ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Суддя І-ї інстанції: Коваленко В.М.;
Судді апеляційної інстанції:
головуючий – Коваль Ю.М.,
судді: Тофан В.М., Журавльова О.О.;
Доповідач у суді касаційної
інстанції – Харченко В.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.11.2002 Справа N 17-6-3/01-11448
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Борденюк Є.М. (головуючий),
Харченка В.М.,
Вовка І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві
за участю представників відповідача – Савенка М.В. та
Рудненко І.Ф. і представника
позивача – Побединського О.В.
касаційну скаргу ТзОВ “Харчування”
на постанову від 11.07.2002
Одеського апеляційного господарського суду
у справі № 17-6-3/01-11448
господарського суду Одеської області
за позовом Української державної
інноваційної компанії в особі
Одеського регіонального
відділення
до ТзОВ “Харчування”
Про стягнення 300564,00 грн.
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2001 року Українська державна інноваційна компанія в
особі Одеського регіонального відділення звернулась до
товариства з обмеженою відповідальністю “Харчування” про
стягнення 300564,00 грн. простроченої кредиторської
заборгованості. Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що
відповідачем не повернено кошти по інноваційному договору.
Рішенням господарського суду Одеської області від 21.03.2002 по
справі № 17-6-3/01-11448 в позові Українській державній
інноваційній компанії в особі Одеського регіонального відділення
відмовлено. Рішення мотивоване тим, що позивачем пропущено
строки позовної даності щодо зобов'язань, встановлених договором
№ 128 від 29.05.1996.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
11.07.2002, за тією ж справою, вищезазначене рішення суду першої
інстанції скасовано. Позовні вимоги Української державної
інноваційної компанії в особі Одеського регіонального відділення
задоволені повністю. Стягнено на користь позивача 300564 грн.
У касаційній скарзі ТзОВ “Харчування” просить скасувати
постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції
залишити без змін. Свої вимоги мотивує тим, що апеляційним судом
порушені норми процесуального матеріального права, зокрема
ст. ст. 46, 57, 151, 201, 202, 210 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Письмового відзиву на касаційну скаргу позивач до суду не
надіслав.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
сторін, перевіривши правильність застосування Одеським
апеляційним господарським судом норм процесуального та
матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає
задоволенню.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як це вбачається із матеріалів справи, 29.05.1996 за № 128 між
Одеським відділенням Держіннофонду, правонаступником якого є
Українська державна інноваційна компанія в особі Одеського
регіонального відділення і ПІП “Турбота” укладено інноваційний
договір.
Згідно з умовами зазначеного договору, Одеське відділення
Держіннофонду платіжним дорученням № 119 від 29.05.1996
перерахувало ПІП “Турбота” суму еквівалентну 307000 грн., а
останнє, отримавши інноваційні кошти, перерахувало їх частину
ТзОВ “Бесарабія” в рахунок поставки обладнання на втілення
інноваційного проекту. В подальшому, ПІП “Турбота” відмовилось
від реалізації інноваційного проекту і листом від 02.06.1997 за
№ 5 просило Держіннофонд переоформити інноваційний договір № 128
на користь АТ “Харчування”, яке, в свою чергу, листом від
08.08.1997 № 466 погодилось прийняти на себе реалізацію
інноваційного проекту. Листом від 17.09.1997 № 165 позивач
повідомив АТ “Харчування”, що не заперечує проти останнього.
Додатковою угодою від 04.03.1999 внесено зміни в інноваційний
договір № 128 щодо уточнення сторін за договором, суми та строку
дії договору, а саме, що сторонами за договором є Українська
державна інноваційна компанії в особі Одеського регіонального
відділення і ТОВ “Харчування”, яке було реорганізоване з АТ
“Харчування”, вартість інноваційного проекту становить 300564
грн., а строк закінчення проекту – березень 2000 року.
Таким чином, суд апеляційної інстанції правомірно дійшов до
висновку, що на момент подання позову до суду, сторонами по
оспорюваному інноваційному договору є Українська державна
інноваційна компанії в особі Одеського регіонального відділення
і ТОВ “Харчування”.
Як свідчать матеріали справи Українська державна інноваційна
компанія в особі Одеського регіонального відділення звернулась з
вимогами про відшкодування з ВАТ “Харчування” кредиторської
заборгованості в сумі 300564 грн. 21.12.2001 року. Таким чином,
позивач звернувся з позовом протягом загального строку
трьохрічної позовної давності, який встановлено ст. 71 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки таке право у позивача виникло з
1.04.2000 року, тобто з моменту закінчення проекту.
Твердження відповідача про те, що він фактично не приймав на
себе зобов'язань за договором, спростовуються наявними
матеріалами справи з яких вбачається, що, погодившись прийняти
на себе реалізацію проекту за цією угодою, відповідач у 1998
році звертався до позивача з пропозицією пролонгувати дію
договору, у 1999 році погоджував з позивачем план повернення
інноваційних коштів, а у 2001 році вносив позивачу предметні
пропозиції щодо погашення заборгованості по договору за рахунок
обладнання, яке відповідно до інноваційного проекту було ним
отримано від ТзОВ “Басерабія”.
Сукупності наведених обставин суд апеляційної інстанції дав
належну оцінку і прийшов до обгрунтованого висновку про те, що
відповідач не виконував належним чином і в установлений строк
своїх зобов'язань за договором, а тому позовні вимоги
Української державної інноваційної компанії в особі Одеського
регіонального відділення підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТзОВ “Харчування” залишити без задоволення, а
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
11.07.2002 по справі № 17-6-3/01-11448 залишити без змін.
Головуючий Борденюк Є.М.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Вовк І.В.