі 42500,0 грн. збитків,
що виникли внаслідок здійснення передоплати, та 9250,0 грн.
збитків за одержані послуги з вимушеного використання іншої
автовишки. Під час розгляду даної справи у суді першої інстанції
позивачем були збільшені позовні вимоги на суму 3275,0 грн.
Загальна сума позовних вимог становить 55525,0 грн.
Суд першої інстанції провадження у справі припинив на підставі
п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу (ГПК)
України у зв’язку з тим, що заявлені позовні вимоги про
стягнення 55525,0 грн., які складаються з коштів перерахованих
позивачем за договором купівлі-продажу № 17/22 від 26.06.2001 р.
та інших збитків, документально не підтверджені, тому і
необгрунтовані.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивач, листом від
31.01.2002р. № 09/271 (а.с.19), повідомив відповідача про втрату
інтересу до купівлі автовишки ВС-22 та відмовився від її
одержання, дійшов висновку про те, що позивач правомірно вимагає
відшкодування заподіяних відповідачем збитків на підставі ст.
213 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, заслухавши пояснення представників сторін,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування норм матеріального права при ухваленні
оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою,
що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
в разі невиконання
або неналежного виконання зобов'язання боржником він
зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Обсяг збитків, які підлягають відшкодуванню, складають витрати,
пов’язані кредитором внаслідок невиконання або неналежного
виконання боржником зобов’язання, втрата або пошкодження майна
кредитора, а також не одержані доходи, які він одержав би, якби
зобов’язання було виконано боржником. Цей принцип застосовується
щодо всіх випадків порушення зобов’язання, у тому числі щодо
прострочення поставки товару.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення яких-небудь майнових
благ кредитора, зв'язане з обмеженням його інтересів як учасника
визначених суспільних відносин і, що виразилися у зроблених ним
витратах, у втраті або ушкодженні його майна, у втраті доходів,
що він повинен був одержати.
Питання прострочення боржника, зокрема, нездійснення необхідних
дій у призначений термін, регулюються ст.ст. 213, 214 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
В силу ст. 213 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо внаслідок
прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора,
він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати
відшкодування збитків.
Отже, у разі прострочення боржником виконання зобов’язання,
кредитор за усіх обставин має право відмовитися від прийняття
виконання і вимагати відшкодування збитків, заподіяних
зазначеним простроченням.
Крім того, кредиторові надається право розірвати договір, якщо в
зв'язку з простроченням боржника виконання втратило для нього
інтерес. При цьому, кредитор не зобов'язаний доводити, що
виконання втратило для нього в зв'язку з простроченням інтерес.
Підставою для розірвання договору з ініціативи кредитора є сам
факт прострочення. Але, сам факт прострочення та компенсація
заподіяних ним збитків не звільняють боржника від виконання
зобов’язань в натурі (ст. 207 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
). Тому, якщо
виконання втратило інтерес для кредитора і він відмовляється від
його прийняття та жадає відшкодування збитків, кредитор повинен
на сам перед розірвати договір.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної
інстанції про те, що суд першої інстанції, не розглянувши спір
по суті, безпідставно припинив провадження у справі, оскільки
недоказовість і необгрунтованість позовних вимог є підставою для
залишення позову без розгляду (ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
),
а не для припинення провадження у справі.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 –
111-11, Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
“Валкер” залишити без задоволення, а постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
09.07.2002 р. у справі № 6/167 - без змін.
Головуючий, суддя М.Кузьменко
Суддя І.Васищак
Суддя В.Палій