Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2001 р.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого
суддів
розглянула касаційну скаргу ЗАТ "УУУ"
на рішення і постанову від ХХ.ХХ.2001 арбітражного суду м. Києва у
справі № 000
за позовом Виробничо-комерційної фірми "ХХХ"
до ЗАТ "УУУ" м. Київ
про визнання розрахункового документу кредитора про безспірне
стягнення коштів з рахунку боржника таким, що не підлягає
виконанню
за участю представників:
позивача присутні
відповідача присутні
ХХ жовтня 2000 ВКФ "ХХХ" звернулося до арбітражного суду м. Києва
з позовною заявою до ЗАТ "УУУ" про визнання платіжної вимоги № 4
від ХХ.ХХ.99 на суму 472551,24 грн. такою, що не підлягає
виконанню, внаслідок невідповідності суми, зазначеної у цій
платіжній вимозі, сумі заборгованості та неустойки.
Рішенням арбітражного суду від ХХ.ХХ.2000 позовні вимоги були
частково задоволені, оскільки суд визнав доведеними обставини,
щодо суперечності фактичної суми, яка підлягала стягненню, сумі
зазначеної у платіжній вимозі, а суму основного боргу встановила
18093 грн. 53 коп., а пені 5019,71 грн.. Задовольняючи позов
арбітражний суд визнав невідповідність розрахунку неустойки ст.72
ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
і ст.2 Закону України "Про відповідальність
за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
. Строк
позовної давності арбітражний суд визначив, починаючи з
ХХ.ХХ.2000, що становить 6 місяців.
Постановою голови арбітражного суду П. від ХХ.ХХ.2001, наглядова
інстанція визнала висновки арбітражного суду обгрунтованими і
рішення залишено без змін.
Відповідач, не погоджуючись з висновками постанови і рішення,
просить їх скасувати, як невідповідні нормам матеріального та
процесуального права.
Зокрема, скаржник вважає, що рішенням та постановою порушено
ст.ст. 5,8 Закону України " Про банкрутство " ( 2343-12 ) (2343-12)
та
неправильно застосовано приписи ст.72 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст.8
Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, з
урахуванням, визнання позивачем претензії відповідача і порушення
проти позивача процедури банкрутства з подальшим визнанням
позивача банкрутом.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши суддю У.,
представників сторін дійшла висновку, що рішення і постанову слід
скасувати, у задоволенні позову відмовити, а касаційну скаргу
задовольнити, зважаючи на наступне.
ХХ травня 1999 року позивач листом за № 3 у відповіді на претензію
відповідача від ХХ.ХХ.99 № 2 повідомив позивача, що визнає
претензію позивача у сумі 472551 грн. 24 коп. станом на травня
1999 р.
ХХ жовтня 1999 року відповідач звернувся з платіжною вимогою № 4
про стягнення з позивача 472551,24 грн., згідно ст.8 Арбітражного
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, на підставі відповіді
на претензію № 3, зазначивши суму пені 333391,64 грн.
ХХ.ХХ.99 ухвалою арбітражного суду Вінницької області було
порушено справу № 000 за заявою ЗАТ "УУУ" про визнання ВКФ фірми
"ХХХ" банкрутом, в зв'язку з відсутністю у неї можливості оплати
суми 331208,18 грн., у т.л.77893,51грн. - основного боргу,
253332,78 грн. пені, за 6 місяців та 6961 грн. - санкцій з 3 %
річних.
Суд визнав в ухвалі, що заява підтверджена доказами, у т.ч.
відповіддю на претензію боржника № 3 від ХХ.33.99, платіжною
вимогою № 4 від ХХ.ХХ.99р.
Ухвалою від ХХ.ХХ.2000 арбітражний суд Вінницької області у справі
№ 4 зобов'язав боржника здійснити звірку розрахунків з
кредиторами.
ХХ листопада 2000 постановою у справі № 4, арбітражний суд визнав
ВКФ фірму "ХХХ" банкрутом, у т.ч. боржником до ЗАТ "УУУ" з сумою
боргу 331208,18 грн.
ХХ.ХХ.2000 арбітражний суд м. Києва порушив провадження у справі №
000 за позовом ВКФ фірми "ХХХ" до ЗАТ "УУУ" про визнання платіжної
вимоги № 4 від ХХ.ХХ.99 такою, що не підлягає виконанню,
посилаючись на невідповідність розрахунку пені, ст. 72 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
та лист кредитора - ЗАТ "УУУ" від ХХ.ХХ.2000 № 1, в
якому відповідач просить визнати його кредиторам на суму 87076,76
грн.
Зважаючи на визнання відповідачем основного боргу позивачу станом
на ХХ.ХХ.2000 у сумі 18093 грн. та суми пені 12171,60 грн.,
арбітражний суд визнав доведеним борг у суму 23113,22 грн., що
стало підставою для задоволення позову.
Відповідно ст.8 Арбітражного процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, якщо у відповіді про визнання претензії не
повідомляється про перерахування визнаної суми, заявник претензії
набуває права після 20 днів пред'явити до банку розпорядження про
списання у безспірному порядку визнаної боржником суми.
Таким чином, платіжна вимога відповідача є реалізацією права на
стягнення саме суми, яку чітко визнав позивач у безспірному
порядку, з застереженням необгрунтованого списання претензійної
суми, яке тягне відповідальність у розмірі 10 відсотків від
списаної суми, згідно ст.8 Арбітражного процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідь на претензію від ХХ.ХХ.99 № 3, яка стала підставою для і
платіжної вимоги № 4 від ХХ.ХХ.99 є такою, що не може бути
розумінням незгоди позивача з сумою заявленого відповідачем боргу,
а дія відповіді на претензію не припинена, тому платіжна вимога
також не припиняє своєї дії, як платіжний документ, похідний від
факту - визнання претензії у досудовому порядку, здійсненому
позивачем.
Одночасно слід визнати, що лист ЗАТ "УУУ" № 1 від ХХ.ХХ.2000
передбачає керуючись ст. 214-1 ЦК України, ( 1540-06 ) (1540-06)
нарахування
річних з використанням індексу інфляції, що не є неустойкою,
позовний строк якої регулюється ст.72 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Арбітражний суд визнав цей лист як доказ, але неправильно
застосував до цієї обставини ст.ст.72, 179 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
,
а не ст.ст. 71, 214-1 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, як це вбачається зі
змісту листа та норм врегульовуючих обставини, на які послався
суд.
Оскільки лист за № 1 від ХХ.ХХ.2000 відповідача є уточненням вимог
кредитора, які змінилися внаслідок часткового погашення боргу
після відповіді на претензію, ця обставина не може бути за чинним
законодавством підставою для визнання платіжного документу таким,
що не підлягає виконанню.
Зважаючи на викладене та керуючись п.7 прикінцевих та перехідних
положень Закону України "Про внесення змін до Арбітражного
процесуального кодексу України" ( 2538-14 ) (2538-14)
, ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення від ХХ.ХХ.2000 і постанову від ХХ.ХХ.2001 арбітражного
суду м. Києва у справі № 000 скасувати.
2. У задоволенні позову відмовити.
3. Стягнути з виробничо-комерційної приватної фірми "ХХХ",на
користь ЗАТ "УУУ", суму 127 грн. 50 коп. судових витрат по сплаті
державного мита.
Доручити місцевому господарському суду м.Києва видати ЗАТ "УУУ"
наказ на стягнення 127 грн. 50 коп. після надання стягувачем
довідки про суму сплаченого держмита.