ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4.11.2002 Справа N 14/119
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, Кузьменка М.В.,
судді
суддів Васищака І.М., Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Національного банку України
на рішення від 12.03.2002 року господарського суду м.
Києва та постанову від 16.07.2002 року Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 14/119
за акціонерного банку “Муніципальний”
позовом
до Національного банку України
про визнання недійсною постанови від 12.11.2001
року № 467
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 12.03.2002 року господарського суду м. Києва (суддя
Н.Капацин), залишеним без змін постановою від 16.07.2002 року
Київського апеляційного господарського суду (судді І.Бенедесюк,
А.Брайко, Б.Львов) визнано частково недійсною постанову від
12.11.2001 року № 467 Національного банку України “Про
притягнення до відповідальності за порушення валютного
законодавства”.
Судові акти мотивовані встановленим підпунктом “е” пункту 4
частини першої статті 73 Закону України “Про банки і банківську
діяльність” обмеженням розміру штрафу, який Національний банк
України вправі застосувати до порушника банківського
законодавства, у тому числі в сфері валютного регулювання та
контролю.
Відповідач вважає, що рішення і постанова у даній справі
підлягають скасуванню з огляду на порушення судами статті 58
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, статті 16 Декрету Кабінету
Міністрів України “Про систему валютного регулювання” та статті
15 Закону України “Про Національний банк України” і наполягає на
праві Правління Національного банку України приймати рішення про
застосовування до комерційних банків мір відповідальності у
розмірах, що встановлені спеціальним законом, а саме статтею 16
Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93
“Про систему валютного регулювання і валютного контролю”
( 15-93 ) (15-93)
, якою визначено, зокрема, що до банків та інших
кредитно-фінансових установ, які порушили порядок й умови
торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку
України, встановлених Національним банком України,
застосовуються санкції у вигляді штрафу у сумі, еквівалентній
сумі (вартості) валютних цінностей, перерахованій у валюту
України за обмінним курсом Національного банку України на день
здійснення таких операцій.
У відзиві позивач вважає, що приймаючи постанову від 12.11.2001
року № 467 відповідач перевищив свої повноваження, а наведені в
касаційній скарзі доводи не можуть бути аргументом для
скасування судових актів і просить суд залишити їх без змін, а
скаргу без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін Е.Ващенко, Ю.Яценко,
С.Кузьмінова, С.Савченко, обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши наявні матеріали на предмет їх юридичної оцінки
господарським судом м. Києва і Київським апеляційним
господарським судом, та проаналізувавши застосування судами норм
матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга Національного банку України не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
встановлено, що органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України. Зазначене конституційне
положення кореспондується з положеннями Закону України “Про
Національний банк України”, відповідно до статті 2 якого
завдання, функції, повноваження і принципи організації цього
центрального банку України визначаються Конституцією України,
цим Законом та іншими законами України.
Як встановлено місцевим і апеляційним господарськими судами
повноваження Національного банку у сфері валютного регулювання
та контролю визначені Законом України “Про Національний банк
України” та Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993
року № 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного
контролю” ( 15-93 ) (15-93)
. Водночас суди правомірно дійшли висновку,
що до спірних правовідносин слід також застосовувати Закон
України “Про банки і банківську діяльність”, оскільки його
приписи також регулюють правовідносини в сфері банківської
діяльності і банківського нагляду.
Зауваживши на розбіжності в обсязі повноважень особливого
центрального органу державного управління в сфері банківського
нагляду, суд апеляційної інстанції в виборі правової норми
застосував положення підпункту “е” пункту 4 частини першої
статті 73 Закону України “Про банки і банківську діяльність” з
урахуванням правила пункту 2 розділу VII “Прикінцеві положення”
цього Закону, в силу якого до приведення законодавства у
відповідність з цим Законом закони та інші нормативно-правові
акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Застосування господарськими судами при вирішенні даного спору
зазначених положень Закону України “Про банки і банківську
діяльність” колегія суддів вважає правомірним, оскільки саме в
такий спосіб нормотворчої техніки орган законодавчої влади
України внутрішньо узгодив умови та порядок дії інших
нормативних актів (їх окремих норм) та врегулював правові засади
діяльності Національного банку України, у тому числі стосовно
розмірів штрафів, яких цей орган вправі застосувати до
комерційних банків у зв’язку з набранням чинності Закону України
“Про банки і банківську діяльність”.
З огляду на викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Національного банку України залишити без
задоволення, а рішення від 12.03.2002 року господарського суду
м. Києва та постанову від 16.07.2002 року Київського
апеляційного господарського суду у справі № 14/119 без змін.
Головуючий, суддя М. Кузьменко
Суддя І. Васищак
Суддя В. Палій